ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 жовтня 2021 року м. Київ №640/4644/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доФонду гарантування вкладів фізичних осіб
провизнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив суд, з урахуванням уточнень:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невжиття заходів з організації виплати позивачу гарантованої суми відшкодування за вкладом в розмірі 200000,00 грн.
- стягнути на його користь з відповідача 200000,00 грн, завданої майнової шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на наявність судового рішення у справі №826/6958/17, яке набрало законної сили, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі свого уповноваженого не виконав рішення суду щодо включення позивача у списки вкладників, що мають право на відшкодування вкладу, чим позбавив позивача права на подальшу виплату.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що ліквідацію банку «КБ «Хрещатик» завершено, а юридичну особу припинено 02 жовтня 2020 року, відтак, враховуючи положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутній порядок виплати коштів після завершення процедури ліквідації.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2018 року у справі №826/6958/17 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про:
визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внести зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно включення рахунку позивача до цього переліку з метою виплати гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №826/6958/17 апеляційну скаргу позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в цій справі задоволено частково, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено; визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо не включення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника що має право на відшкодування коштів за вкладом (на підставі додаткового договору №1 до договору №152D-644571 від 04 квітня 2016 року) в ПАТ КБ «Хрещатик» в сумі 200000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №826/6958/17 адміністративне провадження №К/9901/2035/19, К/9901/5455/19 касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №826/6958/17 залишено без змін.
Позивач 03 листопада 2020 року звернувся до відповідача за даним позовом із заявою, в якій ставив питання щодо виконання прийнятого 11 грудня 2018 року на його користь судового рішення у справі №826/6958/17 і виплати гарантованої суми відшкодування за вкладом в розмірі 200000,00 грн.
Листом від 18 грудня 2020 №57-036-15865/20 відповідач у виплаті позивачу гарантованої суми відшкодування за вкладом в розмірі 200000,00 грн. відмовив, повідомивши, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» до державного реєстратора було подано документи про припинення ПАТ «КБ «Хрещатик» як юридичну особу і, у зв'язку з цим відповідач на підставі частини сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 02 жовтня 2020 року завершив виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день внесення до ЄДР запису про ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик».
Також відповідач зазначив, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» додаткової інформації про включення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не подавалось.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» управління поточною діяльністю Фонду здійснює виконавча дирекція Фонду.
Повноваження виконавчої дирекції Фонду визначені в статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої цієї статті виконавча дирекція Фонду у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
За визначенням пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до абзацу другого частини першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (у редакції рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26 травня 2016 року №823), (далі по тексту - Положення) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки:
1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення;
2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 5 до цього Положення;
3) переліки рахунків за формою, визначеною у додатку 6 до цього Положення: за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.
Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.
Переліки на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) складаються в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та засвідчуються підписами уповноваженої особи Фонду, головного бухгалтера банку та відбитком печатки банку (за наявності), в електронному вигляді - у csv-файлах. Дані на паперових носіях та в електронному вигляді повинні бути ідентичними.
Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства.
Переліки в електронному вигляді можуть бути передані до Фонду засобами електронної пошти Національного банку України.
Перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, формується на підставі файлу «N» та включає інформацію тільки про осіб, які були вкладниками (мали вклади у банку) та поіменовані у файлі «N».
Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною у додатку 7 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону, а також про рахунки, здійснення банком операцій за якими обмежено.
Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.
Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Пунктами 2, 3 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 8 до цього Положення (далі по тексту - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
Загальний реєстр складається на паперових носіях та в електронному вигляді.
Загальний реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується директором-розпорядником або заступником директора - розпорядника та засвідчується відбитком печатки Фонду.
Фонд складає зміни та/або доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та/або доповнень до Переліку, прийнятих Фондом.
Аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє суду дійти висновку, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
При цьому, Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №826/6958/17 апеляційну скаргу позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в цій справі задоволено частково, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено; визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо не включення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника що має право на відшкодування коштів за вкладом (на підставі додаткового договору №1 до договору №152D-644571 від 04 квітня 2016 року) в ПАТ КБ «Хрещатик» в сумі 200000,00 грн.
Тобто статус позивача як вкладника вже встановлено у справі №826/6958/17 та не потребує доведення. Проте відповідачем, станом на момент розгляду цієї справи, граничний розмір компенсації банківського вкладу - 200000,00 грн. позивачу повернуто не було.
Відповідачем не наведено об'єктивної причини невжиття заходів, спрямованих на відшкодування коштів позивачу з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №826/6958/17.
При цьому суд також вважає за необхідне зазначити таке.
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини дванадцятої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
При цьому, у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України додатково закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Таким чином, посилання відповідача на те, що уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» станом на дату надання відповіді, додаткової інформації про ОСОБА_1 до Переліку вкладників не надавалось, не спростовує обов'язку відповідача виконати рішення суду та сплати позивачу граничний розмір компенсації банківського вкладу - 200000 грн.
У постанові від 26 травня 2021 року у справі №200/3647/20-а Верховний Суд, надаючи оцінку аналогічним доводам Фонду, акцентував увагу на те, що відповідач не обґрунтував підстав невиплати коштів позивачу у період з початку процедури ліквідації банку по дату внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення його державної реєстрації.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції підкреслив, що до припинення банку відповідач мав близько п'яти років для виконання зобов'язань перед позивачем щодо виплати йому відшкодування коштів за вкладом. Однак зобов'язання не виконав. Зважаючи на вищенаведене, припинення банку як юридичної особи не може бути підставою для невиплати позивачу відшкодування, передбаченого законодавством.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 200/14379/19-а.
Одночасно суд наголошує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Наведена позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України у постанові від 03 липня 2015 року №13.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо виплати гарантованої державою суми відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку, продажу його майна.
Юридичний факт неплатоспроможності банку є підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду. Проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам, а тому підстави для невідшкодування позивачу гарантованої суми у відповідача - відсутні.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Так, стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14, 04 листопада 1950 року, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не спростовано та не заперечено факт наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 200000 грн., що також свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Фонд або його Уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи викладене та положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача 200000 (двісті тисяч) гривень суми відшкодування банківського вкладу у ПАТ «КБ «Хрещатик».
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20 грудня 2019 року у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 02 листопада 2020 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатом Тукманом Євгеном Григоровичем було укладено договір про надання правової допомоги б/н, за умовами якого клієнт доручає а адвокат приймає на себе доручення з надання клієнту правової допомоги на мовах, передбачених цим договором. Адвокатом надаються такі види правової допомоги: надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, організаціях будь-якої форми власності перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пункту 4.2 договору вартість наданої адвокатом правової допомоги у межах даного договору становить 3700,00 грн. за кожну годину роботи адвоката. Остаточна вартість наданої за даним договором правової допомоги визначається сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг.
26 березня 2021 року сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 02 листопада 2020 року, відповідно до якого сторони погоджують те, що адвокатом надано клієнту правову послуги, а саме:
а) надання клієнту під час особистого прийому правових консультацій про положення чинного законодавства, у тому числі норм ч. 1 ст. 2, ст. 3, ч. 1, 2 ст. 4, чт. 6, п. 2 ч. 3 ст. 16, ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, з питання захисту позиції клієнта, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 3 години;
б) збір та опрацювання документальних матеріалів, які мають відношення або пов'язані із захистом позиції клієнта, надання їм правової оцінки, зокрема але не виключно: договору від 04.04.2016 №3, додаткового договору №1 від 04.04.2016 до договору банківського вкладу «Різдвяний сніг» від 09.12.2015, акту від 04.04.2016, процесуальних документів у справі №826/6958/17 включаючи судові постанови, листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2020 №57-036-15865/20, витягу з ЄДР щодо припинення ПАТ «КБ «Хрещатик», - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 10 г;
в) розроблення, структуризація та складання процесуальних документів: позовної заяви від 18.02.21 та супровідної заяви від 18.02.21, уточненої позовної заяви від 18.02.21, заяви від 09.03.21 по справі №640/4644/21, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 8 г;
г) надання клієнту роз'яснень зі спірних правовідносин по справі №640/4644/21 з огляду на правозастосовчу практику в аналогічних справах, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 2 г.
Пунктами 2-5 даного акту визначено, що сторони погоджують, що загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалась правова допомога клієнту становить 23 години; вартість за 1 годину становить 3700,00 грн. відповідно до п. 4.2 договору; розрахунок вартості наданих адвокатом послуг: 23 х 3900,00 грн. = 85100,00 грн.
Згідно з п. 5 акту грошові кошти в сумі 85100,00 грн. сплачуються клієнтом на користь адвоката в такому порядку: 60000,00 грн. - в день підписання акту; 25100,00 грн. - протягом 5ти днів після прийняття судом рішення за результатами розгляду позову у справі №640/4644/21.
Представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи копію прибуткового касового ордеру №1-26-03/21 від 16 березня 2021 року на суму 60000,00 грн.
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом виконаних робіт від 26.03.2021 за договором про надання професійної правничої допомоги від 02.11.2020 №б/н, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн., не є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви обсягом в цілому на трьох аркушах, за умови наявності судової практики Верховного Суду із даного питання, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн. є безперечно неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Окрім того, такі види послуг Адвоката, як: надання клієнту під час особистого прийому правових консультацій про положення чинного законодавства, у тому числі норм ч. 1 ст. 2, ст. 3, ч. 1, 2 ст. 4, чт. 6, п. 2 ч. 3 ст. 16, ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, з питання захисту позиції клієнта, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 3 години; збір та опрацювання документальних матеріалів, які мають відношення або пов'язані із захистом позиції клієнта, надання їм правової оцінки, зокрема але не виключно: договору від 04.04.2016 №3, додаткового договору №1 від 04.04.2016 до договору банківського вкладу «Різдвяний сніг» від 09.12.2015, акту від 04.04.2016, процесуальних документів у справі №826/6958/17 включаючи судові постанови, листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2020 №57-036-15865/20, витягу з ЄДР щодо припинення ПАТ «КБ «Хрещатик», - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 10 г; розроблення, структуризація та складання процесуальних документів по справі №640/4644/21, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 8 г; надання клієнту роз'яснень зі спірних правовідносин по справі №640/4644/21 з огляду на правозастосовчу практику в аналогічних справах, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 2 г., - не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).
На думку суду, вказані дії є єдиним процесом опрацювання та підготовки позовної заяви та письмових доказів до позовної заяви, необхідних для обґрунтування правової позиції позивача у справі, а тому суд критично оцінює їх виокремлення адвокатом в якості окремих послуг.
Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
При цьому судом враховано, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне заяву представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково, стягнути на користь позивача за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невжиття заходів з організації виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом в розмірі 200000,00 грн.
3. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) кошти у розмірі 200000,00 (двісті тисяч) гривень суми відшкодування банківського вкладу у ПАТ «КБ «Хрещатик» за додатковим договором №1 до договору №153D-664571 від 04.04.2016 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) судові витрати в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко