Справа № 183/4953/21
№ 2/183/3178/21
28 жовтня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судового засідання Устименко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпропетровська міська біржа нерухомості, про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності,-
У липні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку - А цегляний, житловою площею 34.0 кв.м., загальною площею 56.20 кв.м., з господарськими будівлями: сарай - Б, вхід в погріб - В, літня кухня - Г, гараж - Д, сарай - Е, вбиральня - Ж, колонка - к, огорожа - 1-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці місцевої Ради, укладений 22 квітня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений на Дніпропетровській міській біржі нерухомості, за реєстраційним № 93-499, та зареєстрований в Новомосковському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 4 за реєстраційним № 935 від 22.04.1999 року. Також позивач просить визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.
В обґрунтування свого позову позивач послалася на те, що 22 квітня1999 року між нею, як покупцем, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як продавцем, з іншої сторони, укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , засвідченого на Дніпропетровській міській біржі нерухомості.
З часу купівлі житлового будинку, позивач разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , постійно проживали в ньому по день смерті чоловіка, ІНФОРМАЦІЯ_1 та вели спільне господарство, що підтверджується наданими до матеріалів справи документами: довідкою Перещепинської міської ради за № 1077 від 13.07.2021 року та свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 від 27.05.2021 року.
На теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає одна за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Перещепинської міської ради від 13.07.2021 року за вих. № 1078.
Втім, як з'ясувалося при оформленні технічних документів, формально права власності на житловий будинок ОСОБА_1 не набула, оскільки угода купівлі - продажу нерухомості вище житлового будинку не відповідає вимогам чинного законодавства.
На даний час, в зв'язку з тим, що місце проживання відповідача невідоме, нотаріально посвідчити вказаний договір позивач не має можливості.
Згідно довідки за № 1079 від 13.07.2021 року, виданої відділом ЦНАП Перещепинської міської ради, ОСОБА_2 , зовсім вибула 14.04.1999 року до Харківської області (відповідно запису Погосподарської книги № 4 за 1996-2000 рр., особовий рахунок № НОМЕР_1 , номер поземельно-кадастровій книзі № 349/408, стор. 39).
Для вирішення цього питання позивач в судовому порядку просить визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - дійсним, та визнати право власності на вищевказане нерухоме майно.
Отже, позивач наполягає на тому, що виконала усі умови цього договору, сплатила грошові кошти за придбане майно, правомірно володіла об'єктом нерухомості впродовж всього часу.
Вказаний договір нотаріально не засвідчувався, у зв'язку з реєстрацією на товарній біржі, у відповідності до вимог Закону України «Про товарні біржі». Однак, на момент укладання договору мала місце колізія права, яка вимагала нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно з іншим законодавчим актом.
У зв'язку з цим, позивач позбавлена можливості в повній мірі користуватись та розпоряджатись своїм майном, а також позбавлена можливості захистити свої права власника іншим чином, ніж зверненням до суду, тож просить суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Маймор А.В., в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, відзив на позов не подавала, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена судом, про причини неявки суд не повідомила, тому суд відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провів заочний розгляд справи.
Представник третьої особи - Дніпропетровська міська біржа нерухомості, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
23 липня 2021 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороку О.В.
Ухвалою суду від 23 липня 2021 року відкрите провадження у справі.
Ухвалою суду від 29вересня 2021 року закінчене підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті.
Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Суду подано копію договору купівлі-продажу нерухомості від 22 квітня 1999 року (оригінал був оглянутий судом), у відповідності до якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 за 19 807 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сім) грн. 00 коп., об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок - А, цегляний, житловою площею 34.0 кв.м., загальною площею 56.20 кв.м., з господарськими будівлями: сарай - Б, вхід в погріб - В, літня кухня - Г, гараж - Д, сарай - Е, вбиральня - Ж, колонка - к, огорожа - 1-3.
Зазначений договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на Дніпропетровській міській біржі нерухомості за реєстраційним номером № 93-499, а також зареєстрований в Новомосковському бюро технічної інвентаризації 22 квітня1999 року в реєстровій книзі № 4, за№ 935.
Для всебічного розгляду справи, судом була витребувана з Комунального підприємства «Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» інвентаризаційна справа на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оригінал якої також був досліджений судом.
Крім договору купівлі-продажу, фізичне існування такого об'єкту підтверджується іншими документами, доданими до матеріалів справи, а саме: довідкою - характеристикою на даний житловий будинок за № 101 від 20 квітня 1999 року, який містить дані про попереднього власника ОСОБА_2 , яка набула право власності на домоволодіння, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.10.1994 року на підставі розпорядження № 172 радгоспу «Голубівський» від 04.10.1994 року та зареєстрованого в Новомосковському БТІ 04.10.1994 року в реєстровій книзі № 4 за реєстровим № 935.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом ст. ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року, згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Міністерство юстиції України за № 17-12-44 від 10 квітня 1998 року, роз'яснює, що угоди укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин України. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004р. за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст.242,227 ЦК України(1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Як убачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належної продавцю на праві власності нерухомого майна, ОСОБА_1 , як покупцем, усі умови за договором виконані.
Згідно з п. 3 вищевказаного договору об'єкт нерухомості проданий позивачу за 19 807 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сім) грн. 00 коп., які були отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.
Оскільки, позивач повністю виконала умови договору купівлі-продажу, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об'єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, позивач на підставі ст. ст.128,153 ЦК УРСР і ст. 49Закону України «Про власність» набула право власності на спірний об'єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості в судовому порядку не має.
Статтею 392 діючого ЦК України передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Таким чином, суд вважає, що сторони в договорі домовилися про усі істотні умови договору купівлі - продажу об'єкту нерухомості, факт повного виконання договору встановлений, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Дніпропетровська міська біржа нерухомості про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, а саме: житлового будинку - А , цегляний, житловою площею 34.0 кв.м., загальною площею 56.20 кв.м., з господарськими будівлями: сарай - Б, вхід в погріб - В, літня кухня - Г, гараж - Д, сарай - Е, вбиральня - Ж, колонка - к, огорожа - 1-3, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, зареєстрований в Дніпропетровській біржі нерухомості за № 93-499 від 22 квітня1999 року, зареєстрований в Новомосковському Бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 4 за № 935.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме,житлового будинку - А , цегляного, житловою площею 34.0 кв.м., загальною площею 56.20 кв.м., з господарськими будівлями: сарай - Б, вхід в погріб - В, літня кухня - Г, гараж - Д, сарай - Е, вбиральня - Ж, колонка - к, огорожа - 1-3.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту отримання ним копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Сорока.