ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 жовтня 2021 року м. Київ № 640/13365/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва до Міністерства оборони України в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; викладене у пункті 37 Протоколу №182 засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27 грудня 2019 року;
-зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв'язку з захворюванням отриманим під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до 20% втрати працездатності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України, в тому числі приймав участь у проведенні антитерористичної операції щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції. Під час проходження військової служби ним було отримано захворювання, пов'язане з її проходженням, що підтверджується відповідними медичними документами. Після звільнення з військової служби, позивач був направлений на огляд на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), за результатами якої йому 28.08.2018 р. була встановлена ступінь втрати професійної працездатності 20%, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини та видана відповідна довідка. У подальшому документи позивача через Київський міський військовий комісаріат були направлені до Міністерства оборони України для розгляду питання стосовно призначення одноразової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За результатами розгляду документів позивача відповідачем прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України від 27 грудня 2019 року №182, про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, яке призвело до часткової втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, через те, що одноразова грошова допомога у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності призначається і виплачується військовослужбовцям внаслідок отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби. А також, виплату одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обовя'зків військової служби військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, запроваджено Законом України від 06.09.2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 13.10.2018 року. Заявнику відсоток втрати працездатності внаслідок захворювання встановлено до набрання чинності згаданого Закону, позивач немає права на допомогу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.06.2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат, у порядку ч. 11 ст. 171 КАС України зобов'язано позивача не пізніше двох днів з дня вручення копії ухвали, з урахуванням виключень обрахування строків, передбачених ч. 3 Прикінцевих положень КАС України, про відкриття провадження у справі направити третім особам копію позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду у п'ятиденний строк з дня вручення їй даної ухвали, запропоновано третій особі у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення їй даної ухвали, з урахуванням виключень обрахування строків, передбачених ч. 3 Прикінцевих положень КАС України, надати заперечення на позовну заяву, які повинні відповідати вимогам ч. 2-4 ст. 162 КАС України, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 12.06.2020 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з захворюванням, пов'язане із захистом Батьківщини. відповідно до норм чинного законодавства, посилаючись на те, що відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року №975 днем виникнення права у Позивача на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а саме 28.08.2018. Приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №975 встановлено, що особам, які до набрання чинності даного Порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги, яка не була призначена - призначається і виплачується в установленому законодавством прядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. З урахуванням викладеного та того факту, що Позивачу встановлено 20% втрати працездатності 28.08.2018 - Позивач, за умови наявності виключних підстав, мав би право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ в редакції до набрання чинності Закону України від 06.09.2018 №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», тобто до 13.10.2018 (далі - Закон України № 2011-ХІІ до набрання чинності Закону України від 06.09.2018 №2522-VIII). В той же час, Закон України № 2011-ХІІ, в редакції на час встановлення втрати працездатності, виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням втрати працездатності внаслідок захворювання - взагалі не передбачає. Враховуючи вищезазначене, підстав для прийняття комісією позитивного рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги немає, про що було обґрунтовано викладено в пункті 37 протоколу №182 від 27 грудня 2019 року, тому відмова у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги в даному випадку є правомірною.
Копія ухвали суду від 22.06.2020 року отримана третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат засобами поштового зв'язку 30.06.2020 р. відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
При цьому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київський міський військовий комісаріат своїм правом подати пояснення на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Обставини встановлені судом:
ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 02.04.2018 року, ОСОБА_1 в період з 28.05.2017 року по 27.01.2018 року, з 27.01.2016 року по 24.10.2016 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції оперативного тактичного угрупування «Луганськ».
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням персоналу штабу управління оперативного командування «Південь» 05 липня 2016 року, ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
11 травня 2018 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Відповідно до витягу з протоколу №1759 від 22.06.2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв захворювання старшого сержанта в запасі ОСОБА_1 , 1971 року народження, за якими він на підставі свідоцтва про хворобу 269 від 04.04.2018 р., виданого госпітальною ВЛК ВМКЦ ЦР, визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час: «Поширений остеохондроз хребта деформуючий спондильоз на рівні С5, другого ступеня, Th8 першого ступеня, з больовим синдромом та помірним порушенням функції. Вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт з переважним ураженням L5, S1 корінців праворуч з незначним порушенням функції в стадії нестійкої ремісії. Гіпертонічна хвороба другої стадії (потовщення інтими-медії лівої та правої заагальних сонних артеріях,мікроальбумінурія). Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Сно. Деформуючий артроз лівого гомілковостопного суглобу першого ступеня без больового синдрому та порушення функції. Аліментарне конституційне ожиріння другого ступеня, стабільна форма. Стеатогепатит з незначним порушенням функції печінки. Сечокам'яна хвороба. Конкременти нирок без больвого синдрому та порушенням функції функції. Кісти нирок без больового синдрому та порушення функції.», що підтверджується військово-медичними та медичними документами;- захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщиини.
Відповідно до довідки МСЕК серія АГ № 0014774 від 28 серпня 2018 року, станом на 22.06.2018 позивачу було встановлено 20% втрату працездатності, з причинним зв'язком: захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Після отримання вищезазначеної довідки позивач звернувся до третьої особи по справі із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини. Київським міським військовим комісаріатом до Міністерства оборони України були направлені документи щодо розгляду питання правомірності виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з 20% втрати працездатності. 27 грудня 2019 року відбулося засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги. За результатами розгляду документів відповідно до Протоколу №182, затвердженого Міністром оборони України 28.12.2019 комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. Про що Київський міський військовий комісаріат направив позивачу лист від 13 травня 2020 року № ВСЗ/1885 з копією протоколу від 28.12.2019 №182, в якому зазначено, що відповідно до довідки МСЕК серія АГ № 0014774 від 28 серпня 2018 року, станом на 22.06.2018 Вам було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, з причинним зв'язком: захворювання, так пов'язане із захистом Батьківщини. Згідно з пунктом 7 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент встановлення Вам часткової втрати працездатності, тобто 22 червня 2018 року), одноразова грошова допомога призначається у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності призначається і виплачується військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби. Виплата допомоги у зв'язку із захворюванням, яке призвело до часткової втрати працездатності, законодавством була не передбачена. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Оскільки Вам встановлено відсоток втрати працездатності на 22 червня 2018 року, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» від 6 вересня 2018 року №2522-VIII, який набрав чинності 13.10.2018 на вас не поширюється.
Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визначено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Положеннями ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на день втрати працездатності 22 червня 2018 року).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Приписам частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до частина 2 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 3 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно із частиною 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного законодавчого положення Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок №975).
У силу пункту 7 Порядку № 975, у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який встановлюється медико-соціальними експертними комісіями, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Як було зазначено вище, згідно з довідки МСЕК серія АГ № 0014774 від 28 серпня 2018 року, станом на 22 червня 2018 року позивачу було встановлено 20% втрату працездатності без встановлення інвалідності, з причинним зв'язком: захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, ст. 24 Закону № 2232-XII врегульовано початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов'язків військової служби.
Зокрема, за визначенням наведеним у частині третій цієї статті визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402) передбачено в яких формулюваннях приймаються постанови BЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв, оскільки саме формулювання, занесене у постанову BЛК за результатами встановлення причинного зв'язку захворювання визначає у майбутньому настання різних правових наслідків.
Так, згідно пункту 21.5 Положення №402 постанови військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: а). «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов'язане із захистом Батьківщини»; б). «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби»; в). «Поранення (контузія, травма, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, так, пов'язане з проходженням військової служби»; г). «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії»; ґ). «Захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини»; д). «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), так, пов'язане з проходженням військової служби»; е). «Захворювання, ні, не пов'язане з проходженням військової служби»; є). «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН»; ж). «Захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН»; з). «Захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби у складі Миротворчих Сил ООН»; и). «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби у складі миротворчого персоналу».
Щодо позивача застосовано формулювання відповідно до приписів підпункту ґ) пункту 21.5 Положення №402, в редакції на час прийняття рішення органами МСЕК. Відповідно до приписів підпункту ґ) пункту 21.5 Положення №402, в редакції на час прийняття рішення органами МСЕК, формулювання «Захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини», застосовується у разі «…якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби…».
Формулювання, зазначене в підпункті ґ) пункту 21.5 Положення №402 та застосовано до Позивача - не пов'язано з його участю в бойових діях, а лише виключно з фактом проходження ним військової служби.
Суд звертає увагу на те, що законодавцем в пункті 21.5 Положення №402 визначено, що захворювання, поранення, контузії, травми, каліцтва, по яких встановлюється причинний зв'язок, набуваються у випадках: під час проходження служби; виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; виконання обов'язків військової служби під час участі в бойових діях.
У той же час, положення пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають отримання одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності за умови отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва). Про те, у межах спірних правовідносин МСЕК не встановлено наявності у позивача поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки у довідці мова йде про захворювання, що не є тотожним поняттю «поранення (контузія, травма, каліцтво).
За таких обставин, враховуючи заявлений предмет та підстави позову, суд дійшов до висновку, що позивачу правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, з огляду на відсутність на це правових підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що МО України діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відповідно правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд, зазначає, що інші доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ,
адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ;
Відповідач: Міністерство оборони України,
адреса: 03168, м. Київ, Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022.
Суддя В.І. Келеберда