ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 жовтня 2021 року №640/12769/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Готель "Україна" про стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Київське МВФСЗІ) до Державного підприємства "Готель "Україна" (далі - відповідач, ДП "Готель "Україна"), в якому позивач просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 277 509,88 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2802,75 грн.
Ухвалою суду від 16.06.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/12769/20 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем в установленому порядку у 2019 році не виконано встановлений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 р. №875-XII (далі - Закон №875-XII) норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. А саме, за даними поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ за 2019 рік ним не виконано необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані на ДП "Готель "Україна" (а саме - 2 особи). Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було вжито всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. У зв'язку з цим та на підставі вказаного Закону до відповідача підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції, які позивачем не були сплачені в установлений строк та які мають бути стягнуті судом. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки ДП "Готель "Україна" вжито всіх залежних від нього заходів для виконання необхідного нормативу з працевлаштування відповідної кількості осіб з інвалідністю.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ДП "Готель "Україна" подано до Київського МВФСЗІ Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становить 253 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, відповідно нормативу встановленого ст. 19 Закону №875-XII - 10 осіб.
Згідно із вказаним звітом, позивачем складений розрахунок суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів в розмірі 277509,88 грн. + 2802,75 грн. = 280312,63 грн.
Сума адміністративно-господарських санкцій - 138754,94 х 2 = 277509,88 грн., де
- 138754,94 грн. - середньорічна заробітна плата штатного працівника;
- 2 - кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.
Сума пені за один день прострочення - 277509,88 х 0,032% = 88,80 грн., де
277509,88 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій;
0,032% - одноденний розмір пені за обліковою ставкою НБУ з 13.03.2020 р. по 23.04.2020 р. - 10%.
Сума пені за один день прострочення - 277509,88 х 0,032% = 88,80 грн., де
277509,88 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій;
0,032% - одноденний розмір пені за обліковою ставкою НБУ з 13.03.2020 р. по 23.04.2020 р. - 10%.
Сума пені за один день прострочення - 277509,88 х 0,026% = 72,15 грн., де
277509,88 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій;
0,026% - одноденний розмір пені за обліковою ставкою НБУ з 24.04.2020 р. - 8%.
Сума пені - 88,80 грн. х 8 днів + 72,15 х 29 днів = 2802,75 грн., де
88,80 грн. - сума пені за один день прострочення за період з 16.04.2020 р. по 23.04.2020 р.;
8 - кількість днів прострочення з 16.04.2020 р. по 23.04.2020 р.;
72,15 грн. - сума пені за один день прострочення за період з 16.04.2020 р. по 23.04.2020 р.;
29 - кількість днів прострочення з 24.04.2020 р. по 22.05.2020 р.
У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Так, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI (далі - Закон №5067-VI), роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:
- попит на робочу силу (вакансії);
- заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 р. затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". У контексті прийнятого Закону №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 р. справа №806/1368/17.
Згідно з ч.ч. 3 - 5, 9, 10 ст. 20 Закону №875-XII, сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Аналіз вищезазначених норм законодавства дав можливість встановити, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,
- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
При цьому, Законом №875-XII також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 р. у справі №804/8007/16.
Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем виконано обов'язок надання звіту до центру зайнятості про наявність у нього вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2019 року (вакантних посад) за формою №3-ПН.
При цьому, подана відповідачем Інформація про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2019 рік не є належним та достатнім доказом вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки така інформація не має наслідком інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю.
З огляду на це, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджені обставини повідомлення відповідачем відповідних центрів зайнятості населення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів в 2019 році.
В ході розгляду даної справи відповідач також не підтвердив документально факт створення на ДП "Готель "Україна" передбачених нормативом робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019 році або відсутність у відповідача можливості для створення такого робочого з тих чи інших поважних причин.
Таким чином, відповідачем не доведено, що ДП "Готель "Україна" здійснено всі передбачені законом заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є обґрунтованим.
Дослідивши надані позивачем докази, суд погоджується з наданими позивачем розрахунками адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів за 2019 рік та пенею за несвоєчасну сплату цих адміністративно-господарських санкцій, які має сплатити відповідач.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Готель "Україна" про стягнення коштів є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду справи позивач, як суб'єкт владних повноважень, не поніс судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, а тому судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; код ЄДРПОУ 22869098) до Державного підприємства "Готель "Україна" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Інститутська, 4; код ЄДРПОУ 22926100) про стягнення коштів задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Готель "Україна" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 277509,88 грн. (двісті сімдесят сім тисяч п'ятсот дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок).
3. Стягнути з Державного підприємства "Готель "Україна" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2802,75 грн. (дві тисячі вісімсот дві гривні сімдесят п'ять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Мамедова