28.10.2021
Іменем України
26 жовтня 2021 року смт Шевченкове
Шевченківський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - Тордія Е.Н. секретар судових засідань - Сергієнко В.С.
номер справи №637/723/21 (2/637/267/21)
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
Участь у справі приймали: позивач - ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в смт Шевченкове Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Стислий виклад позиції позивача та відповідача.
27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
В 2019 році за проханням своєї знайомої , він зареєстрував за даною адресою відповідача - ОСОБА_2 .
Відповідач не є йому родичем, з моменту реєстрації в даному житловому будинку ніколи не проживала і не з'являлася. За даними, які він має вона виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації. За час реєстрації, відповідач ніякої участі в утриманні будинку та сплати комунальних платежів не приймала. В зв'язку з реєстрацією ОСОБА_2 , він не має змоги на свій розсуд розпорядитися своєю власністю, позбавленний можливості оформиту пільги тощо, тоум вимушений звернутися до суду та просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням яке йому належить.
Відповідач у судові засідання не з'являлася, про місце, час та день розгляду справи повідомлялася належним чином за місцем реєстрації (а.с.15). Відзиви проти позову не надала. Поважної причини неявки суду не повідомила. Судові виклики повернено до суду у зв'язку з тим, що адресат за зазначеною адресою відсутній.
Судова повістка у відповідності до п.2 ч.7 ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Зі згоди позивача (представника) суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 Цивільно-процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.274 Цивільного процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою судді від 16 серпня 2021 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін. У наданий в ухвалі час від сторін заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не надійшло.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.
16 серпня 2021 року ухвалою суду по справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження з викликом сторін на 07 вересня 2021 року з подачею відповідачем заяви з запереченням проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги та просив їх задовольнити, шляхом винесення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання не з'являлася, про місце, час та день розгляду справи повідомлялася належним чином за місцем реєстрації (а.с.15). Відзиви проти позову не надала. Причини неявки суду не повідомила. Судові виклики повернено до суду у зв'язку з тим, що адресат за зазначеною адресою відсутній.
Судова повістка у відповідності до п.2 ч.7 ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. За таких обставин відповідач вважається належним чином повід солений про розгляд справи.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав
Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №846647163257 від 11 лютого 2016 року), позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.6).
Згідно довідки №161 наданої Шевченківською селищною радою Харківської області від 20 липня 2021 року в житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Актом щодо встановлення факту проживання за адресою реєстрації місця проживання (про не проживання) від 19 липня 2021 року, засвідченого старостою Шевченківської селищної ради Харківської області та сусідами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з червня 2020 року, особистих речей будинок не містить.
З наданої копії паспорта (серія НОМЕР_1 ) вбачається, що відповідач за справою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає на території Російської Федерації (а.с.8).
В судовому засіданні допитані свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_1 є сусідом та власником будинку АДРЕСА_1 . Засвідчили ,що ОСОБА_2 жодного дня в даному будинку не проживала , особистих речей її в будинку немає. Також засвідчили ,що інформації щодо поновлення відповідачем свого права на проживання в даному будинку не володіють.
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено ,що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
За положеннями статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Приписами статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.
Статтею 64 Житлового кодексу УРСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Пунктом 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи із порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 64, 150, 156 Житлового кодексу УРСР, слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, у тому числі і тих, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 64, 150, 156 Житлового кодексу УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16)
Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16: частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.
Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 Цивільного кодексу України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 405 Цивільного кодексу України відповідно до положень якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 Цивільного кодексу України).
Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Виходячи з аналізу зазначеної норми власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом визнання особи, такою що втратила права користування спірним житлом відповідає захисту особистого майнового інтересу позивача.
Враховуючи наведенні доводи суд, дійшов до висновку, що відповідач, добровільно, виїхавши з будинку , втратила права користування зазначеним приміщенням.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, з умов виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги позивача є доведеннями та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Сплачені судові витрати суд залишає за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-282 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст.150, 156 Житлового кодексу Української РСР, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.