28 жовтня 2021 року Чернігів Справа № 620/1613/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо незабезпечення права бути присутнім при розгляді його скарги від 17.04.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що враховуючи положення Закону України «Про звернення громадян» відповідачем було порушено його право бути присутнім на засіданні з розгляду його скарги, а також право на своєчасне отримання відповіді за результатами її розгляду.
Відповідач у відзиві зазначає, що з позовними вимогами не погоджується та просить суд відмовити у їх задоволенні повністю, оскільки посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, зазначає, що з метою запобігання поширенню коронавірусу в управлінні поліції прийом громадян обмежено та скасовано ведення особистого прийому громадян.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що жодних обмежень щодо присутності скаржника при розгляді його скарги, вказаною відповідачем постановою не визначено, тому його посилання на обмеження, визначені нею, є необґрунтованими.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Із скаргою від 17.04.2020 позивач звернувся до відповідача. З-поміж іншого позивач просив забезпечити його право бути присутнім при розгляді скарги, завчасно повідомивши про дату, час та місце її розгляду (а.с.46).
За результатами розгляду скарги проведено службове розслідування, у висновку від 18.05.2020 зазначено, що воно проводилося на підставі наказу ГУНП в Чернігівській області від 21.04.2020 №679 у формі письмового провадження. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострих респіраторних хвороб COVID-19, спричиненої коронавірусом» введено обмежувальні карантинні заходи, що унеможливило участь ОСОБА_1 в засіданнях дисциплінарної комісії.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» (далі - Закон).
Відповідно до положень Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1).
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (ч. 1, 4 ст. 3).
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне) (ч. 1, 2 ст. 5).
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 16).
Відповідно до статті 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Стаття 19 Закону, зокрема, закріплює обов'язки органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб. Зокрема, вони в межах своїх повноважень зобов'язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Із змісту скарги позивача від 17.04.2020, що надійшла відповідачу, вбачається, що він просив забезпечити його право бути присутнім при розгляді скарги, завчасно повідомивши про дату, час та місце її розгляду.
Відповідач, як на підставу для відмови у розгляді скарги позивача за його присутності посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211, до якої суд ставиться критично, оскільки, проаналізувавши зміст зазначеного нормативно-правового акта встановив, що його положення не містять посилання щодо обмежень прийому громадян правоохоронними органами у спірний період.
До посилань відповідача на введення обмежувальних карантинних заходів наказом ГУНП в Чернігівській області «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та ситуаційного центру ГУНП в Чернігівській області у надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» від 17.03.2020 №503, як на підставу для відмови позивачу бути присутнім при розгляді його скарги, суд також ставиться критично, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом, який встановлює, змінює, регулює поведінку громадян, він не може звужувати або обмежувати права громадян, передбачені законами України. Він є лише внутрішнім документом відповідача, який стосуються організаційних моментів його діяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав та об'єктивно непереборних обставин, тобто тих, які не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали здійснити розгляд скарги позивача від 17.04.2020 у його присутності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з чч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано надано копії: договору про надання правової допомоги від 02.03.2021, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , додаткової угоди до нього від 02.03.2021, розрахунок оплати роботи (послуг) адвоката за надання правової допомоги від 27.09.2021, відповідно до якого позивачу надавались послуги з надання консультації та вивчення документів, складання позовної заяви, складання відповіді на відзив і складання апеляційної скарги, загальною кількістю 5 годин та вартість 5000,00 грн; квитанції від 27.09.2021 на суму 5000,00 грн (а.с.80-82).
Частина 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
При цьому, положення ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України передбачають право суду зменшити розмір витрат на правничу допомогу виключно за клопотанням іншої сторони без надання суду повноважень здійснювати дослідження неспівмірності заявлених до відшкодування витрат з власної ініціативи.
Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу або з приводу їх неспівмірності до суду надано не було.
З огляду на викладені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції в розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Чернігівській області.
Водночас, суд зазначає, що частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження витрат щодо направлення поштового відправлення до суду позивачем надані квитанції Укрпошти від 28.09.2021 на загальну суму 18, 00 грн. (а.с.83).
Так, позивачем було направлено поштовим зв'язком відповідь на відзив.
Оскільки позивачем підтверджено фактично понесені витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій та підготовкою до розгляду справи на загальну суму 18 грн, а саме: витрати по направленню поштових відправлень, суд вважає наявними підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесених витрат у сумі 18 грн.
З врахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та звільнення позивача від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у вигляді судового збору відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в частині не запрошення ОСОБА_1 на розгляд його скарги від 17.04.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції) у сумі 5018,00 грн (п'ять тисяч вісімнадцять грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повне рішення суду складено 28 жовтня 2021 року.
Суддя О.Є. Ткаченко