26 жовтня 2021 року Чернігів Справа № 620/884/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Новозаводського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 23.11.2020 про утримання переплати за період з 26.03.2015 по 28.06.2019 у розмірі 20% від суми призначеної допомоги;
- зобов'язати виплатити безпідставно утримані суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок № 505), не передбачено такої підстави для відмови у призначенні або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла чи отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з інших підстав.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надав відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився, зазначивши, що Міністерство соціальної політики України у листі від 22.01.2015 №684/0/14-15/5 роз'яснило, що питання надання сім'ям військовослужбовців щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (назва допомоги відповідно до Порядку №505), слід розглядати у разі, якщо військовослужбовець не забезпечується житловим приміщенням та не отримує витрат на зазначені цілі. Оскільки чоловік позивачки вже отримував компенсацію за піднайом (найм) жилих приміщень з 26.03.2015, права на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 не мала саме з 26.03.2015.
Позивачкою подано відповідь на відзив, у якій вона заперечує проти обставин, викладених у відзиві на позов.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.07.2013 уклала шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 343 відділом державної реєстрації актів про шлюб реєстраційної служби Євпаторійського управління юстиції в Автономній Республіці Крим та видано Свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
З 23.12.2014 позивачка, як внутрішньо переміщена особа, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, що підтверджується довідкою за № 7426000625. Згідно цієї довідки, зареєстроване місце проживання позивачки - терит. ВЧ 4519 Євпаторія, АР Крим 97400; фактичне місце проживання/перебування - АДРЕСА_1 (а.с.12).
Згідно з довідкою № 7426-000624, чоловіка позивачки - ОСОБА_2 , з 23.12.2014 взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України (а.с.13).
З 23.12.2014 позивачка отримувала на сім'ю щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
01.07.2019 виплата вказаної допомоги відповідачем припинена.
Підставою припинення виплати адресної допомоги стало те, що 10.07.2019 відповідачем отримано довідку В/Ч НОМЕР_2 від 08.07.2019 № 70161176, в якій зазначено, що чоловік позивачки ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію за піднайом житлового приміщення з 26.03.2015.
Виплата допомоги поновлена з 01.07.2019.
Відповідно до розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради від 12.07.2019 виплату допомоги ОСОБА_1 припинено з 29.06.2019 та підраховано переплату за даною допомогою за період з 26.03.2015 до 28.06.2019 включно. Сума переплати склала 66784,98 грн.
Повідомленням від 16.07.2019 №171 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність повернення переплачених коштів у розмірі 66784,98 грн на рахунок відповідача.
Розпорядженням Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради від 23.11.2020 переплата за період з 26.03.2015 до 28.06.2019 включно утримується щомісячно у розмірі 20% від суми призначеної допомоги.
Вважаючи дії відповідача щодо утримання коштів протиправними, позивачка звернулась до суду за захистом свої прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно із п. 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
З матеріалів справи вбачається, що чоловіку позивачки як військовослужбовцю нараховується грошова компенсація за піднайом (найом) житла, що передбачена Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013.
Вказана грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення виплачується: особам офіцерського складу у разі, коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження ними військової служби (навчання).
Виплата грошової компенсації здійснюється за розрахунком (заявкою) потреби в коштах на компенсацію за піднайом житла який подає військова частина (установа) на наступний місяць та до 20 числа кожного місяця до ГКЕУ ЗС України. Заявки повинні містити обґрунтування потреби в коштах та детальні розрахунки. Заявки підписуються командиром (начальником) військової частини (установи, організації), начальником фінансового органу та посадовою особою, яка наказом командира (начальника) визначена відповідальною за зазначений напрямок.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
Оскільки щомісячна адресна допомога особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та грошова компенсація за піднайом (найом) житла, що передбачена Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450, мають різну правову природу.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.08.2019 у справі №751/2087/16-а.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у Рішенні від 24 грудня 2004 року у справі N 22-рп/2004, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 зазначив, що Суд неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами; у рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004).
У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви N 23759/03 та N 37943/06, а також "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява N 39766/05 Європейський суд з прав людини, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким і узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Крім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 у справі №620/864/20, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради поновити ОСОБА_1 та членам її сім'ї (чоловіку ОСОБА_2 , малолітньому сину ОСОБА_3 ) нарахування та виплату щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 ''Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг'', починаючи з 01.07.2019.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy N 33202/96)).
Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява N 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.
Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява N 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява N 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява N 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява N 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява N 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" (N 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (N 1)"), серія А, N 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, N 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, N 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), N 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А N 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява N 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час розгляду справи, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення розпорядження про повернення коштів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду ордер серії СВ №1010076 від 05.02.2021, договір про надання правової допомоги від 29.12.2020, квитанція від 22.01.2021 на суму 3500, 00 грн (а.с.39-41).
Отже, позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 3500,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Новозаводського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 23.11.2020 про утримання переплати за період з 26.03.2015 по 28.06.2019 у розмірі 20% від суми призначеної допомоги.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради виплатити ОСОБА_1 безпідставно утримані суми коштів на підставі розпорядження Управління соціального захисту населення Новозаводського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 23.11.2020 про утримання переплати за період з 26.03.2015 по 28.06.2019 у розмірі 20% від суми призначеної допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464).
Повний текст рішення виготовлено 26 жовтня 2021 року.
Суддя О.Є. Ткаченко