26 жовтня 2021 року справа № 480/6554/21
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6554/21 за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Тростянецьпастранс" Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Тростянецьпастранс" Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 43786,05 грн.
Вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконаний встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Так, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 42970 грн та нараховану пеню в розмірі 816,05 грн. Проте вказана сума відповідачем в добровільному порядку не сплачена, тому позивач просить її стягнути у судовому порядку.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що протягом 2020-2021 років щомісяця подавало звітність про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю. Проте, центром зайнятості інваліди для працевлаштування не направлялися. Самостійно інваліди для працевлаштування також не зверталися. Крім того, відсутніми є факти відмови з боку ДП "Тростянецьпастранс" КП ТМР "Тростянецькомунсервіс" у працевлаштуванні осіб з інвалідністю впродовж 2020-2021 років.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій із доводами відповідача не погоджується у повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі по тексту - Закону) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ.
За приписами ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ №316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Суд звертає увагу, що періодичність подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов'язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов'язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.
При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
З матеріалів справи вбачається, що Дочірнім підприємством "Тростянецьпастранс" Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс" поданий до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 0; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 (а.с.5).
Позивач вважає, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач повинен сплатити адміністративно - господарські санкції та пеню.
Дочірнє підприємство "Тростянецьпастранс" Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс", з метою сприяння реалізації прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та дотримання вимог закону, надавало до Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) про наявність вільного робочого місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю: від 04.08.2020, 09.09.2020, 07.10.2020, 11.11.2020, 03.12.2020, 06.01.2021, 03.02.2021, 10.03.2021, 01.04.2021, 18.05.2021, 04.06.2021.
Отже відповідач сприяв працевлаштуванню особам з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування.
Таким чином, з урахуванням положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд дійшов висновку про те, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а чинне законодавство не зобов'язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, тому в діях відповідача не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2020 році, а відтак на нього не може бути покладено обов'язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.
Щодо адміністративно-господарських санкцій та пені, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Як зазначалося вище, відповідач у 2020 році інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об'єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскільки підприємством вчинені всі залежні від нього дії для працевлаштування інвалідів, то в діях відповідача відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2020 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.
З урахування викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Тростянецьпастранс" Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О. Бондар