26 жовтня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/22159/19
Провадження № 22-ц/4815/1488/21
Рівненський апеляційний суд в складі суддів:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів : Шимківа С. С.,
Гордійчук С. О.,
секретар судового засідання: Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Рівненська обласна державна адміністрація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 серпня 2021 рокуухвалене м. Рівне у складі судді Ковальова І. М. об 11:13 год., дата складання повного тексту не зазначена,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимоги позову про незаконність звільнення мотивував там, що прогулу на роботі 16.10.2019 року не допускав, а роботодавець, не зажадавши від нього пояснень, наклав стягнення у вигляді звільнення, чим допустив порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 серпня 2021 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Скасовано розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24 жовтня 2019 року №103-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Рівненського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з 25.10.2019р. Стягнуто з Рівненської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2019 року по 14 червня 2021 року в розмірі 405376,56 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4053,77 грн.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Рівненська обласна державна адміністрації (далі Рівненська ОДА)оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача з роботи, суд не з'ясував усі обставини справи. Судом першої інстанції не виконані вимоги ч. 4 ст.263 ЦПК України щодо врахування позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, і не відмовив у позові з тих підстав, що позов заявлено до неналежного відповідача. Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (далі Фонд) є окремою юридичною особою, має свій Статут, самостійні рахунки, печатку, штампи. У пункті 2 оскаржуваного розпорядження голови Рівненської ОДА визначено, що саме Фонд має провести з ОСОБА_1 розрахунок. Штатний розпис Фонду включає одну штатну одиницю - «Голова Фонду» і зазначене було відомо позивачу, оскільки заробітну плату він отримував у Фонді. Рівненською ОДА був укладений з ОСОБА_1 контракт з 15 липня 2015 року і діяв до 14.07.2018 року. Строк дії контракту закінчився, тому середній заробіток повинен нараховуватись відповідно до штатного розпису Фонду. Суд порушив ч. 1, 6 ст. 259 ЦПК України, оскільки скорочену частину рішення проголошено 31.08.2021, а повний текст засвідчено 09.09.2021 року. Суд не взяв до уваги належних та допустимих доказів відповідача. Так, листом Фонду від 24.10.2019 № 218/19 було повідомлено про відсутність голови Фонду ОСОБА_1 16 жовтня 2019 року з 9:00 до 18:00. Факт відсутності на роботі ОСОБА_1 засвідчено актом про відсутність на робочому місці від 16.10.2019 року. Доказів про відсутність ОСОБА_1 з поважних причин судом не добуто. Відповідно до Статуту голова Фонду призначається на посаду і звільняється розпорядженням голови Рівненської ОДА. Листом від 24.10.2019 Рівненська ОДА зажадала від ОСОБА_1 пояснення з приводу відсутності на роботі 16.10.2019 року і відповідно звільнила з роботи за прогул. Суду необхідно було критично поставитись до відсутності ОСОБА_1 на роботі і 24.10.2019 року, оскільки лікарняний лист відкритий не був, лікування лікарем не призначено. Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 не було на роботі 16.10.2019 року, тому твердження суду, що відповідач не вжив жодних заходів перевірки причин відсутності на роботі позивача спростовується наявними в матеріалах справи доказах. 24.10.2019 року ОСОБА_1 не був на робочому місці з 12:00 до 18:00. КНП «Центральна міська лікарня» повідомило, що ОСОБА_1 звертався за консультативною допомогою 24.10.2019 року о 14:00 та перебував у закладі 30 хв. Непослідовними є висновки суду про легітимність заступника Фонду та підписання ним листа від 24.10.2019 року № 218/19. Голова ОДА мав право покласти виконання обов'язків на заступника голови Фонду і таке рішення голови ОДА ніким не оскаржувалось. Суд у рішенні вказав про упередженість ОДА до позивача, хоча зазначене нічим не підтверджується, і не стосується до спору у даній справі. Вимога про надання пояснень ОСОБА_1 і видача наказу в один день зумовлене тим, що позивач після прогулу був на лікарняному, а після лікарняного 24.10.2019 року був присутній на роботі тільки до 12:00. Не є порушенням трудового законодавства зазначене у розпорядженні про звільнення відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом трьох годин, що не відповідає Акту про відсутність останнього на роботі протягом робочого дня, оскільки за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України прогулом вважається відсутність на роботі більше трьох годин протягом дня. Суд неправильно оцінив показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які у своїх показаннях підтвердили факт відсутності позивача на роботі. Суд не звернув увагу, що вказані особи складали акт у 2019 році, а допитані свідками були у 2021 році. Покликаючись на незаконність ухваленого рішення судом першої інстанції, з порушенням матеріального та процесуального законодавства, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником позивача - адвокатом Лук'яновою М. Л., зазначається, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставна, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено: відповідно до розпорядженням голови Рівненської ОДА №153-к від 08 липня 2015 року ОСОБА_1 був призначений на посаду голови Рівненського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі(а.с.87).
24.10.2019 року голові Рівненської ОДА надійшов лист від Фонду про те, що ОСОБА_1 24.10.2019 року надав листок непрацездатності з 17.10.2019 по 23.10.2019, а 16.10.2019 року вчинив прогул, оскільки на роботі був відсутній без поважних причин.
