27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 160/15855/20
адміністративне провадження № К/9901/37045/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо підготовки, розроблення, аналізу, погоджень і консультацій, розгляду, узгодження, прийняття, підписання, затвердження, реєстрації, оформлення, подання до територіальних органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підготовки, розроблення, аналізу, погоджень і консультацій, розгляду, узгодження, прийняття, підписання, затвердження, реєстрації, оформлення, надсилання листа про відмову в оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України негайно надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області всі без винятку документи, необхідні для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у редакції від 04.07.2002;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області щодо відмови в: - призначенні, нарахуванні та виплати пенсії ОСОБА_1 з 12.09.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, після отримання документів від Міністерства внутрішніх справ України негайно та належним чином здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 04.07.2002, без обмеження граничного розміру, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та щомісячно проводити відповідні виплати, починаючи з 12.09.2020, з врахуванням фактично виплачених сум, до змін у законодавстві, передбачаючи збільшення виплат;
- рішення звернути до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії за один місяць;
- стягнути солідарно з: - Міністерства внутрішніх справ України; Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду відповідно до висновку судової психологічної експертизи №62 від 12.04.2021;
- при винесенні рішення судові витрати стягнути солідарно з: - Міністерства внутрішніх справ України; Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, суд виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Також, частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Як встановлено, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Крім того, доводи касаційної скарги зводяться до необхідності дослідження та переоцінки Верховним Судом доказів у справі. Проте, частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з правовою позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, пункт 57 рішенняу справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).
Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні "Zubac v. Croatia" [GC] від 05 квітня 2018 року (№ 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятної ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі. Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, в якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов'язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов'язані з "надмірним формалізмом"; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (п.п. 83-88, 96).
Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09.10.2018 (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не зазначені у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Л.Л. Мороз А.І. Рибачук