Справа №: 398/2621/18
провадження №: 2-п/398/26/21
Іменем України
"28" жовтня 2021 р.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
судді - Нероди Л.М.,
за участі секретаря судового засідання - Шаповал І.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі №398/2621/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з заявою про перегляд заочного рішення.
У заяві про перегляд заочного рішення посилається на те, що з ухваленим рішенням ознайомилася лише 23 вересня 2021 року, з даним рішенням не згодна та вважає його такми, що має бути переглянуто та скасовано, а справу призначено до нового судового розгляду.
У судове засідання сторони не з'явилися, від представника заявника - адвоката Мунтяна В.І. н6адійшла заява про розгляд заяви без його участі та участі заявника.
Дослідивши матеріали, судом встановлено наступне.
Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 28 листопада 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №93413107000 від 21.06.2016 року у розмірі 32 790 (тридцять дві тисячі сімсот дев'яносто) грн. 33 коп., а також 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять ) грн. 60 коп. судових витрат.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 284 ЦПК України встановлено, що заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що копія заочного рішення направлялась сторонам у справі, проте матеріали справи не містять відомостей щодо отримання копії заочного рішення відповідачем.
В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання про поновлення строку для подачі заяви.
Згідно ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення, скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не надав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про відкриття провадження судом робився запит в порядку ст. 187 ЦПК України щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача.
Відповідно до отриманої інформації відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса збігається з адресою зазначеною у позовній заяві та заяві відповідача про перегляд заочного рішення.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Поштові відправлення направлені на адресу позивача, повернулись на адресу суду з відміткою «закінчення терміну зберігання».
При цьому суд зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою від 27.12.2019 №1149 вніс зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку. Зокрема, Правила доповнено пунктами 991, відповідно до якого рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Відповідно п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, сповіщення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, здійснювалось шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в порядку передбаченому ст. 128 ЦПК України.
Таким чином, судові повістки, а також усі процесуальні документи були відправлені відповідачу відповідно до вимог чинного законодавства за місцем її реєстрації
При цьому, суд враховує правові позиції, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, згідно з якими направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а отже, здійснення судом всіх можливих спроб для повідомлення позивача про наявність відповідного позову до нього.
Викладене свідчить про те, що суд виконав покладений на нього обов'язок повідомити учасників про дату, час та місце розгляду справи, а відповідач, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не скористалася своїм правом взяти участь у судовому засіданні, не подала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки, причин неподання відзиву на позов тощо.
Відповідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка є стороною по справі, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень втілюється у неприпустимості зловживання правом, яку зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.
З урахуванням наведеного, посилання ОСОБА_1 на порушення принципу змагальності при ухваленні рішення суду не приймаються до уваги, адже відповідач не використала свого права на участь у судових засіданнях. А відтак, судом було прийнято рішення на підставі тих доказів, що були наявні у матеріалах цивільної справи. Обов'язок по доказуванню лежить на сторонах.
Згідно ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Використання законодавцем в конструкції даної статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.
Таким чином, розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення суд виходить з того, що відповідно до ст. 288 ЦПК України відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.
Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Таким чином, суд вважає, що пояснення та докази, на які посилається в своїй заяві відповідач, не мають істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки доводи відповідача зводяться лише до її правової позиції щодо предмету спору та фактичної переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при прийнятті рішення, тобто заявник фактично не погоджується з прийнятим рішенням, здійсненою судом оцінкою доказів та встановленими обставинами справи і відповідно застосованими судом нормами чинного законодавства України.
За таких обставин, посилання відповідача не є доказами, що мають істотне значення для правильного вирішення справи в розумінні положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України, а є підставою для апеляційного перегляду рішення суду, оскільки суд першої інстанції не може скасувати заочне рішення суду для надання іншої правової оцінки тим самим доказам у справі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 листопада 2018 року без задоволення.
Керуючись ст. 284 - 288 ЦПК України, суд -
Залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 28 листопада 2018 року у цивільній справі №398/2621/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Ухвала оскарженню не підлягає.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
СУДДЯ: Л.М. НЕРОДА