28 жовтня 2021 року справа №200/5381/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Ашумов Т.Р., за участі представника відповідачів Астахова Р.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Лаврищева Віктора В'ячеславовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (повне судове рішення складено 24 червня 2021 року у м. Слов'янську) у справі № 200/5381/21 (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС, відповідач-1), Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДМС в Донецькій області, відповідач-2) про визнання незаконним та скасування наказу голови Державної міграційної служби України № 2-к від 11.01.2021 «Про скасування наказу ДМС від 12.11.2020 № 182-кт», поновлення на посаді заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області.
Крім того, просила поновити строк оскарження наказу голови Державної міграційної служби України № 2-к від 11.01.2021 «Про скасування наказу ДМС від 12.11.2020 № 182-кт», оскільки 02.02.2021 отримала лист № 1407.7-338/14.1-21 від 11.01.2021 за підписом начальника ГУ ДМС в Донецькій області, до якого був долучений спірний наказ голови ДМС України.
Також просила допустити негайне виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.04.2018 позивача було звільнено з посади заступника начальника Бахмутського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін). У цей же день начальником Головного управління ДМС в Донецькій області видано наказ № 49-к від 13.04.2018 «Про оголошення звільнення ОСОБА_1 », про що наявний відповідний запис у трудовій книжці № 39.
24.10.2018 позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним і скасування наказу голови Державної міграційної служби України № 80-кт від 13.04.2018 та поновлення на посаді заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області, якій рішенням від 28.08.2020 у справі № 360/5636/18 був задоволений у повному обсязі.
12.11.2020 головою ДМС на виконання вказаного рішення суду було видано наказ № 182-кт «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » а, відповідачем-2, відповідно, прийнято наказ від 12.11.2020 № 170-к «Про оголошення поновлення на роботі ОСОБА_1 », однак до роботи не приступила, оскільки з 12.11.2020 по 31.03.2021 знаходилася на лікарняних.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 було скасоване, тому 11.01.2021 головою ДМС на виконання рішення суду апеляційної інстанції було видано спірний наказ № 2-к «Про скасування наказу ДМС від 12.11.2020 № 182-кт», яким позивача було поновлено на роботі за рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 року у справі № 320/5636/18.
Посилалась також на невжиття відповідачем-2 заходів стосовно сплати листків непрацездатності у період з 12.11.2020 по 31.03.2021.
Вважав, що такі дії відповідача порушують її гарантії на працю, передбачені трудовим законодавством.
З зазначених підстав звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і на обґрунтування позовної заяви. Представник позивача наголошує, що внаслідок перекручення фактичних обставин та надання їм неправильної оцінки, суд першої інстанції прийняв рішення, з яким не можливо погодитись, факт неправомірного звільнення з посади заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області позивачем доведено. В результаті протиправних скординованих дій відповідачів позивач фактично була позбавлена соціальних гарантій на отримання допомоги по тимчасовіій неправцездатності та трудових гарантій в частині заборони звільнення державного службовця у період тимчасової непрацездатності.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідачами висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні представник відповідачів заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Позивачка та її представник до апеляційного суду не прибули.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.8-9). Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 11.02.2016 № 1429-44558 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).
Відповідно до запису № 38 у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.09.1987 позивача з 29.08.2017 було переведено на посаду заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області (а.с.12).
Відповідно до запису № 39 позивача було звільнено з посади заступника начальника Бахмутського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України та ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін).
Крім того, начальником Головного управління ДМС в Донецькій області видано наказ № 49-к від 13.04.2018 «Про оголошення звільнення ОСОБА_1 », про який також зазначено у запису № 39 у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.09.1987.
13.04.2018 наказом голови ДМС України № 80-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області, який у жовтні 2018 року позивач оскаржила до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 у справі № 320/5636/18 було скасовано наказ голови ДМС України № 80-кт від 13.04.2018 та задоволено похідну вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області та стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення 13.04.2018 по 28.08.2020 у розмірі 506 896,40 гривень (а.с. 206-208).
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
12.11.2020 головою Державної міграційної служби України на виконання вказаного рішення суду було видано наказ № 182-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », а начальником ГУ ДМС в Донецькій області було прийнято наказ від 12.11.2020 № 170-к «Про оголошення поновлення на роботі ОСОБА_1 » (а.с.15-16, 111-112).
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 було скасоване, а у позовних вимогах ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.108-110).
При цьому, слід зазначити, що до роботи позивач фактично не приступила, оскільки з 12.11.2020 по 31.03.2021 знаходилася на лікарняних, що не спростовується сторонами та підтверджується восьма листами непрацездатності, виданими комунальними медичними закладами м. Слов'янська у кількості семи листів та м. Краматорська у кількості один лист (а.с.17-22).
Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідачем-2 не вжито заходів стосовно оплати листів непрацездатності, при цьому не вказуючи, коли листи непрацездатності нею було передано роботодавцю. Однак у відзиві на позов відповідач-2 зазначив, що фактично отримав листи непрацездатності після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020, про що ОСОБА_1 було повідомлено, а саме:
- листи непрацездатності АДТ № 749781 та АДТ № 749184 передані ОСОБА_1 до Бахмутського МВ ГУ ДМС у Донецькій області 28.12.2020;
- лист непрацездатності АДТ № 749688 направлено ОСОБА_1 до Бахмутського МВ ГУ ДМС у Донецькій області поштою 14.01.2021;
- лист непрацездатності АДТ № 749234 направлено ОСОБА_1 до Бахмутського МВ ГУ ДМС у Донецькій області поштою 25.01.2021;
- решта листів непрацездатності, на які посилається позивач не стосуються спірного періоду, тобто з часу поновлення на роботі до його скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020.
Вказане підтверджується супровідними листами ГУ ДМС у Донецькій області, скерованими на адресу Маріупольського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області від 26.01.2021, від 04.02.2021, від 18.03.2021 (а.с.121 зв.бік-123).
Як зазначено вище, позивачем відповідних доказів до позову не було надано.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 було скасоване, а у позовних вимогах відмовлено.
З зазначених підстав 11.01.2021 т.в.о. голови Державної міграційної служби України на виконання рішення суду апеляційної інстанції було видано спірний наказ № 2-кт «Про скасування наказу ДМС від 12.11.2020 № 182-кт, оскільки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва скасовано (а.с. 24, 114, 197).
Начальником Головного управління ДМС України в Донецькій області 11.01.2021 було прийнято відповідний наказ № 5-к «Про оголошення наказу ДМС України від 11.01.2021 № 2-кт (а.с. 25, 115, 201).
Відтак, у цій справі позивач оскаржила своє звільнення за новими обставинами, оскільки вважала, що її звільнено не 13.04.2018, а саме наказом ДМС № 2-к від 11.01.2021, тобто під час знаходження ОСОБА_1 на лікарняному.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено гарантію забезпечення права громадян на працю від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 320/5636/18 було встановлено, що позивач власноручно написала заяву про звільнення її з посади за угодою сторін з 13.04.2018.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 814/2853/16, постанові від 19.07.2019 у справі № 452/1839/16.
Як установлено судами та підтверджено матеріалами справи, заяву про відмову від заяви про звільнення за угодою сторін позивач написала 13.04.2018 як таку, що написана під тиском.
Із долученого до справи фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» м. Краматорськ убачається, що позивач направила заяву до відповідача поштовою кореспонденцією 13.04.2018 о 17:37:54, тобто після 17 години наступного дня після подачі заяви.
13.04.2018 - це п'ятниця, останній робочий день неділі і робочий день згідно КЗпП закінчується о 16 год. 45 хв. Тобто, вищезазначена кореспонденція направлена позивачем вже після закінчення робочого дня 13.04.2018 (п'ятниця).
Однак, відповідачем не висловлено згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду критично оцінила доводи позивача про те, що заява про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України написана нею під тиском та погрозами начальника Бахмутського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області, оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення на позивачку тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення.
Оскільки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 у справі № 320/5636/18 було скасоване постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020, то фактично позивача було звільнено 13.04.2018, а не оскаржуваним наказом ДМС України № 2-к від 11.01.2021, як помилково зазначила позивач та наголошує представник позивача.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу ДМС № 2-кт від 11.01.2021 та поновлення на посаді заступника начальника Бахмутського міського відділу ГУ ДМС в Донецькій області.
Посилання апеляційної скарги на те, що норми КЗпП України не містять такої підстави для звільнення, як скасування рішення суду про поновлення на роботі, є безпідставними, оскільки відповідач звільнив позивачку, виконуючи рішення суду.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 607/24551/19.
Позовних вимог про сплату восьми листків непрацездатності, наданих позивачем після скасування Шостим апеляційним адміністративним судом рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020 у справі № 320/5636/18, в резолютивній частині позовної заяви (яка протягом розгляду справи не змінювалась та не доповнювалась) взагалі не зазначено (а.с.7), тому вони і не вирішуються.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судом першої інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, тому апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Лаврищева Віктора В'ячеславовича - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року в справі № 200/5381/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 28 жовтня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук