Справа №754/8445/17 Головуючий у 1 інстанції: Галась І.А.
Провадження №22-ц/824/12948/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
12 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.
суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.
за участю секретаря Стеблиненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року в справі за первісним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним,-
У червні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 32 836 грн 37 коп. та судові витрати у розмірі 1 600 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до укладеного договору №б/н від 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитор, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 32 836 грн 37 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 12 495 грн 20 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 15 914 грн 38 коп., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2 386 грн 96 коп., штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн (фіксована частина) та 1539 грн 83 коп. (процентна складова).
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до АТ КБ «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним, в якому просив визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг банку та визнати недійсним договір №б/н від 02 серпня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви від 02 серпня 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» для отримання платіжної картки «Універсальна».
Він став клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» шляхом оформлення анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Анкету-заяву, на яку посилається банк, як на підставу ознайомлення та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, заповнював працівник банку, який і сам вписав бажаний кредитний ліміт в сумі 5000 грн.
Однак, у анкеті-заяві відсутня інформація про те, в якій же сумі встановлений цей кредитний ліміт і чи встановлений він взагалі.
У порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в оспорюваному кредитному договорі відсутні відомості про загальну вартість кредиту та умови, передбачені п. 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит,затверджених Постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2018 року №49.
Пункти 2.1.1.7.6, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.8.1, 2.1.1.15.1, 2.1.1.12.6.2,2.1.1.12.16.1, 2.1.1.12.6.4, 2.1.1.12.7.2, 2.1.1.12.8 Умов і Правил наданнябанківських послуг є несправедливими, оскільки містять положення,згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, причому дані зміни в односторонньому порядку, в свою ж чергу клієнта банк неповідомляє про будь-які такі зміни.
Умова п. 1.1.7.3.1 Умов і Правил надання банківських послуг щодо позовної давності тривалістю у 50 років також є несправедливою та незаконною, не містить підпису ОСОБА_1 , а тому не є складовою частиною укладеного між сторонами договору від 02 серпня 2010 року.
Долучена банком Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» не підписана позичальником та не є належним підтвердженням укладеного з АТ КБ «ПриватБанк» договору.
Отже, при укладенні договору банком порушено Закон України «Про захист прав споживачів» щодо надання повної та достовірної інформації про умови кредитування. Даний кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становище споживача, що в свою чергу є підставами для визнання такого договору недійсним.
Підписання договору №б/н від 02 серпня 2010 року позичальником було здійснено під впливом обману з боку банку щодо істотних умов договору, а тому відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року в задоволенні первісного позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним задоволено частково.
Договір №б/н, укладений 02 серпня 2010 року між Приватним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , визнано недійсним з моменту укладення.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 15 642 грн 88 коп., а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, судовий збір за заяву про перегляд заочного рішення у розмірі 352 грн 40 коп., витрати на поштові відправлення у розмірі 290 грн 48 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності при вирішенні зустрічного позову. Так, спірний договір було укладено в 2010 році, позичальник погодився з усіма умовами договору, почав користуватися кредитними коштами, частково сплачував кредитну заборгованість, а тому про порушення свого права відповідач дізнався (міг дізнатися) безпосередньо при укладенні кредитного договору.
Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була писана ОСОБА_1 у день укладення кредитного договору, якою підтверджується повідомлення позичальника про основні умови кредитування.
Посилається на те, що позивач за зустрічним позовом не довів під час розгляду справи, які конкретні дії або бездіяльність (замовчування) кредитора були неправдивими і ввели в оману позичальника щодо істотних умов договору, яку інформацію до нього не довели або неправдиво довели перед укладанням кредиту, що могло вплинути на його рішення щодо отримання кредиту.
Звертає увагу на те, що відповідач після встановлення кредитного ліміту на отриману ним платіжну картку отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що в свою чергу підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. При укладенні кредитного договору Позичальник підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки, в якій чітко зазначено основні умови кредитування (у т.ч. щодо сплати процентів, пені та штрафу).
Крім того зауважує, що зустрічна позовна заява, відзив не містили попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, а тому відсутні підстави для стягнення з банку витрат на правничу допомогу.
Адвокат Сторожук С.С. представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що рішення суду є законним, обґрунтованим, винесеним на основі повного та правильного встановлення усіх обставин, які мають значення для справи, досліджено докази та їм надана належна оцінка.
У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» Яндульський Д.В. підтримав подану апеляційну скаргу.
У судове засідання ОСОБА_1 та його адвокат Сторожук С.С. не з'явилися.
Від адвоката Сторожук С.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її зайнятістю в іншому судовому засіданні.
За положеннями ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні клопотання адвоката Сторожук С.С., оскільки доказів участі її в іншому судовому засіданні, призначеному на 10:00 год 12 жовтня 2021 року, надано не було.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк» Яндульського Д.В., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої він згоден з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Він зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. (а.с. 7 т. 1)
У даній Анкеті-заяві ОСОБА_1 просив видати йому платіжну картку кредитка «Універсальна» із бажаним кредитним лімітом 5 000 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2017 року наявна заборгованість у розмірі 32 836 грн 37 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 12 495 грн 20 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 15 914 грн 38 коп., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2 386 грн 96 коп., штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн (фіксована частина) та 1539 грн 83 коп. (процентна складова). (а.с. 4-6 т. 1)
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних суд першої інстанції виходив з того, що банком не було надано доказів видачі відповідачу кредитної кратки та розміру наданого кредиту, а також погодження сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Натомість, задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції вважав, що кредитний договір містить несправедливі умови і всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
На підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надало суду першої інстанції розрахунок заборгованості за договором №б/н від 02 серпня 2010 року, довідку про видані картки, копію анкети-заяви, копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів, виписку по рахунку за період з 01 серпня 2010 року по 02 листопада 2018 року.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було видано кредитні картки НОМЕР_1 (дата відкриття - 02 серпня 2010 року, термін дії - 02/13), НОМЕР_2 (дата відкриття - 08 грудня 2011 року, термін дії - 01/14). (а.с. 206 зворот т. 2)
З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 11 грудня 2019 року вбачається, що 23 січня 2012 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 14 000 грн, 24 травня 2013 року знижено кредитний ліміт до 12 500 грн, 30 травня 2013 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 12 500 грн. (а.с. 202-206 т. 2)
Після встановлення кредитного ліміту в розмірі 14 000 грн ОСОБА_1 користувався кредитною карткою, а саме, оплачував товари, знімав кошти, поповняв кредитний рахунок.
Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 12 495 грн 20 коп.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафами (фіксована та процентна складова).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 серпня 2010 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».
Зазначена довідка підписана відповідачем. (а.с. 8 т. 1)
Указана довідка визначає, зокрема, ставку процентів за користування кредитом (2,5% річних), пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та штраф за порушення строків платежів по будь-якому із грошових обов'язків, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.
Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) - (базова процентна ставка по договору) / 30 - нараховується за кожний день прострочення кредиту, пеня (2) - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн у місяць, нараховується 1 раз у місяць, при нарахуванні прострочки по кредиту або процентам 2 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 5 грн і більше; штраф - 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.
Як вбачається з розрахунку заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» на 30 квітня 2017 року нарахувало заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 15 914 грн 38 коп., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2 386 грн 96 коп., штрафи у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1539 грн 83 коп. (процентна складова).
Разом з тим, суд апеляцій зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, вимоги банку про стягнення процентів та пені після січня 2014 року (закінчення строку кредитування - термін дії 01/14) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи наведене вище, з ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 3575 грн 36 коп. та заборгованість по пені у розмірі 450 грн, які нараховані відповідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».
Водночас суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для стягнення штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1539 грн 83 коп. (процентна складова) з огляду на наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
У заяві від 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до заявлених банком вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15 дійшов висновку про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України).
Оскільки перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України) 4149625301858187, тобто з 31 січня 2014 року, то строк позовної давності за такою вимогою сплив 31 січня 2017 року. Позивач звернувся до суду з позовом у червні 2017 року, тобто поза межами загального строку позовної давності.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Щодо зустрічних позовних вимог про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка діяла на час підписання Анкети-заяви) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з)необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка діяла на час підписання Анкети-заяви) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка діяла на час підписання Анкети-заяви) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Як зазначалося вище відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
У статті 640 ЦК України встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним.
Крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частин другої - п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. (Аналогічні положення містяться в пункті двадцятому Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Як вбачається з матеріалів справи в Анкеті-Заяві від 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 зазначив про бажання отримати платіжну картку кредитка «Універсальна» та кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. (а.с. 7 т. 1)
Крім того, 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». (а.с. 8 т. 1)
У довідці про умови кредитування сторони погодили тип кредитної лінії (поновлювальна), пільговий період (до 55 днів), валюту картрахунку (UAH), базову відсоткову ставку в місяць (2,5%), розмір щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячних платежів (до 25 числа місяця, наступного за звітним), пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штраф при порушенні строків платежів при будь-якому із грошових обов'язків, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.
Отже, про факт укладання кредитного договору ОСОБА_1 свідчить його Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 02 серпня 2010 року, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 02 серпня 2010 року, які були підписані позивачем, а також виписки по рахунку за період з 01 серпня 2010 року по 02 листопада 2018 року та за період з 01 січня 1999 року по 11 грудня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає також, що якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
З виписки по рахунку за період з 01 серпня 2010 року по 02 листопада 2018 року та за період з 01 січня 1999 року по 11 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався карткою, зокрема, знімав грошові кошти, поповняла картку, оплачувала товари.
Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони на момент укладення цього договору не заявляли додаткових вимог щодо його умов та у подальшому виконували умови договору.
Оскільки ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами підписання кредитного договору й погодився на такі умови, про що свідчить його підпис в Анкеті-заяві та довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 02 серпня 2010 року, а також протягом тривалого часу сплачував певні платежі, що свідчить про те, що він був знайома з усіма умовами цього договору і добровільно погодився їх виконувати, у зв'язку з чим сплачувала передбачені суми коштів.
Отже, укладений між сторонами кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені для такого виду правочину, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання кредитного договору недійсним.
Щодо вимог про визнання пунктів 2.1.1.7.6, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.8.1, 2.1.1.15.1, 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.16.1, 2.1.1.12.6.4, 2.1.1.12.7.2, 2.1.1.12.8 Умов і Правил надання банківських послуг несправедливими, то суд апеляційної інстанції, як зазначено вище, дійшов висновку, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не є складовою кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення заборгованості та зустрічних позовних вимог про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Первісний позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання договору від 02 серпня 2010 року недійсним залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2021 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді О.І. Сліпченко
Л.П. Сушко