Ухвала
Іменем України
19 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 296/3751/21
провадження № 61-16020ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібний С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міського управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про захист порушених конституційних прав та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просила суд прийняти виклад порушень законодавства, якими порушено конституційні права та заподіяно моральної шкоди при розгляді звернень, із зазначенням суті порушень; прийняти пояснення стосовно відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями при здійсненні відповідачем своїх повноважень при розгляді заяв із численними порушеннями законодавства; стягнути на відшкодування моральної шкоди 25 500 грн; прийняти пояснення щодо розміру моральної шкоди.
Позов обґрунтовувала тим, що Міськрайонне управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області при розгляді її заяв від 30 листопада 2020 року № 12884, від 30 листопада 2020 року № 12885, від 23 грудня 2020 року № 14264, від 31 грудня 2020 року № 14563, від 06 січня 2021 року № 111, від 06 січня 2021 року № 118 про надання відомостей з Державного земельного кадастру порушило її конституційні права при здійсненні своїх повноважень при складанні з численними порушеннями закону відповідей. Порушення конституційних прав розглядом шести заяв із 36 порушеннями законодавства призвело до погіршення здоров'я та душевних страждань, що позбавляло можливості у реалізації звичок та бажань і спричинило погіршення відносин із оточуючими людьми. Також це призвело до погіршення її життєвих зв'язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що вказує на велику неповагу до її конституційних прав, які гарантуються Конституцією України.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року у відкритті провадження відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки при розгляді запитів ОСОБА_1 Міськрайонне управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області реалізувало свої контрольні функції у сфері управління, тому спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Колольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, у якій заявниця, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та змінити їх, не передаючи справу на новий розгляд. Також просить поновити строк на касаційне оскарження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відмову у відкритті провадження, неправильно зазначили предмет спору за її позовом.
Згідно зі статтею 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст постанови апеляційного суду отримала 22 вересня 2021 року на підтвердження чого надала докази
Наведені аргументи щодо поновлення строку на касаційне оскарження заслуговують на увагу, а тому є підстави для поновлення зазначеного процесуального строку.
Проте у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають із приватноправових відносин і вказують на наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З наведеного випливає, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З наведеного випливає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом за правилами частини п'ятої статті 21 КАС України.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на незаконні дії та бездіяльність Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, пов'язані з ненаданням відповіді на інформаційні запити у встановлені законом строк, внаслідок чого порушено її конституційні права та завдано моральної шкоди. Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивачкою заявлена по суті вимога про визнання дій та бездіяльності Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області незаконними та похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Водночас вимоги про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень підлягають розгляду лише за правилами адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16, провадження № 11?1123апп19).
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо юрисдикційності спору були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та непогодження із судовими рішеннями
Тому відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтею 390,частиною четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міського управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про захист порушених конституційних прав та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний