28 жовтня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/9954/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 25.08.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області), у якому просить:
- визнати протиправними розрахунок розміру пенсії у щомісячному розмірі 35621,20 грн. відповідно до довідки від 08.02.2021 про його грошове забезпечення для перерахунку пенсії з 01.04.2019 та розрахунок доплати пенсії з 01.04.2019;
- зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок пенсії з 01.04.2019 відповідно до довідки від 08.02.2021 про його грошове забезпечення, з обов'язковим використанням наступних значень: сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 47 649,66 грн., основний розмір пенсії 80% грошового забезпечення у розмірі 38 119,73 грн., з урахуванням доплати 47 649,66 грн., в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25% від 38 119,73 грн.) - 9529,93 грн.; інвалід війни 2 групи при виконанні обов'язків в/с, інвалід війни 2 гр. (підвищення до пенсії у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до Закону України №3551-ХІІ від 22.10.1993) (з 01.07.2021 по 30.11.2021) - 741,60 грн.; 1 категорія ЧАЕС (під час служби) інвалід 2 гр. ''А'' (додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону №796-ХІІ від 28.02.1991) - 379,60 грн.; інваліди війни 2 гр./ при виконання обов'язків в/с (цільова грошова допомога згідно із Законом України №1603-IV від 16.03.2004) - 50 грн.; підсумок пенсії з надбавками - 58 350,19 грн.;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження йому загального розміру щомісячної пенсійної виплати у сумі 58 350,19 грн. ''максимальним розміром пенсії'' протиправними та зобов'язати виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- стягнути з відповідача на його користь недонараховану та невиплачену пенсію за минулий час у розмірі 1 522 936,30 грн.;
- у разі відмови судом в задоволенні вимоги про стягнення коштів - зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити йому недоотриману з 01.04.2019 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, виходячи з розміру щомісячної пенсії у 58 350,19 грн.;
- зобов'язати відповідача у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили виплатити йому всю суму недоотриманої з 01.04.2019 пенсії, з урахуванням індексації, однією сумою;
- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 4 094 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії на підставі статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправомірним в силу незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка має бути стягнута з ГУПФУ в Чернігівській області.
Ухвалою судді від 31.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Також установлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов.
Від відповідача надійшов відзив на позов, однак в силу вимог процесуального законодавства він не може бути взятий судом до уваги, оскільки відсутні докази його направлення позивачу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01.04.2019 відповідачем на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №620/1299/21 проведено позивачу перерахунок пенсії відповідно до довідки Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021 №101/8988 та при її виплаті застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, відповідно до протоколу перерахунку пенсії її розмір визначено з врахуванням таких складових грошового забезпечення ОСОБА_1 : посадовий оклад - 3100,00 грн., оклад за військове звання - 2200,00 грн., процентна надбавка за вислугу років (45%) - 2385,00 грн., середньомісячна сума додаткових видів ГЗ за 24 місяці - 39964,66 грн. (надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (15%), надбавка за особливі умови служби (50%), надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%), надбавка за оперативно-розшукову діяльність (41%), надбавка за службу в спецпідрозділах УБОЗ (45%), премія (194,6%), надбавка за специфічні умови проходження служби (100%). Основний розмір пенсії - 80% (а.с. 15).
Вважаючи, що відповідач невірно здійснив розрахунок пенсії, ОСОБА_1 звернуся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Приписами частини 12 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
У відповідності до частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
За приписами абзацу першого пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
На підставі Закону №3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону №2262-ХІІ.
Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до матеріалів справи, ГУПФУ в Чернігівській області на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №620/1299/21 проведено позивачу перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Ліквідаційної комісії МВС України у Чернігівській області. При цьому, перераховану пенсію позивачу призначено до виплати з урахування максимального її розміру (а.с. 15).
Разом з тим, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховний Суд постановах від 09 вересня 2019 року у справі №463/925/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 зазначив: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими».
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З огляду на зазначене, суд вважає, що частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ не встановлено обмеження максимального розміру пенсії позивача.
Суд звертає увагу, що на підставі Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» були внесені зміни до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які фактично є ідентичними.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом№ 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
Отже, сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає статті 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» при перерахунку пенсії позивача.
З огляду на зазначене, суд вважає, що дії ГУПФУ в Чернігівській області щодо обмеження з 01 квітня 2019 року максимального розміру пенсії позивача десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є протиправними, а тому, позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.06.2020 у справі №580/234/19 сформував висновок, за яким, пункт 2 розділу ІІ Закону №3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Разом з тим, відповідач не надав доказів, що на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія позивача перевищувала законодавчо встановлений максимальний розмір, а тому суд вважає, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI.
