ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 жовтня 2021 року м. Київ № 440/2458/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Міністерства оборони України про надання статусу учасника бойових дій,
До Полтавського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства у справах ветеранів України (далі - відповідач), у якому просить суд надати позивачу статус учасника бойових дій.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що проходив військову строкову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , та у період часу з 1988 року по 1991 рік він був відряджений до Нагірного Карабаху (Азербайджанська РСР), де в цей період велись бойові дії і військові операції, а тому відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на визнання його учасником бойових дій.
Позивач вказує на те, що відповідач без врахування положень вказаного закону відмовив позивачу у визнанні його учасником бойових дій з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вважає, що хоча ОСОБА_2 і не включений до відповідного переліку держав і періодів бойових дій на їх території, однак матеріалами справи підтверджується, що він брав участь у заходах надзвичайного стану в складі окремого полку в Нагірно-Карабаській автономній республіці зі застосуванням вогнепальної зброї та піддавав ризику свої життя і здоров'я, фактично беручи участь у бойових діях.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 адміністративну справу №440/2458/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
За результатом автоматизованого розподілу справу №440/2458/21 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Балась Т.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2021 залучено до участі у справі як співвідповідача Міністерство оборони України (далі - співвідповідач).
Від представника Міністерства у справах ветеранів України надійшов відзив на позову, у якому представник відповідача зауважив, що питання надання позивачу статусу учасника бойових дій не належить до компетенції Міністерства у справах ветеранів України.
Міністерство оборони України правом надати відзив на позовну заяву не скористалось.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 27.05.1989 по 14.05.1991 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується архівною довідкою Центрального архівного відділу Національної гвардії від 28.03.2016 № 271.
Відповідно до посвідчення від 14.05.2010 позивач є учасником бойових дій на Кавказі та нагороджений медаллю за миротворчу місію в Нагірному Карабаху.
22.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства у справах ветеранів України із заявою про надання розяснень з питань забезпечення соціальних гарантій учасникам збройних конфліктів та надання їм статусу учасника бойових дій.
Листом від 21.01.2021 № 507/02/09.1-21 Міністерство у справах ветеранів України повідомило позивачу, що відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 6 Закону учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу PCP (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу PCP, і періодів бойових дій на їх території і періодів бойових дій на їх території (далі - Перелік держав).
Нагірний Карабах (Автономна область колишньої Азербайджанської PCP) у Переліку держав відсутній.
Водночас зазначено, що у примітці 6 до Переліку держав передбачено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
З урахуванням викладеного, встановити заявнику статус учасника бойових дій згідно з пунктом 2 статті 6 Закону можливо на підставі наявності довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про особисту участь у бойових діях.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються, зокрема учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» установлено, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту).
Участь громадян, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього Союзу РСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники.
Наказом Міністерства оборони України від 16.04.2020 № 122, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.04.2020 за № 379/34662, затверджено Про затвердження Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Комісії створюються: у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони) - з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни; у Генеральному штабі Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - Адміністрація ДССТ), військових частинах НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , командуваннях видів Збройних Сил України, оперативних командуваннях «Північ», «Південь», «Схід» та «Захід» (далі - оперативні командування) - з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Комісії).
Згідно з пунктом 6 Положення на Комісію Міноборони покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій відповідно до пунктів 1 - 5, 7 - 18 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пунктом 12 Положення передбачено, що комісії зобов'язані приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій, учасниками війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до пункту 12 Положення Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі таких документів: для військовослужбовців, які перебували у відрядженні в державах, де в той час велися бойові дії: заява військовослужбовця або клопотання командира (начальника); рішення Міністра оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України (начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України) про відрядження; витяг із наказу (по стройовій частині) відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження; копії посвідчень про відрядження з відповідними відмітками про вибуття та прибуття;
Пунктом 13 Положення також визначено, що за відсутності в особи з незалежних від неї причин необхідних документів, які підтверджують її право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги завірені в установленому законодавством порядку показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, разом із такою особою брали участь у збройній боротьбі у складі організацій, структур та формувань, зазначених в абзаці першому цього підпункту, та отримали статус учасника бойових дій за такий період.
Отже, цим Положенням врегульовано питання можливості надання статуту учасника бойових дій особам, визначеним пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і це віднесено до компетенції комісії Міністерства оборони України.
Разом з цим, позивач із відповідною заявою про визнання його учасником бойових дій до комісії Міністерства оборони України не звертався, у зв'язку з чим у відповідачів не має повноважень та правових підстав для видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій.
З врахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав до задоволення даного адміністративного позову ОСОБА_1 та вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, як передчасного.
При цьому, суд зауважує, що при зверненні до суду позивачем були неправильно сформульовані позовні вимоги у вигляді надання судом ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. Разом з тим, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови у його захисті, оскільки відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, компенсації не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась