Справа №333/6697/20
Провадження №2/333/993/21
Іменем України
27 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Панченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» про визнання договору позики недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору позики недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона не підписувала Договір позики, який був укладений між нею та відповідачем, він не укладений в письмовій формі, відповідач не надав всію необхідну інформацію про умови договору, передбачену Законом України «Про споживче кредитування», порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», в оспорюваному договорі не визначено поняття сукупної вартості кредиту.
Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
У судове засідання позивач не з?явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином, від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності позивача. В заяві представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягала у повному обсязі.
Відповідач до судового засідання не з?явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином, надіслав до суду заяву в якій просив розглянути справу без його участі.
Відповідно до ст.ст. 174, 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом та направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Відповідно до відзиву відповідач зазначив, що між позивачем та відповідачем 12.03.2020 року укладено договір позики №6232535. Даний договір укладено відповідно до положень Законів .України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про споживче кредитування» та Цивільного кодексу. Позивачу була надана вся необхідна інформацію, яка розміщена на сайті Товариства.
Відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки будь-які підстави для визнання правочину недійсним, які визначені законом, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Статтями 205, 207 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України)
Статті 6, 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що 12.03.2020 року в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6232535 на суму 6000,00 грн. зі сплатою процентів від суми позики.
Зі змісту оспорюваного договору позики №6232535 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дату її видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодилась на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання ним договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
До моменту укладання договору Позичальнику надавалсь можливість ознайомитися з умовами договору та Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, які розміщені на веб-сайті Товариства https://mycredit.ua/ru/.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно пункту 4 Договору позики, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачено ст. 12 ЗУ «про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Згідно п. 5 Договору позики цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаціних систем, шляхом надсилання повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень ЗУ «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Однак важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, в зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:
1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
2) електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом;
3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов'язані повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом про визнання недійсними договору позики №6232535 від 12.03.2020 року.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15) вказав, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно зі ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі N 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) вказано, що «наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним».
Частиною ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, позивач не надала належних і переконливих доказів порушення її прав відповідачем.
Суд вважає, що позивачем не доведено доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, що відповідачем на момент укладення договору позики №6232535 порушені, невизнані, або оспорюються будь-які її права, свободи чи законні інтереси, натомість обставини, викладені позивачем, спростовані відповідачем належними і допустимими доказами, дослідженими в ході судового розгляду.
В ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору позики №6232535 вимогам законодавства, та що волевиявлення позивача на момент укладення договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України.
До того ж, під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку ст. 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.
Оспорюваний договір є укладеним в письмовій формі (у формі єдиного документу), підписаним обома сторонами, при цьому сторони досягли згоди з усіх істотних умов даного договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
Позивач погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані відповідачем. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписавши електронним цифровим підписом договір позивач надала згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені.
З врахуванням викладеного, суд надходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 77-81, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27 жовтня 2021 року
Головуючий суддя Ю.Р. Піх