Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/2206/19
Провадження № 1-кп/935/87/21
Іменем України
28 жовтня 2021 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника потерпілого ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
перекладача ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Коростишеві у режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.27, п.12,13 ч.2 ст.115 КК України ,-
встановив:
У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває вказане кримінальне провадження.
Ухвалою суду від 31.08.2021 обвинуваченим продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, включно по 29.10.2021.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченим строку запобіжних заходів через неможливість закінчення розгляду справи до спливу строків тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність ризиків ухилення обвинувачених від суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, продовження вчинення кримінальних правопорушень, з огляду на особи обвинувачених, а також на ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими кримінальних правопорушень. Клопотання у письмовому вигляді долучено до матеріалів справи, завчасно вручено обвинуваченим.
Обвинувачений ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, оскільки, на їх думку, прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, відсутнє посилання на докази, якими прокурор підтверджує наявність ризиків, не доведено доказів на підтвердження обґрунтованості підозри обвинуваченому, тривалість перебування під вартою, вважають, що у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_11 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу за його безпідставністю, вважають, що у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_12 заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, прокурором не наведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, вважають, що у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу.
Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Згідно із ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При цьому національне законодавство не визначає ні поняття обґрунтованої підозри, ні її критеріїв. Прогалина заповнена прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Нечипорук, Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.90, «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.94. У них зазначено, що під «обґрунтованою підозрою» необхідно розуміти існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Водночас в остатньому рішенні ЄСПЛ навів важливий критерій обґрунтованості підозри та її відмежування від кінцевого обвинувачення. Суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що необхідні для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення.
Так, з огляду на обставини і зміст обвинувального акту, викладені в ньому обґрунтування та інформацію, яка в своїй сукупності та взаємозв'язку здатна переконати пересічного об'єктивного спостерігача в тому, що обвинувачені можуть бути причетними до вчинення інкримінованих їм злочинів, а тому суд дійшов висновку, що для вирішення питань цього розгляду обвинувачення може вважатися обґрунтованим.
Згідно із ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання таким спробам, як: 1) переховування від органів досудового розслідування та суду; 3) незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити у сукупності усі обставини, у тому числі і зазначені у ст.178 КПК України.
Згідно ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно з вимогами п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії», Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
При вирішенні клопотання враховується позиція Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні «Харченко проти України» від 10.02.2011. Зокрема в п. 79 цього рішення зазначено, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Обвинувачений ОСОБА_7 не працює та не навчається, фактично не має легального джерела заробітків, утриманців не має, не одружений, на території України не має родинних та інших міцних соціальних зв'язків, за повідомленням прокурора у судовому засіданні наразі перевіряється на причетність до вчинення ряду вбивств, вчинених на замовлення на території України як виконавець.
Обвинувачений ОСОБА_8 не працює, постійного джерела доходу не має, неодружений, утриманців не має, на території України не має родинних та інших міцних соціальних зв'язків, раніше судимий за вчинення на території України умисного тяжкого злочину проти власності ч.2 ст.186 КК України, за що реально відбував покарання, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, не пов'язаних з даним кримінальним провадженням, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, у рамках якого перебував у розшуку - обвинувальний акт перебуває у провадженні Богунського районного суду м.Житомира.
Обвинувачений ОСОБА_9 не працюючий, постійного джерела доходів не має, на утриманні має малолітню дитину, раніше не судимий, разом з тим, намагався втекти від поліції на мотоциклі, який використовувався під час вчинення злочину, допускав порушення умов перебування у місцях попереднього ув'язнення, зокрема, у нього було вилучено мобільний телефон, який зберігав в умовах СІЗО ДУ «УВП №8», якій міг використовуватись для перешкоджання кримінальному провадженню.
Обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, міра покарання за найтяжчий з яких, у разі визнання його винуватим, передбачає довічне позбавлення волі.
Обвинувачений ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, міра покарання за який, у разі визнання його винуватим, передбачає довічне позбавлення волі.
При цьому судом враховується, що кримінальне правопорушення за п.12 ч.2 ст.115 КК України, що інкримінується обвинуваченим, вчинене проти життя людини, яке відповідно до ст.3 Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю.
Наявність ризиків, передбачених п.1, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, знайшло підтвердження у судовому засіданні. Так, ризик втечі оцінюється у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Особи обвинувачених, характеризуючи дані яких зазначалось судом вище, з врахуванням наявності у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 громадянства іншої держави - Азербайджану, перебування останнього на території України без законних підстав, наявності у ОСОБА_9 , зареєстрованого місця проживання на території непідконтрольній Україні - АР Крим, дають підстави стверджувати про наявність як ризику переховування обвинувачених від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, так і високу ймовірність вчинення ними інших кримінальних правопорушень.
Наявність ризиків, передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки, згідно вимог ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Разом з тим, кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, учасники кримінального провадження судом не допитані, а тому ризик впливу на потерпілого та свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом від них показань та їх дослідження.
При цьому, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Щодо посилання захисників стосовно утримання обвинувачених тривалий час під вартою, а також стосовно ґрунтування обвинувачення виключно на припущеннях, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Тривалість судового розгляду викликана об'єктивними чинниками: складністю кримінального провадження, кількістю учасників судового провадження (троє обвинувачених, потерпілий, прокурор, троє захисників та представник потерпілого, які мають власні робочі графіки, потерпілий), відповідною процесуальною поведінкою учасників провадження, заміна захисників, яка відбувалась неодноразово протягом судового розгляду, та надання останнім часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, участь у судовому засіданні перекладача, який також має власний робочий графік, приймає участь в інших судових засіданнях в інших судах, та необхідність здійснення тривалого усного перекладу, що призводило до того, що у судовому засіданні тільки оголошувались клопотання захисника та здійснювався їх переклад на азербайджанську мову. Крім того, судовий розгляд кримінального провадження здійснюється колегією суддів, які відправляють правосуддя в інших провадженнях, не пов'язаних з даним.
Питання встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості обвинувачених у зазначених в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки під час судового розгляду доказів, суд буде вирішувати у нарадчій кімнаті згідно вимог ст.368 КПК України.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Прокурором доведено, що жоден з альтернативних запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти встановленим в судовому засіданні ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, тому обвинуваченим необхідно продовжити обрану міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Наявність достатніх стримуючих факторів, у разі застосування до обвинувачених менш суворих запобіжних заходів, а також наявність будь-яких застережень, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою, суду не надано та стороною захисту не доведено.
Тому, суд дійшов висновку про відсутність передумов у застосуванні щодо обвинувачених менш суворого виду запобіжного заходу та про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які вказує прокурор. Продовження строку тримання під вартою не є значним в розумінні встановлення балансу інтересів судового розгляду й обмежень прав особи на вільне пересування. Такий строк тримання під вартою суд вважає прийнятним і виправданим для втручання в права і свободи обвинувачених.
Керуючись ст.331 КПК України суд,
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24.12.2021 включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24.12.2021 включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24.12.2021 включно.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3