ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 жовтня 2021 року м. Київ №640/962/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №4937/ІПК/26-15-33-17-12 від 02 грудня 2020 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства надано індивідуальну податкову консультацію, оскільки на думку позивача судові витрати, відшкодовані платнику податків на підставі судового рішення не є додатковим благом, а відтак зазначена індивідуальна податкова консультація є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на правомірність податкової консультації.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 30 жовтня 2020 року подала до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві звернення про надання індивідуальної податкової консультації з питань щодо включення до складу доходу фізичної особи судових витрат, які були компенсовані на підставі рішення суду.
За результатами розгляду зазначеного звернення Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві надано індивідуальну податкову консультацію №4937/ІПК/26-15-33-17-12 від 02 грудня 2020 року, відповідно до якої контролюючий орган зробив висновок про те, що судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи), відшкодовані судом, включаються податковим агентом до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
Не погодившись із такою позицією контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №4937/ІПК/26-15-33-17-12 від 02 грудня 2020 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 52.1 та пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Положеннями 1, 2 пункту 53.2. статті 53 Податкового кодексу України визначено, що платник податків може оскаржити до суду надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Правові засади оподаткування доходів фізичних осіб визначені розділом IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755- IV.
Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходом платника податку є загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування вказаним податком виступає загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
У той же час положення підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначають перелік доходів платника податку, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Так, в основу оскаржуваної податкової консультації Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві покладено висновок, що відшкодовані судові витрати у розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є додатковим благом, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Отже, спірним у даному випадку є визначення відшкодованих судових витрат та їх правова природа.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
У той же час, розгляд та вирішення судом публічно-правового спору, участь у адміністративному процесі, вчинення окремих процесуальних дій, обумовлює фінансові витрати, а саме судові.
Питання судових витрат у адміністративному процесі врегульоване главою 8 Кодексу адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Так, згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін по справі, що пов'язана із необхідністю розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору.
При цьому, можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача, а отже фактично передбачає компенсацію збитків/матеріальної шкоди стороні, права якої порушено.
Аналогічні обставини були предметом дослідження у справі №520/5925/19, у якій колегія Другого апеляційного адміністративного суду в постанові від 22 січня 2020 року дійшла висновку, що компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов'язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично є формою відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв'язку із зверненням за судовим захистом.
У постанові роз'яснено, що вирішуючи питання необхідності оподаткування доходу у вигляді отриманих платником податків сум відшкодування судових витрат, податковим органом не враховано положення абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.
Так, в оскаржуваній індивідуальній податковій консультації зазначено, що відповідно до абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Відповідач, з посиланням на Цивільний кодекс України, прийшов до висновку, що відшкодування судових витрат не є за своєю правовою природою реальними збитками, а тому, судові витрати не є збитками у розумінні абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, про що зазначено у індивідуальній податковій консультації від 02 грудня 2020 року №4937/ІПК/26-15-33-17-12.
Суд зазначає, що в контексті абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України необхідно встановити чи є судові витрати збитками, завданими платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.
Позивачем у зв'язку із захистом своїх порушених прав та їх відновленням понесено судові витрати у вигляді: судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, з метою відновлення свого порушеного права позивач вимушений був звернутись до суду, сплативши судовий збір, та залучити фахівця в галузі права, сплативши вартість його послуг, та у зв'язку із цим поніс матеріальні витрати, чим зазнав реальних збитків в розумінні статті 22 ЦК України.
Стягуючи судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду адміністративної справи, суд рішеннями вирішує відшкодувати (чи не відшкодовувати) збитки, які завдані платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, яка завдана витратами на захист від протиправних дій суб'єктів владних повноважень.
Отже, судові витрати є збитками у розумінні абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України та не відносяться до загального оподатковуваного доходу.
Суд не погоджується з доводами відповідача, що компенсація витрат на підставі рішення суду є своєрідним бонусом стороні, що виграла та, у разі виплати, відноситься до оподаткованого додаткового блага, оскільки судові витрати пов'язані із захистом порушеного права та є вимушеними матеріальними збитками, які можуть бути стягнені судом з відповідача.
Натомість, абзац «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України не визначає конкретну особу, яка має відшкодувати збитки, її форму власності чи рахунок, з якого відшкодовуються матеріальні збитки за рішенням суду, тому посилання відповідача про те, що відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень здійснюється державою, а не за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, суд не бере до уваги.
На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що оскаржувана податкова консультація Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №4937/ІПК/26-15-33-17-12 від 02 грудня 2020 року не у повній мірі ґрунтується на нормах Податкового кодексу України, якими врегульовані спірні правовідносини, у зв'язку із цим підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: - копію договору про надання правничої допомоги від 11 січня 2021 року №11/01/21-1, - копію акту приймання-передачі наданих послуг №б/н від 18 січня 2021 року; - копію ордеру серії АІ №1080327 від 14 січня 2021 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5221/10 від 08 жовтня 2014 року, копію квитанції №0.0.1996461291.1 від 29 січня 2021 року на суму 4000,00 грн.
З наведеного вище слідує, що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, позивачем понесені витрати щодо сплати судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №331 від 14 січня 2021 року, які також підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №4937/ІПК/26-15-33-17-12 від 02 грудня 2020 року.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко