28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 522/7780/21
провадження № 51-5037ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Суть питання
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ухвалою від 07 травня 2021 року задовольнив скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на постанову про зупинення досудового розслідування від 21 серпня 2020 року в кримінальному провадженні № 12020161500001428 від 21 серпня 2020 року за підозрою ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України, яке виділене з кримінального провадження № 12020161500000891 від 09 травня 2020 року. Поновив адвокату ОСОБА_6 строк для подання скарги на вказану постанову, визнав її незаконною та скасував. Зобов'язав слідчого СВ Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 та інших слідчих СВ Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеські області, уповноважених на здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_7 № 12020161500001428 від 21 серпня 2020 року, відновити досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з указаним рішенням слідчого судді адвокат ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката на вищезазначену ухвалу слідчого судді, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що слідчим суддею постановлено ухвалу, яка не передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), тому вона підлягає оскарженню в апеляційному порядку, при цьому посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах №237/1459/17 та № 243/6674/17-к, а також Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі «Делкур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та п. 65 Рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцієюта законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третійпідпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Разом з тим, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).
За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
У частинах 1 та 2 ст. 309 КПК наведено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Крім того, ч. 3 ст. 307 КПК передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову про зупинення досудового розслідування, в розумінні положень статей 307, 309 КПК, до вказаного переліку не входить.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.
Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановив, що оскаржена ухвала слідчого судді не підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання адвоката ОСОБА_4 на правові висновки, наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17-к, а також Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к, оскільки у цих висновках йдеться про постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, тоді як оскаржена до апеляційного суду ухвала слідчого судді постановлена за процедурою, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК.
Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до приписів кримінального процесуального закону не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки із касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд вважає за необхідне відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3