За наведених обставин, суд зазначає, що проведення ГУПФУ в Чернігівській області перерахунку і виплати пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру є незаконною і необґрунтованою.
Наведена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 (справа №370/2610/17).
Крім того, повивач зазначає, що ГУПФУ в Чернігівській області не вірно проведено йому перерахунок пенсії.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.
Відповідно до довідки Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021 №101/8988, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії становить 47 649,66 грн. (а.с. 13).
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії, проведеного на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 №620/1299/21, вказаний розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії у ньому відображений.
Основний розмір пенсії ОСОБА_1 становить 80% грошового забезпечення.
З огляду на наведене, пенсія позивача (враховуючи виключно складові вищевказаної довідки) має становити 38 119,73 грн. (80%*47649,66). Крім того, позивачу встановлено доплати, а саме: збільшення основного розміру пенсії (25% від основного розміру пенсії, що має становити 9529,93 грн. (38 119,73*25%)), інвалід війни 2 групи при виконанні обов'язків в/с - 741,60 грн., 1 категорія ЧАЕС (під час служби), інвалід 2 групи «А» - 379,60 грн., інвалід війни 2 групи при виконанні обов'язків в/с - 50,00 грн.
Таким чином, загальний розмір пенсії ОСОБА_1 з надбавками має становити не менше 48 820,86 грн. (38 119,73+9529,93+741,60+379,60+50).
Однак, ГУПФУ в Чернігівській області у протоколі перерахунку пенсії позивача зазначило, що розмір пенсії ОСОБА_1 з надбавками становить 35621,20 грн. При цьому, відповідачем основний розмір пенсії позивача визначено на рівні 27560,00 грн., що не відповідає обставинам справи. Пояснення та докази щодо того, чому ГУПФУ в Чернігівській області саме таким чином проведено розрахунок основного розміру пенсії позивача відповідачем надано не було.
Враховуючи наведене, суд погоджується із позицією ОСОБА_1 , що розрахунок його пенсійного забезпечення, проведеного ГУПФУ в Чернігівській області з 01.04.2019 відповідно до довідки Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021 №101/8988 та на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, здійснений з помилками.
За наведених обставин, з метою захисту прав позивача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 у вказаній частині слід задовольнити шляхом зобов'язання ГУПФУ в Чернігівській області провести йому перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, зазначених у довідці Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021, доплат та підвищень до пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром.
Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ГУПФУ в Чернігівській області недонарахованої та недовиплаченої пенсії за минулий час в сумі 1 522 936,30 грн. задоволенню не підлягають, оскільки визначення суми заборгованості належить до дискреційних повноважень ГУПФУ в Чернігівській області. Крім того, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Суд зауважує, що права позивача в частині виплати заборгованості на час розгляду даної справи не порушені, оскільки перерахунок пенсії не проведено. Суд не може під час ухвалення рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 4 094 000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до зі змісту приписів частин1-3 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Проте, Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернув увагу судів на те, що відповідно до ст.137 ЦПК України, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 12.11.2019 у справі №818/1430/17.
Позивач зазначає, що відповідач своєю протиправною поведінкою завдав йому моральної шкоди. Крім того, нездійснення ГУПФУ в Чернігівській області виплати йому заборгованості з 01.04.2019 не надає позивачу можливості в проходженні якісного, дорогого лікування від хвороб, здобутих ОСОБА_1 під час проходження служби та ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Разом з тим, суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись виключно залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співмірності), виваженості та справедливості, однак позивачем не доведено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими саме доказами це підтверджується.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що у вказаній частині позову слід відмовити.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки, в даному випадку, способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним розрахунок пенсії ОСОБА_1 , проведений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.04.2019 відповідно до довідки Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021 №101/8988 та на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №620/1299/21.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 із 01.04.2019 з обмеженням її максимального розміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2019 року з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, зазначених у довідці Ліквідаційної комісії МВС України в Чернігівській області від 08.02.2021 №101/8988, доплат та підвищень до пенсії (збільшення основного розміру пенсії 25%), інвалід війни 2 групи при виконанні обов'язків в/с, 1 категорія ЧАЕС (під час служби), інвалід 2 групи «А», інвалід війни 2 групи при виконанні обов'язків в/с), у розмірі 80% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 28 жовтня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна