ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/3053/20
провадження № 4-с/753/7/21
"30" березня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О.
секретар судового засідання Кримчук Я. Р.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
представник заявника - ОСОБА_2 ,
особа, дії та рішення якого, оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович,
представник особи, дії та рішення якого оскаржуються - Коваленко Т. А.,
заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,
представник заінтересованої особи - Лисенко В. М.,
розглянув в судовому засіданні в м. Києві скаргу боржника ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця,
17.02.2020 боржник ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , заявник, боржник) в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича (далі також - приватний виконавець Телявський А. М.) у виконавчому провадженні № 59129874.
Скарга обґрунтована такими обставинами. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.07.2013 у цивільній справі № 753/5526/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - ПАТ «Банк Кредит Дніпро») звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки, а саме: садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вищевказаною адресою. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві від 30.06.2015 виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» - через встановлений законом мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Незважаючи на чинність даної постанови, 16.05.2019 приватний виконавець Телявський А. М. відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення суду та в подальшому вчинив дії по стягненню майна боржника на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», внаслідок яких 13.09.2019 виніс постанову та склав акт про передачу майна стягувачу.
Посилаючись на те, що при зверненні стягнення на майно боржника приватний виконавець діяв неправомірно, всупереч наявності чинної постанови про повернення виконавчого листа стягувачу та без дотримання вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», заявник просила:
?визнати неправомірними дії приватного виконавця Телявського А. М.; скасувати постанову від 13.09.2019 про передачу майна стягувачу;
?визнати неправомірними дії приватного виконавця Телявського А. М. та визнати недійсним акт від 13.09.2019 про передачу майна стягувачу;
?визнати неправомірними дії приватного виконавця Телявського А. М. та скасувати постанову від 16.05.2019 про стягнення основної винагороди в сумі 175 333,57 грн.
З огляду на те, що дана скарга подана після закінчення встановленого процесуального законом десятиденного строку подання скарги, боржник заявила клопотання про його поновлення.
Послалась на те, що у позовній заяві позивач зазначив неправильну адресу відповідача, у зв'язку з чим вона не була обізнана про розгляд цивільної справи № 753/5526/13 і, як наслідок, про видачу стягувачу виконавчого листа, також вона не була обізнана про відкриття виконавчого провадження, через що не могла подати виконавцю заяву щодо належної адреси для листування, а про обставини виконавчого провадження № 59129874 її представник дізналася 14.02.2020 в офісі приватного виконавця Телявського А. М.
Ухвалою від 14.04.2020 суд (під головуванням судді Даниленка В. В.) відкрив провадження за даною скаргою та призначив справу до судового розгляду в судове засідання на 12.08.2020, яке не відбулося у зв'язку з відставкою судді.
23.07.2020 боржник доповнила матеріали скарги новими доказами, зокрема постановою Київського апеляційного суду від 18.06.2020, якою скасовано ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19.10.2018 та постановлено нове судове рішення про відмову у задоволені заяви ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020 справу було передано до провадження судді Цимбал І. К.
Ухвалою від 11.09.2020 суддя Цимбал І. К. прийняла справу за скаргою до свого провадження та призначила її до судового розгляду на 11.11.2020.
16.10.2020 від приватного виконавця Телявського А. М. надійшли пояснення на скаргу, у яких він заперечив проти задоволення її вимог пославшись на те, що предметом іпотеки є земельна ділянка та будинок садового типу, який не призначений для постійного проживання осіб, в тому числі боржника, рішення про переведення садового будинку у жилий будинок органом місцевого самоврядування не приймалося, боржник зареєстрована та проживає за іншою адресою, а відтак є необґрунтованими доводи боржника щодо поширення на предмет іпотеки вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також від приватного виконавця Телявського А. М. надійшли заяви про залишення скарги без розгляду з огляду на наявність спору про право та про закриття провадження у справі в частині оскарження постанови про стягнення з боржника основної винагороди пославшись на те, що дана вимога повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з відсторонням судді Цимбал І. К. від здійснення судочинства відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020 справу передано до провадження судді Трусової Т. О.
11.03.2021 від АТ «Банк Кредит Дніпро» надійшла заява про вступ його у справу як третьої особи на стороні відповідача та про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 30.03.2021 учасники справи не з'явилися, від представника заявника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, представники приватного виконавця та заінтересованої особи подали заяви, за змістом яких вони просять відмовити у задоволенні скарги та розглянути справу за їх відсутності.
З огляду на положення частини частини 1 статті 450 ЦПК України та ураховуючи, що справа перебуває в провадженні суду тривалий час, що свідчить про достатність часу для викладення сторонами позицій у спірних правовідносинах, і надання заяв по суті справи на обґрунтування таких позицій та копій матеріалів виконавчого провадження, суд не встановив підстав для відкладення розгляду справи та дійшов висновку про можливість її розгляду за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами.
За результатами вивчення матеріалів скарги суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів заявника щодо поважності причин пропущення ним встановленого частиною 1 статті 449 ЦПК України десятиденного строку подання скарги, що є підставою для його поновлення.
Дослідивши матеріали скарги, копії наданих приватним виконавцем матеріалів виконавчого провадження № 59129874 та письмові пояснення учасників справи, суд встановив такі обставини.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.07.2013 у цивільній справі № 753/5526/13 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: садовий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вищевказаною адресою, що належать на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за кредитним договором в сумі 1 753 335,79 грн. шляхом проведення прилюдних торгів в межах виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».
18.09.2013 за вказаним рішенням судом було видано виконавчий лист, який був пред'явлений стягувачем до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві, та за ним було відкрито виконавче провадження № 40090883.
Постановою державного виконавця Удавіцької Є. В. від 30.06.2015 виконавчий лист було повернуто стягувачеві на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
На обґрунтування рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві державний виконавець послалась на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказуючи, що предмет іпотеки використовується боржником як місце проживання, у власності боржника відсутнє інше нерухоме житлове майно, а загальна площа майна, на яке необхідно звернути стягнення, не перевищує встановлену вказаним законом квадратуру.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19.10.2018 було поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа за рішенням Дарницького районного суду від 03.07.2013 по справі № 753/5526/13.
На підставі заяви стягувача та вищевказаної ухвали 16.05.2019 приватний виконавець Телявський А. М. відкрив виконавче провадження № 59128974.
04.06.2019 приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вищевказаною адресою, кадастровий № 90841038.
20.06.2019 приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, для участі у виконавчому провадженні.
05.07.2019 приватним виконавцем Телявським А. М. сформовано та передано до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна боржника.
Призначені на 12.08.2019 торги з реалізації предмета іпотеки зі стартовою ціною реалізації в сумі 676 500 грн. не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
19.08.2019 стягувач звернувся до приватного виконавця Телявського А. М. із заявою про залишення за собою нереалізованого майна.
13.09.2019 приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та склав акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Даючи оцінку доводам скарги про неправомірність рішень та дій приватного виконавця, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження є верховенство права; обов'язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об'єктивність; гласність та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Статтею 10 цього Закону визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 18 Закону № 1404-VIII зобов'язує виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.
За змістом положень статей 3, 4, 24, 25, 26, 27Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення за наявності низки умов, зокрема якщо: виконання рішення передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, набрало законної сили; не пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; виконавчий документ відповідає вимогам, передбаченим ст. 4 цього Закону; стягувач подав заяву про примусове виконання рішення та надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.
Судом встановлено, що в даному випадку усі вищенаведені умови були дотримані, а отже приватний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа (частина 5 статті 26 Закону № 1404-VIII).
За міркуванням боржника приватний виконавець неправомірно відкрив виконавче провадження з огляду на існування заборони на реалізацію іпотечного майна по валютним кредитам, проте ці доводи не заслуговують на увагу з таких підстав.
За змістом положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки, застосовуються до такого майна при одночасному існуванні кількох обставин.
Однією з таких обставин є використання нерухомого житлового майна як місця постійного проживання позичальника/майнового поручителя.
З матеріалів скарги вбачається, що предметом іпотеки є садовий будинок. та земельна ділянка, призначена для ведення садівництва.
Чинні в України будівельні норми і правила визначають, що садовим будинком є будівля для літнього-сезонного використання, а відтак садовий будинок, на який суд звернув стягнення, не може вважатися місцем постійного проживання боржника.
Більше того, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що предмет іпотеки використовується як місце її постійного проживання.
Зважаючи на вищевикладене, посилання боржника на порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними.
Не заслуговують на увагу і доводи боржника про те, що раніше виконавчий лист був повернутий стягувачу саме з підстав встановленого законом мораторію, оскільки на відміну від положень цивільного процесуального закону, який встановлює преюдиційність судових рішень, які набрали законної сили, Закон № 1404-VIII не містить норм, які б встановлювали преюдиційність рішень виконавців.
З огляду на те, що на момент відкриття виконавчого провадження № 59128974 та вчинення у ньому виконавчих дій була чинною ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 19.10.2018 про поновлення стягувачу строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, її скасування постановою суду апеляційної інстанції від 18.06.2020 також не має значення для вирішення даної скарги.
Відповідно до статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до статті 61 Закону № 1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Водночас Закон України «Про іпотеку» містить спеціальну норму, яка визначає права та обов'язки іпотекодержателя у разі визнання електронного аукціону (в редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки - прилюдних торгів) таким, що не відбувся.
Так, за приписами частини 1 статті 49 цього Закону протягом десяти днів з дня оголошення електронного аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У такому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронного аукціону, що не відбувся, та актом про проведення електронного аукціону. Такий акт є підставою для видачі нотаріусом іпотекодержателю свідоцтва про залишення за собою майна з електронного аукціону, що не відбувся.
Отже, аналізуючи предмет даної скарги, її обґрунтування, встановлені обставини та наведені законодавчі норми в їх сукупності, суд дійшов висновку, що при передачі майна (предмета іпотеки) стягувачуприватний виконавець Телявський А. М.діяв правомірно, в межах своїх повноважень та у відповідності з визначеною законом процедурою, а тому підстави для визнання його дій та рішень неправомірними відсутні.
Вимоги скарги про визнання недійсним акту про передачу майна стягувачу також не підлягають задоволенню з таких підстав.
Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.
ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин...
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За обставинами справи установлено, що на підставі акту про передачу майна стягувачу та виданого на його підставі свідоцтва про залишення за іпотекодержателем майна з електронного аукціону, що не відбувся, право власності на предмет іпотеки перейшло до іпотекодержателя, а відтак між сторонами виконавчого провадження виник спір щодо права власності.
Даний спір повинен вирішуватися лише в порядку позовного провадження з дотриманням визначеної процесуальним законом процедури, оскільки визнання недійсним акту про передачу майна стягувачу є передумовою для позбавлення стягувача права власності на майно.
Слід також зазначити, що акт про передачу майна стягувачу за своєю юридичною природою є не правочином, а документом, який фіксує певний юридичний факт.
Водночас ні стаття 16 ЦК України, якою визначені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, ні будь-яким іншим законом, не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання документів недійсними.
ОСОБА_1 також оскаржує постанову приватного виконавця Телявського А. М. від 16.05.2019 про стягнення з боржника основної винагороди, однак дана вимога не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
За нормою статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства розглядаються справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішенняу цивільній справі регламентований нормами розділу VII ЦПК України (Судовий контроль за виконанням судових рішень).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 4 КАС України визначає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта власних повноважень або іншої особи.
Згідно абзацу 7 частини 1 зазначеної норми суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи індивідуальних актів) дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (статті 124, 129 Конституції України, стаття 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Конституційний принцип обов'язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
Згідно частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина 3 статті 45 Закону № 1404-VІІІ).
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, про накладення штрафу та постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій, штраф або основна винагорода приватного виконавця не стягнуті, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Таку правову позицію сформував Верховний Суд у низці своїх постанов, а саме: від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19), від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18 (провадження № 61-5370св19).
Відтак, з огляду на те, що боржник оскаржує, зокрема, рішення приватного виконавця про стягнення основної винагороди, ці його вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.
Керуючись статтею 10, пунктами 1, 3 частини 1 статті 255, статтями 450, 451 ЦПК України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича.
Закрити провадження за скаргою боржника ОСОБА_1 в частині вимог про визнання неправомірними дій приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича щодо винесення постанови про стягнення основної винагороди та її скасування.
У задоволенні решти вимог скарги боржника ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № 59129874 відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: