Справа № 729/444/21
2/729/261/21 р.
21 жовтня 2021 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді - Булиги Н.О.
за участі секретаря - Романченко С. С.
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Фурсій С.О.
опікуна недієздатного відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
адвоката - Коваль В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бобровиця справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , опікун над недієздатним ОСОБА_2 ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , опікуном якого є ОСОБА_3 , про визнання його таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що він є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Крім нього, в даному будинку зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . ОСОБА_2 рішенням суду визнано недієздатним та ухвалою суду від 06.09.2019 звільнено позивача ОСОБА_1 від повноважень опікуна над ним і призначено опікуном ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що відповідач не проживає за вказаною адресою понад один рік, оскільки проживає із своїм опікуном ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 , не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла не приймає, особистих речей в будинку не має, житлом не цікавиться. Реєстрація ОСОБА_2 у будинку створює позивачу перешкоди у реалізації права розпорядження та користування належним йому майном та позбавляє права отримати субсидію на комунальні послуги від держави. Тому, позивач просить визнати недієздатного ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вищезазначеним житловим приміщенням та стягнути з нього судові витрати.
У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Фурсій С.О. позовні вимоги підтримали з викладених у позові підстав та просили їх задовольнити. Вважають, що ОСОБА_3 як опікун повинна зареєструвати місце проживання підопічного ОСОБА_2 за адресою його фактичного мешкання, у квартирі АДРЕСА_3 .
Законний представник відповідача ОСОБА_3 та адвокат Коваль В.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні. ОСОБА_3 пояснила, що недієздатний відповідач проживав у будинку АДРЕСА_1 разом зі своєю матір'ю та позивачем. Після смерті матері опікуном відповідача став його брат, позивач. Після звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна та призначення її опікуном недієздатного відповідача, останній став проживати з нею в будинку за адресою АДРЕСА_2 . При цьому ОСОБА_3 вказала, що даний будинок належить на праві спільної часткової власності їй, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і інші співвласники будинку заперечують проти реєстрації місця проживання ОСОБА_2 в ньому. Адвокат додав, що недієздатний ОСОБА_2 у зв'язку з його психічним станом не може висловлювати свою волю та вільно розпоряджатися своїми правами щодо вибору місця проживання, а тому задоволення позовних вимог призведе до втрати єдиного місця проживання недієздатного, що є порушенням прав останнього.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Письмових пояснень щодо позову від них не надходило.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що вони проживають по АДРЕСА_1 та є сусідами позивача, який мешкає у будинку АДРЕСА_1 . Їм відомо, що недієздатний брат позивача, ОСОБА_2 , також увесь час проживав у будинку АДРЕСА_1 зі своєю матір'ю до її смерті і після її смерті. Його опікуном після смерті матері був ОСОБА_1 . Проте, вже близько двох років ОСОБА_2 за зазначеною адресою не проживає, оскільки повноваження позивача як опікуна припинено. Зі слів інших осіб їм відомо, що відповідач припинив проживати у будинку у зв'язку із виниклим конфліктом. З поведінки ОСОБА_2 можливо було встановити, що він вважає будинок АДРЕСА_1 своїм постійним місцем проживання.
Дослідивши та проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши учасників провадження, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд доходить такого висновку.
Судом встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.10.2014 року та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.12.2014 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
У даному будинку, крім позивача, зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - брат, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка дружини та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дружина, що підтверджується довідкою виданою Відділом «ЦНАП» Бобровицької міської ради № 3028 від 24.02.2021 року (а.с. 9).
Як вбачається із ухвали Бобровицького районного суду Чернігівської області від 06.09.2019 року ОСОБА_1 звільнено від повноважень опікуна над недієздатним ОСОБА_2 та призначено опікуном ОСОБА_3 (а.с.7-8).
З акту обстеження матеріально- побутових умов проживання від 23.02.2021 року, складеного депутатом Бобровицької міської ради Дєдок М. В., видно, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований, але не проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).
Відповідно до приписів статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до п.41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі „Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02.12.2010 року визнано, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Але втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. для прикладу пункт 47 рішення ЄСПЛ по справі «Савіни проти України»).
У спірних правовідносинах суд враховує, що право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).
Відповідно до статті 14 ЦК цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 15, 16, 20 ЦК передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.
Виходячи зі змісту частини першої статті 317 ЦК, проживання у будинку, що є об'єктом права приватної власності, за своєю юридичною природою є складовою права користування нею як об'єктом власності.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як вбачається з положень ст. ст. 383, 391 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням проводиться в судовому порядку.
Взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї регулюються положеннями статей 405 ЦК України, статтей 150, 156 ЖК УРСР.
Статтею 156 ЖК УРСР визначені права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Отже, аналізуючи дану норму слід дійти висновку, що оскільки ОСОБА_2 є братом позивача, і позивач був його опікуном, та постійно проживав у будинку АДРЕСА_1 разом з позивачем, ще до встановлення над ним опіки, то ОСОБА_2 можна визнати членом сім'ї позивача.
Згідно зі ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах даної категорії необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Верховний Суд у справі № 209/2642/18 від 09 грудня 2020 року вказав, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно ст.58 ЦК України опіка встановлюється, зокрема, над фізичними особами, які визнані недієздатними.
Статтею 67 ЦК України визначено права та обов'язки опікуна, відповідно до якої опікун, зокрема, зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Як установлено судом, та що підтверджується ухвалою суду від 06.09.2019, опікуном недієздатного ОСОБА_2 є його сестра ОСОБА_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 є власником 1\3 частини квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідними документами (а.с.52,53). Іншими співвласниками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Отже, ОСОБА_2 повинен проживати разом із опікуном ОСОБА_3 , оскільки він є недієздатним і не може самостійно користуватися своїми правами та вільно обирати місце проживання. Проживання із опікуном не може свідчити про втрату ним інтересу до житла де він зареєстрований у встановленому порядку. А тому, позбавлення його права користування цим житлом буде фактично позбавленням його житла в розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і становитиме для відповідача надмірний тягар.
Відповідно до п. 47 Рішення Європейського суду з прав людини від 14.12.2017 року № 19957/07 «Дакус проти України», Суд повторює, що згідно його усталеної практики, втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), пункт 50). Він також зазначає, що втручання держави у цьому сенсі становить порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, не «ухвалене згідно з законом» і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві» (див., серед інших джерел, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 30856/03, пункт 42, від 02 грудня 2010 року).
Будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом, зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), пункт 44, та рішення у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції» (Winterstein and Others v. France), заява № 27013/07, підпункт «д» пункту 148 та пункт 155, від 17 жовтня 2013 року).
Крім цього, відповідно до п.п. 68-70 Рішення ЄСПЛ від 22.02.2005 року № 47148/99 «Новоселецький проти України»: «Суд нагадує свою постійну практику, відповідно до якої стаття 8, яка має на меті головним чином захистити особу від свавільного втручання державної влади, може також бути застосована останньою при прийнятті заходів, спрямованих на дотримання прав, гарантованих цією статтею, і у відносинах між особами (див., серед іншого, "Лопез Остра проти Іспанії" ( 980_348 ), рішення від 9 грудня 1994 р., серія А, N 303-С, параграф 51; "Сюрюжіу проти Румунії", N 48995/99, п. 59, рішення від 20 квітня 2004 р.). Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009).
Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне позбавлення особи на жило.
Згідно з вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна строна повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, у судовому засіданні встановлено, що реєстрація місця проживання відповідача ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 проведена відповідно до вимог чинного законодавства і це не оспорюється сторонами. Відповідач ОСОБА_2 не проживає у зазначеному будинку з поважних причин, оскільки він є недієздатним і не може самостійно користуватися своїми правами щодо свідомого обрання місця проживання та повинен проживати з опікуном, його поведінка щодо неможливості проживати у будинку з незалежних від нього причин не може свідчити про втрату ним інтересу до такого житлового приміщення, а тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням. При цьому задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін, порушення прав недієздатного відповідача, непропорційного втручання у його право на житло у розумінні визначеному міжнародними актами законодавства та буде неспіврозмірним із переслідуваною законною метою.
Разом з тим, позивачем не доведено яке саме його право як власника будинку порушено наявністю реєстрації у ньому його недієздатного брата, відповідача ОСОБА_2 , оскільки питання отримання субсидії може бути вирішено у інший спосіб, який не буде обтяжливий для відповідача.
Зважаючи на викладене у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позов не підлягає задоволенню судовий збір понесений позивачем при зверненні до суду з відповідача не стягується.
Керуючись ст.ст. 29, 58, 67,316, 319, 321, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 15, 16, 20, 76-81, 95, 141, 259, 263- 265, 354 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , опікун над недієздатним ОСОБА_2 ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через Бобровицький районний суд) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа - Огран опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області, місцезнаходження м.Бобровиця Чернігівська область вул. Незалежності, 46, ЄДРПОУ 04061990.
Повний текст рішення складено 28 жовтня 2021 року.
Суддя Булига Н. О.