27 жовтня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4128/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Дегтярьової С.В., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )
до відповідача: Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Шевченка, 109, ЄДРПОУ 03197641)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою судді від 27.07.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.19).
Позов мотивовано тим, що позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня у відповідності до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком. Однак, у 2021 році відповідачем виплачено допомогу лише у розмірі 1491,00 грн. Позивач вважає, що при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня відповідачем не враховано рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VІ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, та допущена бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача щодо значного зменшення розміру виплати до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що відповідач, виплачуючи позивачу у 2021 році разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491 грн., керувався статтями 12, 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та постановою Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021 року “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”. Доводячи правомірність своїх дій при виплаті такої допомоги, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань на виплату цієї допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити (а.с.53-58).
Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
Щодо матеріально-правового об'єкту, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 06.02.2015 р. (а.с.10), та має право на пільги, а саме - на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII.
У квітні 2021 року відповідач виплатив позивачу як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", у розмірі 1491,00 грн. (а.с.11).
Позивач, не погоджуючись з таким розміром виплаченої йому допомоги, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367- XIV, далі - Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
До даної норми були внесені зміни Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 №107-VІ, відповідно до якої частину п'яту викладено в такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Статтею 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491,00 грн.
Саме керуючись цією нормою, в 2021 році відповідачем було виплачено позивачу грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-Р/2020 (справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
На час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-ХІV, якою передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1491,00 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV і Постанова КМУ №325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасників бойових дій у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 9 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено з 1 січня 2021 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1769,00 гривень.
Згідно із ч.4 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 9 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 9 липня 2003 року є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 9 липня 2003 року.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2019 по зразковій справі №440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін.
Так, рішенням від 29.09.2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов особи задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність органу щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язав орган нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При цьому, суд відмічає, що ч.1, 2 ст.152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення закріплено статтею 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII “Про Конституційний Суд України”.
З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, беручи до уваги викладене, суд вважає, що з 27 лютого 2020 року (дати прийняття рішення Конституційного Суду України №3-р/2020) позивач набув право на соціальне забезпечення відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відтак, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону №3551-XII, така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначеним в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є обґрунтованими.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, вирішуючи дану справу, суд, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, враховує правовий висновок, викладений у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 (№Пз/9901/14/20), у відповідності до якого Велика Палата Верховного Суду визнала, що рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року, в тому числі, і в частині вибору способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу, ухвалено внаслідок повного з'ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо стягнення моральної шкоди
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди, суд виходить із того, що обов'язок доказування спричинення моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звернулась із позовом.
Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 9, частини третьої статті 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, та, як наслідок, причинного зв'язку між оскаржуваною бездіяльністю відповідача та діями з її спричинення.
Оскільки сам лише факт порушення прав позивача не може автоматично свідчити про заподіяння моральної шкоди та слугувати виключною та достатньою підставою для її стягнення, за відсутності беззаперечних доказів заподіяння її позивачеві, враховуючи те, що вирахування грошового еквіваленту відшкодування моральної шкоди знаходиться суто в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, за відсутності доказів настання в житті позивача таких негативних змін та відповідного їх існування, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат
Представником позивача подано до суду заяву про розгляд питань про розподіл судових витрат після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог ( а.с.15).
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Суд зазначає, що предметом справи є ненарахування та невиплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У відповідності до п. 20 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на викладене, дана справа має ознаки малозначної.
До позову на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги №523/12 від 20.05.2021 року, укладений між позивачем та Адвокатським бюро “Андрія Гулого”, додаток №1 до цього договору, детальний опис робіт виконаних адвокатом (а.с.12-14, 16).
Відповідно до додатку №1 до вказаного договору до складу вартості винагороди за правничу допомогу входить 2 500,00 грн. - оплата послуг по справі (а.с.14).
В детальному описі робіт виконаних адвокатом зазначено:
- консультації з клієнтом (1 година) - 100,00 грн.;
- вивчення спірних правовідносин (2 години) - 200,00 грн.;
- узгодження правової позиції з клієнтом (1 година) - 100,00 грн.;
- підготовка та відправка адвокатських запитів (1 година) - 100,00 грн.;
- перевірка інформації по реєстрам (1 година) - 100,00 грн.;
- складання позовної заяви (2 година) - 1700,00 грн.;
- формування додатків до позовної заяви (1 година) - 100,00 грн.;
- відправлення позовної заяви поштою (1 година) - 100,00 грн.;
Всього - 2500,00 грн. (а.с.16).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що її доводи обґрунтовані протиправністю ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Вказана обставина не є унікальною, є предметом дослідження у багатьох судових рішеннях з даного питання та не потребує значного часу на дослідження нормативно-правових актів. Більш того, дана справа є типовою, оскільки, як описано вище, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято рішення від 29.09.2019 по зразковій справі №440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін.
Дана обставина є загальновідомою в правовій спільноті, такою, що не потребує додаткового вивчення, перевірок, аналізу реєстру судових рішень, тощо, та спричинила масові звернення до суду у типових справах.
Так, адвокатом Гулим А.В. в день подання даного позову подано більше ніж два десятки типових позовних заяв щодо допомоги до 5 травня, що свідчить про відповідну масовість та обґрунтовує відсутність необхідності здійснення додаткового вивчення, перевірок, аналізу реєстру судових рішень у таких спорах.
Зважаючи на викладене, керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що для надання консультацій, опрацювання законодавства та формування позовної заяви даного провадження фахівцю у галузі права достатньо набагато менше часу, ніж вказано в детальному описі робіт. Доказів, які би підтверджували зворотне, адвокатом суду не надано.
Відповідно до п.4.3. договору №523/12 про надання правничої допомоги від 20.05.2021 року, оплата послуг здійснюється на поточний рахунок адвокатського бюро протягом 3-х днів з дня настання події, за підсумками якої має бути здійснений платіж (а.с.12 зв.).
На момент ухвалення рішення, доказів оплати послуг адвоката суду не надано.
Суд вважає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, а тому, позивач має право на стягнення таких витрат з відповідача.
Даний висновок узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20 провадження №К/9901/29763/20).
Суд вважає, що з огляду на складність та обсяг виконаних адвокатом робіт щодо підготовки позовної заяви, розумний та справедливий розмір винагороди за цю послугу для цілей включення її до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 1000,00 грн., які суд визнає підтвердженими, співмірними та такими, що пов'язані з розглядом даної справи.
Зважаючи на викладене підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради.
Витрат з оплати судового збору не понесено.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради (код ЄДРПОУ 03197641).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Повний текст рішення виготовлено 27.10.2021 року у зв'язку з значним навантаженням, перебуванням судді Дегтярьової С.В. у відпустці, на лікарняному та проходженням курсу підтримання кваліфікації суддів адміністративних судів в період з 16.08.2021 року по 17.09.2021 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова