28 жовтня 2021 р.Справа № 591/6375/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Северинова А.С., м. Суми, повний текст складено 03.09.21 року по справі № 591/6375/21
за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
до громадянина Нігерії ОСОБА_1
про продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,
Управління Державної міграційної служби України в Сумській області звернулось до Зарічного районного суду м. Суми з позовною заявою до громадянина Нігерії ОСОБА_1 , в якій просить суд продовжити строк затримання громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , строком на шість місяців, починаючи з 09.09.2021 року до 09.03.2022 року.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03.09.2021 року у задоволенні адміністративного позову Управління Державної міграційної служби України в Сумській області відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03.09.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року у справі №591/2933/19, відповідача поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України саме з метою забезпечення примусового видворення. Вказує, що позивачем вживались заходи для забезпечення видворення відповідача (придбання авіаквитка з аеропорту «Бориспіль» сполученням «Київ-Лагос»), шляхом направлення відповідних запитів. Проте, інформацію про забезпечення даного іноземного громадянина авіаційним транспортом з аеропорту «Бориспіль» сполученням «Київ-Лагос», а також контактних телефонів його близьких родичів з Посольства Республіки Нігерія в Україні - не отримано. Стверджує, що у розпорядженні позивача відсутні умови, визначені підпунктом 2 частини 13 статті 289 КАС України, за яких неможливо забезпечити примусове видворення відповідача за межі території України протягом строку затримання, визначеного в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року у справі № 591/2933/19, а саме: неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства. Зауважує, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що відповідач раніше неодноразово порушував законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не бажає самостійно повертатися в країну громадянської належності, раніше ухилявся від виконання рішень про примусове повернення та примусове видворення в країну громадянської належності, в тому числі шляхом переховування, що свідчить про стійке небажання іноземця самостійно виконувати рішення про видворення. Вказує, що обставини справи свідчать про здійснення позивачем, з необхідною ретельністю, дій, направлених на завершення процедури видворення відповідача до закінчення строку затримання (09.09.2021 року), а тому наявні підстави для його продовження строком на шість місяців, тобто до 09.03.2022 року.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
За правилами ч.17 ст.289 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.289 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Позивач по справі повідомлявся на електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду, згідно повідомлення від 25.10.2021 року.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Нігерії, уродженцем м. Ілорін, Нігерія, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 15).
Правовідносинам, які розглядаються у даній справі, передували обставини, встановлені у справі №591/2933/19 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України та затримання з метою забезпечення примусового видворення.
Частиною 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В рамках справи №591/2933/19 Управління Державної міграційної служби України в Сумській області звернулось до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до громадянина Нігерії ОСОБА_1 , в якому просило суд: примусово видворити за межі території України громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; затримати громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 6 місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні; в порядку п.3 ч.2 статті 371 КАС України звернути рішення до негайного виконання.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.05.2019 року у справі №591/2933/19 у задоволенні адміністративного позову Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України та його затримання з метою забезпечення примусового видворення відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області задоволено. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.05.2019 по справі №591/2933/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Сумській області задоволено. Примусово видворено громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. Затримано громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою забезпечення примусового видворення строком на шість місяців.
Рішенням Управління ДМС у Сумській області від 09.03.2021 року відповідача поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що розташований: АДРЕСА_2 (а.с. 16).
Згідно акта приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 09.03.2021 року відповідача поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (а.с. 17).
Відповідно до листа Чернігівського ПТПІ від 19.08.2021 року за №7477.5/332-21 відповідач 18.08.2021 року був переведений до Миколаївського ПТПІ (а.с. 31).
З метою забезпечення видворення відповідача УДМС України в Сумській області, позивачем вживались заходи щодо виділення коштів на придбання авіаквитка для повернення до країни громадянської належності, у тому числі, шляхом звернення до Посольства Республіки Нігерія в України, однак відповіді не надходило (а.с. 19-21, 27, 30).
Крім того, відповідачу запропоновано придбати авіаквитки до Республіки Нігерія за власні кошти, однак після співбесіди з працівниками Чернігівського ПТПІ, громадянин Республіки Нігерія ОСОБА_1 відмовився від придбання квитків (а.с. 22, 24-25, 29).
У зв'язку із закінченням строку затримання громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, вважаючи, що наявні підстави для продовження такого строку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, можливе лише за їх наявності, що позивачем не доведено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що має місце порушення процедури видворення громадянина Нігерії ОСОБА_1 , а відсутність коштів на проведення такої процедури не може вважатись правомірним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773).
Відповідно до ч.4 ст.30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1110 (далі по тексту - Положення №1110), визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з п.5 Положення №1110 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.
Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
У відповідності з ч.ч. 11-13 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, законодавством визначено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.08.2019 року у справі №743/1263/17, від 17.01.2019 року у справі №743/1240/17, від 21.01.2021 року у справі №743/1046/20.
Матеріалами справи встановлено, що особа відповідача ідентифікована позивачем. Зокрема, належність ОСОБА_1 до громадянства Федеративної Республіки Нігерії підтверджена копією паспорта громадянина Федеративної Республіки Нігерії серії НОМЕР_1 , що не заперечується позивачем.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача співпрацювати під час процедури ідентифікації.
Підставою для продовження строку затримання громадянина Нігерії ОСОБА_1 , на думку позивача, є наявність матеріальних труднощів для придбання авіаквитка, відмова відповідача від придбання авіаквитків за власні кошти, а також відсутність відповідей з Посольства Республіки Нігерії в Україні на направлені листи з проханням посприяти у придбанні відповідачем квитка авіаційного транспорту з аеропорту «Бориспіль» сполученням «Київ-Лагос», а також надання контактних телефонів близьких родичів іноземця.
Так, з метою забезпечення видворення відповідача УДМС України в Сумській області, позивачем вживались заходи щодо виділення коштів на придбання авіаквитка для повернення до країни громадянської належності, у тому числі, шляхом звернення до Посольства Республіки Нігерія в України, однак відповіді не надходило (а.с. 19-21, 27, 30).
Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на відсутність коштів на придбання авіаквитка до Республіки Нігерія є необґрунтованими, оскільки, вказана обставина не відноситься до умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, передбачених ч.13 ст.289 КАС України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для продовження строку затримання відповідача.
При цьому, доводи позивача про відмову відповідача в придбанні авіаквитків за власний кошт, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки саме Держава взяла на себе зобов'язання щодо примусового видворення особи за межі України, а тому виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2019 року у справі №591/2933/19, що набрала законної сили, є обов'язковим.
Стосовно посилання позивача на неотримання інформації з країни громадянської належності іноземця, а саме відсутність відповідей з Посольства Республіки Нігерії в Україні на направлені листи з проханням посприяти у придбанні відповідачем квитка авіаційного транспорту з аеропорту «Бориспіль» сполученням «Київ-Лагос», а також надання контактних телефонів близьких родичів іноземця, то колегія суддів зазначає, що відсутність відповідей з Посольства Республіки Нігерії в Україні може бути підставою для продовження строку затримання відповідача лише за умови неможливості ідентифікації його особи, як це передбачено статтею 289 КАС України.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2020 року у справі №522/21484/19.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач раніше неодноразово порушував законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не бажає самостійно повертатися в країну громадянської належності, раніше ухилявся від виконання рішень про примусове повернення та примусове видворення в країну громадянської належності, в тому числі шляхом переховування, що свідчить про стійке небажання іноземця самостійно виконувати рішення про видворення, не впливають на висновки суду першої інстанції з урахуванням вищенаведеного.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України" вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Колегія суддів наголошує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вказує на фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
З урахуванням того, що відповідно до п.11 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03.09.2021 по справі № 591/6375/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош