Справа № 369/16046/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10688/2021
12 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року (суддя Ковальчук Л.М.) про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» про визнання права власності на земельну ділянку,
встановив:
у грудні 2019р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0040, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1001 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, та стягнення судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 10 червня 2006 року він уклав з ОСОБА_2 письмовий договір комісії, згідно якого комісіонер зобов'язалася за дорученням комітента за винагороду, вчинити від свого імені за рахунок комітента наступний правочин, знайти земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 , площею не менше, ніж 0,10 га та ціною не більше 900 000грн, укласти з продавцем цієї ділянки договір купівлі-продажу земельної ділянки з умовою оплати комітентом повної вартості земельної ділянки третій стороні рівними частками протягом 5 місяців з дня укладання правочину.
Позивач зазначав, що 12 червня 2006 року відповідач повідомила його, що на виконання доручення обумовленого договором комісії вона знайшла земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0040, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1001 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку. Оскільки дана земельна ділянка повністю відповідала його вимогам, він погодив її придбання, у зв'язку із чим 14 червня 2006 року відповідач уклала договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, а на виконання умов договору комісії він передавав відповідачу грошові кошти вчасно та у відповідному розмірі.
Проте на неодноразові його звернення з проханням передати правовстановлюючі
документи на земельну ділянку відповідач відповідала відмовою, мотивуючі її різними
обставинами, які, на думку позивача, є надуманими та безпідставними.
У червні 2021 року представник позивача - адвокат Іванов М.В. подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1001 га, кадастровий номер 3222486201:01:018:0040, посилаючись на те, що є підстави вважати, що вказана земельна ділянка без згоди позивача може бути відчужена на користь третіх осіб, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Представник позивача зазначав, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» надало до суду першої інстанції документи, в яких вказано про існування прав на предмет судового спору, а саме копії іпотечного договору, предметом застави по якому виступає вищевказана земельна ділянка, та договору відступлення прав вимоги за цим іпотечним договором.
Представник позивача стверджував, що враховуючи відкрите виконавче провадження №64000651 від 24 грудня 2020 року, метою якого є звернення стягнення на спірну земельну ділянку, він має вагомі підстави вважати, що невжиття заходів з арешту земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено. В порядку забезпечення позову накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0040, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У поданій апеляційній скарзі та доповненнях до неї ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви.
Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки не були враховані правові висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про забезпечення позову у подібних спорах немайнового характеру, наведені у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року по справі № 910/1040/18, від 15 травня 2019 року по справі № 658/2197/18 та від 20 липня 2020 року по справі № 914/2157/19. Крім того, судом першої інстанції помилково враховані правові висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про забезпечення позову у спорах майнового характеру, наведені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року по справі № 915/870/18. Також судом першої інстанції не було враховано, що заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, не є співмірними з заявленими позовними вимогами немайнового характеру, оскільки у разі задоволення позовних вимог, рішення суду не підлягає примусовому виконанню, а тому ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» вважає, що невжиття таких заходів забезпечення позову як арешт майна, жодним чином не може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог про визнання права власності на майно.
Також ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» вважає, що позивачем не було надано суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» звертає стягнення на земельну ділянку на підставі іпотечного договору або повідомило про такі наміри відповідача, що в свою чергу також свідчить про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» зазначає, що 27 квітня 2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №354-07-Ипз, згідно якого позичальнику було надано кошти у сумі 100 000доларів США. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого іпотекодавцем було передано в іпотеку земельну ділянку з
цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,1001 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486201:01:018:0040.
Апелянт вважає, що вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка водночас є предметом іпотеки, з підстав потенційної можливості відчуження її на підставі іпотечного договору, не лише вносить дисбаланс у права та інтереси сторін, а й спричинює їм значної шкоди, що свідчить про нехтування судом першої інстанції принципу розумності та збалансованості інтересів сторін. Таке забезпечення позову ускладнює виконання відповідачем взятих нею кредитних зобов'язань за кредитним договором та унеможливлює виконання зобов'язань за іпотечним договором, адже робить неможливим будь яким чином реалізацію предмета іпотеки (земельної ділянки) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що завдає шкоди як безпосередньо відповідачу, спричиняючи для неї негативні фінансові наслідки у вигляді сплатити трьох процентів річних від простроченої суми, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і товариству, яке не має змоги отримати задоволення своїх кредиторських вимог та здійснювати за рахунок цих коштів подальшу господарську діяльність.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Іванов М.В. у судовому засіданні 14 вересня 2021 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, та стверджуючи, що ОСОБА_1 не був обізнаний про передачу спірної земельної ділянки у іпотеку.
У подальшому представник позивача, будучи належним чином повідомленим про день та час продовження розгляду апеляційної скарги (с.с.117), у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, тому на підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів закінчила апеляційний розгляд у його відсутність.
ОСОБА_2 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлялася за наявною в матеріалах справи адресою, однак судові повістки-повідомлення повернулися до суду без вручення з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.111-112, 119-120).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи з зазначених норм процесуального права, вважається, що судове повідомлення вручено ОСОБА_2 , відповідач у судове засідання не з'явилася, клопотання про його перенесення не подала, причини неявки не повідомила, що відповідно до ст. 372 ЦПК України є підставою для розгляду справи у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» - адвоката Митюка С.П., який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, надані документи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того,
що між сторонами існує спір і позивач ставить перед судом питання про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0040, розташовану по АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, отже позов є майновим, тому вимога про накладення арешту на предмет позову у забезпечення такого позову є співмірною заявленим позовним вимогам.
Разом з цим, з наданих копій матеріалів справи та тексту ухвали суду вбачається, що спірна земельні ділянка є предметом договору іпотеки.
З наданої заявником до суду апеляційної інстанції Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 2 квітня 2021р., вбачається, що земельна ділянка, площею 0,1001 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486201:01:018:0040, є предметом договору іпотеки від 27 квітня 2007 року, який був укладений між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_2 . На час подання даного позову іпотекодержателем є ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» (с.с.143-145).
За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека, як правовий інститут, виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами, майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Суду першої інстанції надані документи, які підтверджують відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором.
У п. 4 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Накладаючи арешт на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що ця земельна ділянка перебуває у іпотеці, однак не навів обґрунтування накладення арешту на майно, яке передано у іпотеку, та не з'ясував чи не порушуються при цьому права іпотекодержателя.
Разом з цим, ТОВ «ФК «Інвент» апеляційному суду надані документи, які були надані суду першої інстанції до прийняття рішення про накладення арешту на спірну земельну ділянку, з яких вбачається наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором.
Таким чином, накладення судом арешту на земельну ділянку, яка є предметом іпотеки, порушує права іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» і обмежує суб'єктивні права, свободи та інтересів не відповідача, а іпотекодержателя, що не відповідає суті інституту забезпечення позову.
За таких обставин, суд першої інстанції повинен був пересвідчитися чи дійсно між сторонами виник спір стосовно земельної ділянки, яка є предметом іпотеки та передана відповідачем у забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, чи не порушує забезпечення цього позову прав та інтересів інших осіб.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, є необґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 червня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Іванова Максима Володимировича про забезпечення позову залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк