Постанова
Іменем України
25 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 377/607/20
провадження № 61-9619св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»,
третя особа - Первинна профспілкова організація «Чорнобильської АЕС»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області в складі судді Теремецької Н. Ф. від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратніковаої В. М. від 22 квітня 2021 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі - ДСП «Чорнобильська АЕС») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що її трудова діяльність в ДСП «Чорнобильська АЕС» розпочалася з 20 липня 1993 року на посаді оператора ЕВМ. 16 лютого 2012 року під час чергової реорганізації ДСП «Чорнобильська АЕС» вона була звільнена в порядку переведення на новостворене ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС». На даному підприємстві позивач працювала на посаді бухгалтера 2 категорії бухгалтерії ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС». У березні 2019 року було розпочато чергову реорганізацію шляхом приєднання ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» до ДСП «Чорнобильська АЕС», а 02 вересня 2019 року вона була незаконно звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2020 року, вона була поновлена на посаді бухгалтера 2 категорії АУП/бухгалтерія на ДСП ЧАЕС з 02 вересня 2019 року. на виконання даного судового рішення відповідач видав наказ № 20-к від 20 лютого 2020 року про поновлення її на посаді бухгалтера 2 категорії АУП, яка відповідно до пункту 3.2 цього наказу була виведена поза штатом ДСП «Чорнобильська АЕС», що суперечить вищевказаному рішенню суду про поновлення її на роботі, яке у повному обсязі так і не було виконано відповідачем по день її повторного звільнення.
Зазначала, що 11 вересня 2020 року наказом від 08 вересня 2020 року № 150-ос її було звільнено з посади бухгалтера 2 категорії «Управління забезпечення функціонування об'єктів ДСП «Чорнобильської АЕС» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Вважає, що звільнення є незаконним, оскільки як вбачається з повторного попередження № 147 від 02 червня 2020 року, підставою скорочення посади позивача є наказ ДСП «Чорнобильська АЕС» від 11 березня 2020 року № 381 «Про зміни в організації виробництва та праці ДСП «Чорнобильської АЕС». Зі змісту даного наказу вбачається, що до організаційної структури управління ДСП «Чорнобильської АЕС» вносяться зміни шляхом виключення з її складу структурного підрозділу «Управління забезпечення функціонування об'єктів». Однак при виконанні рішення суду відповідач в наказі про поновлення на роботі вказував на те, що її поновлено на посаді бухгалтера 2 категорії АУП без зазначення будь-якого структурного підрозділу.
Звертала увагу на те, що відповідачем було неналежно виконано рішення суду стосовно поновлення її на роботі, оскільки вона не була фактично поновлена на посаді бухгалтера 2 категорії АУП, а по факту їй було виділено інше робоче місце з 20 лютого 2020 року.
Також зазначала, що вона є членом первинної профспілкової організації ДСП «Чорнобильської АЕС». 04 серпня 2020 року на засіданні профкому було розглянуто подання відповідача про її звільнення з посади бухгалтера 2 категорії АУП/ Управління забезпечення функціонування об'єктів на підставі пункт 1 статті 40 КЗпП України і одноголосно було прийнято рішення про відмову у наданні згоди на звільнення. Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1990 році (категорія 3), а тому має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також працевлаштування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 26 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 2 категорії АУП «Управління забезпечення функціонування об'єктів ДСП «Чорнобильської АЕС» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України є законним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 26 січня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
09 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Славутицького міського суду Київської області від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 17 червня 2020 року в справі № 521/1892/18, від 06 грудня 2018 року в справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року в справі № 702/725/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
04 жовтня 2021 року ДСП «Чорнобильська АЕС» через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно та обгрунтовано встановлено, що дотримання роботодавцем процедури поновлення позивача на підставі рішення суду в іншій справі на посаді бухгалтера 2 категорії АУП бухгалтерії ДСП Чорнобильської АЕС є підставою для здійснення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 377/752/19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 377/607/20 з Славутицького міського суду Київської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 з 20 липня 1993 року була прийнята на роботу на Чорнобильську АЕС. 16 лютого 2012 року ОСОБА_1 була звільнена в порядку переводу на ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України. 17 лютого 2012 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» бухгалтером другої категорії в бухгалтерію в порядку переводу з ДСП Чорнобильської АЕС. 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади у зв'язку з скороченням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. 02 вересня 2019 року відповідно до наказу № 20-к від 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 була поновлена на попередній посаді за рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2020 року. 11 вересня 2020 року наказом № 150-ос від 08 вересня 2020 року позивача було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Славутицького міського суду від 19 лютого 2020 року у справі № 377/752/19, що набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ голови Комісії з реорганізації ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» № 403-ос від 30 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 2-ї категорії АУП бухгалтерії ДП «Управління забезпечення функціонування Чорнобильської АЕС» з 02 вересня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 з 02 вересня 2019 року на посаді бухгалтера 2-ї категорії АУП/бухгалтерія на ДСП «Чорнобильська АЕС».
На виконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2020 року у справі № 377/752/19, наказом в.о. генерального директора ДСП Чорнобильської АЕС № 20-к від 20 лютого 2020 року «Про поновлення на роботі», ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера 2 категорії АУП з 02 вересня 2019 року. Скасовано наказ голови Комісії з реорганізації ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» від 30 серпня 2019 року № 403ос про звільнення з роботи ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Введено з 20 лютого 2020 року поза штатом ДСП Чорнобильської АЕС посаду бухгалтера 2 категорії АУП.
Відповідно до наказу в.о. генерального директора ДСП Чорнобильської АЕС № 383 від 12 березня 2020 року «Про зміну організаційної структури управління ДСП Чорнобильської АЕС» з метою оптимізації завдань та функцій та у зв'язку з завершенням виконання зобов'язань ДСП Чорнобильської АЕС за рештою контрактів ПЗУ введено в ді з 12 березня 2020 року структурну схему управління ДСП Чорнобильська АЕС» ІС-С-20-1, ліквідовано з 12 березня 2020 року на ДСП Чорнобильській АЕС структурні підрозділи «Управління забезпечення функціонування об'єктів» та Групу управління проектом «План здійснення заходів на об'єкти «Укриття» у безпосередньому підпорядкуванні генеральному директору.
03 червня 2020 року ОСОБА_1 , бухгалтеру 2 категорії Управління забезпечення функціонування об'єктів, було вручено попередження № 147 від 02 червня 2020 року разом зі звітом про вакансії в ДСП Чорнобильській АЕС згідно штатного розпису станом на 02 червня 2020 року та запропоновано переведення на одну з наявних на ДСП Чорнобильській АЕС вакантних посад.
Звіти про вакансії на ДСП Чорнобильській АЕС разом з пропозицією позивачу переведення відповідно до кваліфікації на одну із вакантних посад були вручені їй 16 червня 2020 року, 23 червня 2020 року, 07 липня 2020 року, 21 липня 2020 року, 28 липня 2020 року, 04 серпня 2020 року, 11 серпня 2020 року, 01 вересня 2020 року, 08 вересня 2020 року, з якими позивач була ознайомлена під підпис.
Проте позивач із заявою про переведення на вакантні посади до роботодавця не зверталась, зазначивши в додатку до попередження від 01 вересня 2020 року, що вакансії згідно своєї кваліфікації вона не знайшла.
У матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання профспілкового комітету Чорнобильської АЕС від 04 серпня 2020 року № 75, згідно з яким постановили не надавати згоди на звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників ОСОБА_1 , бухгалтера 2 категорії Управління забезпечення функціонування об'єктів.
Згідно з наказом в.о. генерального директора ДСП Чорнобильської АЕС № 150 ос від 08 вересня 2020 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з 11 вересня 2020 року з посади бухгалтера 2 категорії АУП Управління забезпечення функціонування об'єктів у зв'язку зі скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Ураховуючи те, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що з метою вдосконалення та оптимізації організаційно-управлінської структури апарату управління підприємства у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників.
Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи наявна інша робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Суди встановили, що відповідач запропонував позивачу вакантні посади, з яких вона могла обрати посаду та працювати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, з дня попередження її про звільнення та до дня фактичного звільнення, відповідачем дотримано вимог частини третьої статті 49-2 та частини другої статті 40 КЗпП України з урахуванням неможливості переведення працівника без його згоди на іншу роботу. Інших вакантних посад, які існували але не були запропоновані позивачу з часу ознайомлення з наказом про скорочення і до звільнення, суди не встановили і позивач не довела.
Ураховуючи наведене, висновок судів про дотримання відповідачем при звільненні позивача наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є обґрунтованим.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).
Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів позивача про переважне її право на залишення на роботі, оскільки переважне право можна було б реалізувати за наявності аналогічної посади, яка не підлягала б скороченню, а така у штатному розписі відсутня. Застосування статті 42 КЗпП України є безпідставним, тому висновки судів у цій частині є правильними.
За змістом частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Установлено, що позивачку звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників, тому для її звільнення необхідна згода профспілки.
Згідно з витягом з протоколу засідання профспілкового комітету Чорнобильської АЕС від 04 серпня 2020 року № 75 постановлено не надавати згоди на звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників ОСОБА_1 , бухгалтера 2 категорії Управління забезпечення функціонування об'єктів.
Аргументуючи відмову, профспілковий комітету зазначив, що рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано не в повному обсязі, вона не була поновлена на роботі з тими ж функціональними правами та обов'язками, які мала до звільнення. ОСОБА_1 має бути поновлена на попередній посаді бухгалтера 2 категорії, тому до повного виконання рішення суду всі спроби звільнити її, будь-які накази, повідомлення, попередження чи розпорядження є незаконними. Зміни в організації роботи ДСП Чорнобильської АЕС є надуманими, оскільки роботодавцем не були дотримані вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо завчасного (не менш як за три місяці) сповіщення виборного органу профспілки про наступне звільнення працівників та щодо погодження з профспілкою техніко-економічного обгрунтування скорочення штату працівників. При здійсненні процедури звільнення ОСОБА_1 з роботи роботодавцем були порушені вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при звільненні з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зокрема не були враховані кваліфікація і досвід. Роботодавцем не були дотримані вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції вакантних посад на підприємстві.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Суди попередніх інстанцій обгрунтовано визнали невмотивованим рішення профспілкового органу щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача з огляду на вищевказані обставини справи та норми матеріального права. Крім того, посилання на порушення процедури виконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2020 року під час здійснення виконавчого провадження у справі № 377/752/19 не є підставою для визнання незаконним звільнення позивачки за наказом відповідача від 08 вересня 2020 року № 150-ос та поновлення на роботі.
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обгрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення не суперечать цим висновкам.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун