79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.10.2021 справа № 914/2262/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергоресурс», с. Клепачів Ківерцівського району Волинської області,
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСОЛАР», м. Львів,
про: про: стягнення заборгованості у сумі 163 222,65 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання А. П. Полянський
За участю представників сторін:
від позивача: М.Р. Матвіюк - представник;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергоресурс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСОЛАР» про стягнення заборгованості у сумі 163 222,65 грн.
Ухвалою суду 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2021. Ухвалою від 30.08.2021 розгляд справи відкладено на 27.09.2021. Ухвалою суду від 27.09.2021 закрито підготовче провадження у справі № 914/2262/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.10.2021.
В судовому засіданні представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати за відвантажений товар.
В жодне судове засідання представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом. Причини неявки в судове засідання відповідач не повідомив.
Копії ухвал суду Відповідачу у справі надсилались на адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань проте наслана відповідачу поштова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Приписами ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 08.07.2019 у праві №904/10192/14, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Таким чином, відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на адресу відповідача копії ухвал у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.
В судовому засіданні 25.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2020 між ТОВ «ЗАХІДБУДЕНЕРГОРЕСУРС» (далі - Продавець, позивач) та ТОВ «ІСОЛАР» (далі - Покупець, боржник, відповідач) було укладено договір поставки № 25/в (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2 Договору Продавець зобов'язується виготовити і передати у власність Покупця Комплектну трансформаторну підстанцію КТПБУ-1000/10/0,4 У1 (далі Обладнання), а Покупець зобов'язується прийняти обладнання і оплатити його вартість на умовах цього Договору, додатку № 1 (Специфікація), додатку № 2 (Габаритні розміри) та додатку № 3 (Однолінійна схема), що є невід'ємними частинами даного Договору.
Згідно з п. 2.1. Договору загальна вартість обладнання, що поставляється становить 845 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ- 140 833, 33 грн.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що оплата за поставку Обладнання здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця безготівковим переказом у національній валюті України окремими платежами. Фактом оплати вартості поставленого Обладнання вважається дата зарахування суми на розрахунковий рахунок Продавця. У платіжному доручення обов'язкове посилання на номер цього Договору.
Пунктами 3.2. та 3.3. Договору передбачено порядок оплати за поставлене обладнання та визначено, що остаточний розрахунок має бути здійснений після повідомлення про готовність обладнання до відвантаження.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що термін виготовлення та поставки обладнання становить 35 календарних днів з дати отримання попередньої оплати згідно п. 3.2. даного договору.
Постачальник виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 146 від 17.08.2020 р. та ТТН № Р146 від 17.08.2020.
Натомість Покупець допустив порушення договірних умов - оплату за поставлений товар здійснив лише частково, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 144 200,00 грн, що і стало причиною звернення до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСОЛАР» за поставлене та неоплачене Обладнання в розмірі 144 200,00 грн основного боргу, 14 910, 28 грн інфляційних втрат та 4112, 37 грн 3% річних.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Відтак, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано Обладнання, що підтверджується видатковою накладною. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач здійснив часткову оплату за поставлене позивачем Обладнання.
Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 144200,00 грн, підтверджується випискою по рахунку.
Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленого Обладнання у повному розмірі, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 144200,00 грн заборгованості з оплати останнього підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється належним чином проведеним виконанням.
Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то суд встановив наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, вважає його арифметично вірним, а відтак вимоги щодо стягнення з відповідача 4112,37 грн - 3 % річних та 14 910, 28 грн - інфляційних втрат підлягають до задоволення.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2448,34 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСОЛАР» (юридична адреса: 79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 24, код ЄДРПОУ 43390737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергоресурс» (юридична адреса: 45200, Волинська область, Ківерцівський район, село Клепачів, вулиця Незалежності, будинок 80 А, код ЄДРПОУ 40643742) - 144 200,00 грн основного боргу, 14 910, 28 грн інфляційних втрат та 4112, 37 грн 3% річних та 2448,34 грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.10.2021.
Суддя Березяк Н.Є.