Розпорядження голови Рівненської ОДА №103-к від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 24 жовтня 2019 року за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У розпорядженні зазначено, що ОСОБА_1 , за повідомленням Фонду без поважних причин був відсутній на робочому місці 16.10.2019 року протягом робочого дня з 09:00 год. до 18:00 год.(а.с.17).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 свої вимоги про незаконність звільнення мотивував там, що прогулу на роботі 16.10.2019 року не допускав, а роботодавець, не зажадавши від нього пояснень, наклав стягнення у вигляді звільнення, чим допустив порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції у своїх висновках вказав, що наданими та дослідженими судом доказами не встановлено факту порушення трудової дисципліни позивачем до прийняття рішення про його звільнення і представленими суду доказами цей факт також не доведено. Окрім цього, суд прийшов до висновку, що роботодавцем вимоги, передбачені частиною 1 статті 149 Кодексу законів про працю України не виконані, позивачу не було надано можливості пояснити причини відсутності на роботі або спростувати сам факт такої відсутності.
З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи із слідуючого.
Заперечуючи проти вимог позивача відповідач вказував на те, що ОСОБА_1 протягом робочого дня 16.10.2019 року був відсутній на роботі, про що і було повідомлено роботодавця 24.10.2019 року, після подання ОСОБА_1 листка непрацездатності з 17.10.2019 по 23.10.2019 року. На час повідомлення про відсутність позивача на роботі виконував обов'язки голови Фонду його заступник, які були покладені на нього розпорядженням відповідача і відомості про це внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішення про виконання обов'язки голови Фонду його заступником відповідачем було прийняте у зв'язку з частою відсутністю ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до положень трудового законодавства саме на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності звільнення за нібито вчинені прогули.
На підтвердження своїх заперечень щодо вимог позовної заяви відповідачем надано суду Акт від 24.10.2019 року про відсутність на роботі ОСОБА_1 16.10.2019 року, табель робочого часу за жовтень 2019 року, з якого вбачається що ОСОБА_1 допустив прогул 16.10.2019 року.
Акт від 24 жовтня 2019 року про факт відсутності на роботі ОСОБА_1 складений та підписаний працівниками Фонду - заступником голови Фонду в.о. обов'язки голови Фонду Пахолюком В. О., начальником фінансово-кредитного відділу Ціхоцькою О. А., начальником юридичного відділу ОСОБА_4
Судом першої інстанції допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як представником третьої особи, у судовому засіданні були надані пояснення.
Суд першої інстанції дав неправильну оцінку показанням свідків. У своїх показаннях вони достовірно підтвердили факт складання ними та підписання Акту про відсутність на роботі ОСОБА_1 16.10.2019 року. Окрім цього, з показань свідків вбачається, що їм складно запам'ятати дату прогулу з тих причин, що ОСОБА_1 дуже часто був відсутній на роботі. Жодного заперечення про те, що в Акті зафіксовані недостовірні відомості, свідки не вказали, а їх покази у березні-квітні 2021 року про події жовтня 2019 року щодо сумніву чи то було 16 жовтня 2019 року, суд розцінив, як не підтвердження свідками факту відсутності ОСОБА_1 на роботі.
Такі висновки суду є помилковими. Достовірність складеного Акту від 24.10.2019 року жодними доказами не спростовано, як і не підтверджено ОСОБА_1 перебування його на роботі 16.10.2019 року. Не викликає сумніву і достовірність даних табеля робочого часу за жовтень 2019 року, де вказано, що 16.10.2019 року позивач допустив прогул.
На думку апеляційного суду суд першої інстанції протиправно надав перевагу доказам позивача над доказами відповідача, не навів аргументів у їх спростування.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Оспорюючи наказ про звільнення за прогул, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не відібрав у нього обов'язкових письмових пояснень відповідно до положень ст. 149 КЗпП України.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Відповідно до матеріалів справи, відповідач 24 жовтня 2019 року направив за вихідним № 7428/01-28/19 на адресу Фонду лист з вимогою надати ОСОБА_1 пояснення щодо відсутності його на роботі 16 жовтня 2019 року. На доведення факту направлення такого листа та отримання його Фондом, відповідач надав суду копію витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції Фонду, де за № 209 зареєстровано отримання Фондом вказаного листа.
Разом з тим, 24.10.2019 року ОСОБА_1 не був на робочому місці з 12:00 до 18:00, що зафіксовано належними та допустимими доказами. Поважність причин його відсутності в цей день з 14 години до 15 години підтверджується довідкою КНП «Центральна міська лікарня», де вказано, що ОСОБА_1 звертався за консультативною допомогою 24.10.2019 року о 14:00 та перебував у закладі 30 хв. Про інший час відсутності на роботі у цей день позивач не надав доказів поважності, як не повідомляв роботодавця про необхідність такої відсутності.
Зазначене дає підстави для висновку, що відповідач надав ОСОБА_1 можливість надати пояснення щодо подій 16.10.2019 року для захисту своїх законних прав та інтересів, тобто вимоги ст. 149 КЗпП України виконав.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №583/2695/18 викладена позиція щодо застосування норм ст. 149 КЗпП України, де зазначено, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
З врахуванням доведення належними та допустимими доказами факту вчинення ОСОБА_1 прогулу 16.10.2019 року, з врахуванням позиції Верховного Суду щодо застосування норм ст. 149 КЗпП України, апеляційний суд приходить до висновку що роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 не було допущено вимог трудового законодавства, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову.
Оскільки аргументи апеляційної скарги є обґрунтованими, спростовують висновки суду першої інстанції, тому, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 серпня 2021 рокускасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.