20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 643/8436/18
провадження № 51-3191 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Луганська, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішеннь і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК, та виправдано у зв'язку з відсутністю у її діях складу злочину.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), за наступними обставинами.
ОСОБА_6 відповідно до довідки від 28 жовтня 2014 року № 6343000650 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, 05 жовтня 2014 року переїхала з тимчасово окупованої території ( АДРЕСА_2 ) разом з донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донькою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до нового місця мешкання за адресою: АДРЕСА_3 .
20 травня 2015 року у денний час доби ОСОБА_6 звернулась до Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 38-Г, з письмовою заявою для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, право на отримання якої передбачене постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».
Переслідуючи корисливі мотиви, шляхом обману працівників вказаної установи, відповідальних за прийом документів, з метою отримання з державного бюджету грошових коштів у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, умисно, всупереч вимогам статті 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року (далі - Порядок), ОСОБА_6 не повідомила Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради відомості, які мали суттєве значення при прийнятті рішення про призначення, нарахування та виплату їй вказаного виду грошової допомоги, а саме наявність у її власності квартири АДРЕСА_4 .
Рішенням про призначення допомоги переміщеним особам на проживання останній було призначено соціальну допомогу за період з 28 квітня 2015 року по 27 жовтня 2015 року у розмірі 2210, 00 грн щомісячно.
У подальшому 06 листопада 2015 року та 05 травня 2016 року ОСОБА_6 , керуючись єдиним умислом, направленим на продовження незаконного отримання грошових коштів, зверталась до Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з аналогічними письмовими заявами, у яких умисно, всупереч вимогам статті 6 Порядку не зазначала відомостей про наявність у її власності квартири, а саме в графі: «Інформація щодо наявності у будь-кого з членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції» відповіла «ні».
Рішенням про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від
18 листопада 2015 року останній було призначено соціальну допомогу за період з
28 жовтня 2015 року по 27 квітня 2016 року в розмірі 2210, 00 грн щомісячно, а рішенням про призначення допомоги перемішеним особам на проживання від
02 червня 2016 року останній призначено соціальну допомогу за період з 05 травня 2016 року по 27 жовтня 2016 року в розмірі 2210, 00 грн щомісячно.
Рішенням про припинення допомоги переміщеним особам на проживання від
12 жовтня 2016 року ОСОБА_6 припинено виплату у зв'язку із виявленням уповноваженим органом подання недостовірної інформації згідно вимог пункту 12 Порядку.
Таким чином, на підставі вищевказаних заяв ОСОБА_6 було призначено та виплачено грошові кошти щомісячно в якості адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 вересня 2015 року по 31 жовтня 2016 року на загальну суму 30 433,84 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року виправдувальний вирок Московського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор указує на те, що ухвала Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року прийнята з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що судом апеляційної інстанції всі доводи не проаналізовані та не зіставлені з наявними у справі матеріалами, не наведені обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, що призвело до незаконного виправдання особи та уникнення покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, та потягло за собою ухвалення незаконного рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала вимоги касаційної скарги з підстав зазначених у ній.
Від ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_9 надійшли заяви, в яких просять розглядати справу без їх участі. А також зазначили, що заперечують проти задоволення касаційної скарги прокурора, вважають ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021року законною таобґрунтованою.
Від Управління праці за соціального захисту адміністрації Московського району Харківської міської ради надійшла заява, в якій вони просять справу розглядати без участі їх представника, касаційну скаргу прокурора підтримують у повному обсязі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді та думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Надаючи оцінку доводам прокурора, зазначеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить з наступного.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 16 листопада 2020 року (справа № 159/3357/18), відповідно до статті 190 КК, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов'язок повідомити про них (пасивний обман). Обман при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Тому умовою визнання обману ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. З суб'єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов'язкової за законом інформації.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 , звертаючись до Управління соціального захисту населення з письмовими заявами для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не зазначила відомостей про наявність у її власності квартири.
Більш того, в графі: «Інформація щодо наявності у будь-кого з членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції» вона неодноразово відповідала - «ні».
Суд першої інстанції ухвалюючи виправдувальний вирок, мотивував своє рішення відсутністю суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК, і зазначив, що характер дій ОСОБА_6 свідчать про те, що вона, звернувшись за допомогою, добросовісно помилялася щодо правомірності своїх дій, так як зазначила адресу свого нового житла, але не зазначила про наявність його у її володінні. При цьому вона також зазначила у заяві в якості єдиного місця проживання своїх дітей саме цю адресу, зазначивши, що раніше отримувала допомогу за іншою адресою, тому суд не має підстав вважати, що вона діяла з прямим умислом на заволодіння чужим майном шляхом обману, а тому в діях ОСОБА_6 відсутня суб'єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 1 статті 190 КК.
На думку суду першої інстанції, особа, яка б мала умисел приховати та не повідомити дійсну інформацію про наявність у неї на праві власності іншого житла з метою заволодіння чужим майном, не зазначала б у заяві адресу нового житлового приміщення, при цьому будучи попередженою під підпис в цій самій заяві про те, що інформація, зазначена в заяві, а також документи, додані до неї, можуть бути перевірені органом соціального захисту населення для забезпечення цільового використання бюджетних коштів.
Суд апеляційної інстанції, який за клопотанням сторони обвинувачення повторно дослідив докази, не виявив нових даних, які б всупереч висновкам суду першої інстанції беззаперечно вказували на наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК.
Прийняте рішення апеляційний суд мотивував наступним чином:
- в заявах від 06 листопада 2015 року та 05 травня 2016 року ОСОБА_6 зазначала про зміну місця свого фактичного проживання за адресою придбаного житлового приміщення, а саме: АДРЕСА_1 ;
- відсутність у ОСОБА_6 умислу на незаконне заволодіння грошовою допомогою підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції, будучи попередженою судом про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань, вказала про те, що перше звернення ОСОБА_6 про призначення їй допомоги надійшло до управління 01 жовтня 2014 року, тобто до придбання нею житлового приміщення. В подальшому ОСОБА_6 , надаючи до управління заяву щодо призначення допомоги, вказала у ній факт зміни місця свого проживання;
- представник потерпілого ОСОБА_10 разом зі свідком ОСОБА_11 наголосили про обов'язок ОСОБА_6 при подачі заяви про надання допомоги зазначати відомості про придбання нею житлового приміщення та прохати про припинення нарахування їй допомоги;
- твердження сторони обвинувачення про наявність у діях ОСОБА_6 обману працівників вищевказаної установи не знайшли свого підтвердження, оскільки, як доречно було констатовано судом першої інстанції, якби ОСОБА_6 мала умисел на приховування факту придбання нового житла, то малоймовірно зазначила б у послідуючих заявах про адресу свого нового місця проживання;
- наведені у вироку докази та характер дій ОСОБА_6 свідчить про те, що, не зазначаючи у своїх заявах про придбання нею житла, при цьому надаючи інформацію про зміну місця фактичного проживання, при зверненні у черговий раз за допомогою ОСОБА_6 добросовісно помилялася у наявності у неї такого права та відсутності обов'язку повідомлення про факт придбання житла, у зв'язку з чим підстави вважати , що вона діяла з прямим умислом на заволодіння чужим майном шляхом обману, відсутні;
- як тільки ОСОБА_6 стало відомо про наявність з її боку порушень отримання адресної допомоги, вона відразу, у добровільному порядку почала відшкодовувати шкоду, яку на даний час сплатила повністю.
Колегія суддів не може погодитися з такими мотивами прийнятого апеляційним судом рішення з огляду на наступне.
Вказівка про зміну фактичного місця проживання не може свідчити про поінформованість органів соціальної допомоги про придбання житла за новою адресою.
Показання представника потерпілого та свідка навіть у тому обсязі, в якому вони викладені у вироку та ухвалі суду апеляційної інстанції, жодним чином не спростовують обвинувачення і, тим більше, не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на незаконне заволодіння грошовою допомогою.
Висновок про добросовісну помилку з боку ОСОБА_6 об'єктивно не підтверджено жодним доказом.
Як зазначала об'єднана палата у вказаному вище рішенні, з огляду на положення частини 1 статті 61 Конституції України, частини 1 статті 2, частин 1, 3 статті 3 КК саме собою встановлення в Законі № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (статті 190 цього Кодексу).
Відповідно до статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався (пункт 2 частини 1 зазначеної статті). При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (частина 2 статті 419 КПК).
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що апеляційним судом при розгляді даного кримінального провадження вимог статті 419 КПК не дотримано, не було проаналізовано усіх доводів сторони обвинувачення, мотиви прийнятого рішення не зіставлено з наявними у справі матеріалами, не наведено обставин з посиланням на докази, що призвело до передчасного висновку про законність та обґрунтованість виправдувального вироку суду першої інстанції
Допущені апеляційним судом порушення є істотними, так як вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до положень статті 438 КПК є підставою для його скасування.
Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід взяти до уваги наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, та з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441,442 КПК, Верховний Суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3