Головуючий суддя в суді І інстанції
ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 374/77/21
28 жовтня 2021 року м.Ржищів
Ржищівський міський суд Київської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
малолітніх потерпілих - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (не з'явились),
законного представника малолітніх потерпілих - ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Ржищів Київської області кримінальне провадження № 120 211 112 300 000 71 від 23 лютого 2021 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Запруддя, Рокитнянського району, Київської області, українець, громадянин України, освіта професійно-технічна, одружений, не працюючий, має на утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України, -
Влітку 2015 року, більш точного часу та дати слідством не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в приміщенні кімнати, де відпочивав на дивані спільно з малолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка є його падчеркою, скориставшись відсутністю дружини та дітей, які могли б завадити його злочинним діям, маючи на меті задовольнити свої сексуальні потреби та бажання шляхом вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_6 , достовірно розуміючи, що вона є малолітньою, усвідомлюючи свої дії, діючи умисно та посягаючи на нормальний психічний та моральний розвиток малолітньої, та негативно впливаючи на її психіку, оголив свої статеві органи, продемонстрував їх малолітній, при цьому змушуючи останню до них доторкатися, чим вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_6 .
Крім цього, в період з 15 по 30 січня 2021 року, більш точного часу та дати слідством не встановлено, ОСОБА_4 , перебував за місцем свого проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в приміщенні кімнати, де відпочивав. В подальшому до кімнати зайшла малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка є його падчеркою, та попросила в ОСОБА_12 дозволу погратися зі смарт-годинником, однак останній, скориставшись відсутністю дружини та інших дітей, маючи на меті задовольнити свої статеві потреби та бажання шляхом вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_7 , достовірно розуміючи, що вона є малолітньою, усвідомлюючи свої дії, діючії умисно, повторно та посягаючи на нормальний моральний та психічний розвиток малолітньої, та негативно впливаючи на її психіку, оголив свої статеві органи, продемонструвавши їх малолітній, при цьому запропонувавши останній до них доторкнутися, чим вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_7 .
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразились у вчиненні розпусних дій щодо малолітніх осіб, вчинених членом сім'ї, ОСОБА_4 вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 156 КК України.
Допитана в судовому засіданні законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_8 підтвердила показання обвинуваченого щодо фактичних обставин справи.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України, визнав у повному обсязі та суду показав, що повністю визнає обставини вчинення злочинів, викладені в обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаювався, та просив суд суворо його не карати.
Прокурор ОСОБА_3 під час судових дебатів просив призначити обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 156 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, оскільки діти проживають в будинку обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 під час судових дебатів просили призначити міру покарання не пов'язану з позбавленням волі.
Законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_8 під час судових дебатів підтримала прокурора та також просила призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, оскільки діти проживають в будинку обвинуваченого.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його вина у вчиненні злочинів підтверджується матеріалами кримінального провадження. Враховуючи те, що учасниками судового провадження не оспорювались обставини провадження і судом встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини провадження у апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд приймає до уваги матеріали, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:
- копію паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 4 листопада 2005 року, з якого встановлено, що ОСОБА_4 є громадянином України, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
- вимогу № 557/109/1603/02-2021 від 24 лютого 2021 року, з якої встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий;
- копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 13 серпня 2020 року, згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_13 13 серпня 2020 року зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу " ОСОБА_14 ";
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 8 липня 2016 року, згідно якого ОСОБА_10 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його батьками є: батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_13 ;
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 17 червня 2020 року, згідно якого ОСОБА_11 народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 , її батьками є: батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_13 ;
- характеристику, видану виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області, з якої встановлено, що у виконавчому комітеті Ржищівської міської ради Київської області інформація стосовно ОСОБА_4 відсутня;
- довідку поліклініки КНП КМР "Кагарлицька багатопрофільна лікарня" № 175 від 26 лютого 2021 року, з якої встановлено, що ОСОБА_4 в наркологічному кабінеті КНП КМР "Кагарлицька багатопрофільна лікарня" не спостерігався, за наркологічною допомогою не звертався;
- довідку поліклініки КНП КМР "Кагарлицька багатопрофільна лікарня" № 70 від 26 лютого 2021 року, з якої встановлено, що ОСОБА_4 за психіатричною допомогою не звертався, в психіатричному кабінеті КНП КМР "Кагарлицька багатопрофільна лікарня" не спостерігався;
- досудову доповідь, подану Кагарлицьким МРС філії ДУ "Центр пробації" у м. Києві та Київській області, з висновку якої встановлено, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого ОСОБА_4 , його спосіб життя, відсутність історії правопорушень, готовність до змін, а також середній рівень ризику ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб).
Судом встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковані як вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинених членом сім'ї, тобто вчинення кримінальних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України.
Згідно матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 в ході досудового розслідування заходи забезпечення кримінального провадження не обирались.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, та обставину, що пом'якшує його покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яка передбачена п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України.
Обставинами, що згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 є вчинення злочину повторно та вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
Крім того, суд враховує той факт, що кримінальні правопорушення проти статевої недоторканості особи характеризуються аморальністю та цинічністю дій винних осіб, які принижують честь і гідність потерпілої особи та можуть завдати значної шкоди здоров'ю. Такі кримінальні правопорушення, вчинені щодо малолітніх осіб, посягають на їх статеву недоторканність та нормальний статевий розвиток.
У відповідності до п. п. 2 та 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів, ураховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину, судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання, форма і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також із урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, відповідно до положень ч. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли санкція закону, за яким особу визнано винною, на рівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.
Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого.
Зважаючи на вищезаначене, суд не може застосовувати до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі на певний строк реально лише з тієї підстави, що потерпілі проживають в будинку обвинуваченого, про що зазначив прокурор та законний представник потепілих.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, позицію законного представника потерпілих, суд вважає що виправлення ОСОБА_4 , можливе в умовах без ізоляції від суспільства, призначивши покарання в межах санкції ч. 2 ст. 156 КК України. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 дав своїм діям негативну оцінку, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має на утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 75 КК України, поклавши на нього встановлені ст. 76 КК України обов'язки, які сприятимуть їх виправленню, оскільки саме таке рішення, на думку суду, буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченими нових злочинів, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Суд приймає до уваги Рішення ЄСПЛ у справі "Бемер проти Німеччини" від 03.10.2002 року, де зазначено, що виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження, і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання.
З наведених положень законодавства про кримінальну відповідальність випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись загальними засадами призначення покарання, призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин. Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засуджених.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.
Таким чином, враховуючи наведене, суд додаткове покарання, визначене ч. 2 ст. 156 КК України, обвинуваченому не застосовує, оскільки вчинення такого злочину ОСОБА_4 не було пов'язане з його посадою або заняттям певною діяльністю.
З огляду на відсутність вагомих підстав, що пом'якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та особи обвинуваченого, підстав для застосування стосовно нього положень ст. 69 КК України судом не встановлено.
Речові докази відсутні.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.
На виконання вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд вважає за доцільне в резолютивній частині вироку зазначити рішення про включення інформації про обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Керуючись ст. ст. 100, 124, 369- 371, 373 -376 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк на 3 (три) роки.
В порядку п. 1, 2 ч. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язок:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Речові докази відсутні.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Цивільний позов не заявлено.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався.
Внести інформацію про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченим, потерпілій та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя