Постанова
Іменем України
23 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 638/11233/20
провадження № 61-6737св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , департамент реєстрації Харківської міської ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу департаменту реєстрації Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,
від 29 березня 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , департаменту реєстрації Харківської міської ради про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в якій вона була зареєстрована та проживала, іншого житла не мала.
Вказана квартира була придбана за кредитні кошти, отримані в іноземній валюті, згідно з умовами кредитного договору № 12006-234/03Р
від 30 грудня 2003 року, та є предметом іпотеки, за договором укладеним в забезпечення кредиту.
27 березня 2020 року право власності на вказану квартиру на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1454 було зареєстровано за ОСОБА_2 , а її знято з реєстрації місця проживання та чиняться перешкоди у користуванні квартирою.
Посилаючись на те, що зняття її з реєстрації місця проживання є незаконним, оскільки від неї відповідних заяв не надходило, судове рішення, яким її було б позбавлено права власності на житло, право користування житлом, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання відсутнє ОСОБА_1 просила:
- поновити її право користування житловим приміщенням шляхом вселення її до квартири
АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_3
від 30 березня 2020 року про зняття її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 грудня 2020 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, за яких ОСОБА_1 мала право володіти, користуватися та розпоряджатися спірною квартирою відпали, а ОСОБА_2 набув право власності на квартиру за результатами прилюдних торгів. Оскільки позивачка втратила право власності на спірну квартиру, тому відсутні підстави для користування нею квартирою та вселення.Сам факт того, що квартира була власністю позивачки, яка проживала у ній із 2003 року, і знята з реєстрації без її згоди, не може бути беззаперечним підтвердженням того, що вона має право далі користуватися цим житлом.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка знята з реєстрації місця проживання у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі заяви нового власника спірної квартири - ОСОБА_2 та поданих ним документів, підтверджуючих його право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Поновлено право користування житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_3 від 30 березня 2020 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що зняття позивачки з реєстрації місця проживання лише на підставі заяви нового власника квартири, витягу з реєстру та свідоцтва про право власності є протиправним. При цьому доказів визнання позивачки такою, що втратила право користування квартирою або її виселення із спірного житла не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року департамент реєстрації Харківської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з районного суду.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивованатим, що апеляційний суд в оскаржуваному рішенні суду посилався на судову практику щодо застування статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, яка втратила чинність. Натомість на час вирішення справи визначено окремі підстави для зняття з реєстрації місця проживання, а саме відповідне рішення суду або документи, що свідчать про припинення права користування житловим приміщенням у зв'язку з відчуженням (позасудовий порядок) (абзац 9 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207).
Таким чином, на думку заявника, ОСОБА_2 , як новий власник квартири, був наділений правом звернутись до відділу реєстрації із заявою та необхідними документами щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для визнання рішення органу реєстрації незаконним та його скасування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому останній вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими і просить її задовольнити.
Вказує, що спірна квартира не була єдиною власністю позивача, а на час зняття з реєстрації ОСОБА_1 мешкала за іншою адресою.
Він звертаючись до органу реєстрації реалізував своє право володіння та розпорядження майном, як його власник.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу
від 30 грудня 2003 року.
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (про склад сім'ї) від 26 липня 2019 року місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за вказаною адресою.
Відповідно до Акту про реалізацію предмета іпотеки, складеним приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. від 27 березня 2020 року, на підставі якого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. видано свідоцтво від 27 березня 2020 року № 1454 ОСОБА_2 придбав спірну квартиру та 27 березня 2020 року за ним зареєстроване право власності на неї.
30 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Управління реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання у спірній квартирі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за адресою: м. Харків, на підставі документів, які свідчать про припинення у вказаних осіб підстав на право користування житлом, а саме відчуження житла, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 березня 2020 року, свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів
від 27 березня 2020 року.
Управлінням реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради довідкою № 11-000680-2020 від 30 березня 2020 року повідомлено про прийняття рішення щодо зняття з реєстрації місця проживання у спірній квартирі ОСОБА_1 та про відмову в зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 .
Згідно довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (про склад сім'ї) від 07 серпня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні; інформація про місце реєстрації ОСОБА_1 відсутня.
Довідкою Управління реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради № 11-001500-2020 від 07 серпня
2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що вона знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на підставі документу, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (відчуження житла) за заявою власника/наймача житла або їх представників.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в судовому засідання пояснили, що ОСОБА_1 була вимушена покинути своє єдине житло та залишила там свої речі через те, що невідомі особи, яких привів відповідач, самовільно зрізали вхідні двері, створили умови, за яких вона не змогла продовжувати проживати в спірній квартирі, застосовували заходи психологічного впливу.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_11 , Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» про поновлення порушеного права власності шляхом внесення запису про державну реєстрацію права власності та наразі справа № 638/8540/20 перебуває на розгляді суду першої інстанції - Дзержинського районного суду м. Харкова
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року в справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) зазначено, що: відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).
Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням (стаття 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»).
Порядок проведення реєстрації та зняття з реєстрації визначають також Правила реєстрації місця проживання, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила).
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі
№ 755/14304/19 (провадження № 61-13059св20) зроблено висновок, що відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пункту 26 Правил, зняття з реєстраційного обліку відбувається за заявою самої особи та з інших визначених законом підстав, зокрема на підставі рішення суду. Зняття з реєстрації дійсно відбувається за заявою, однак лише тієї особи, яка бажає знятись з місця реєстрації. Заява подається особисто, або її уповноваженим представником. Зазначене підтверджується і самим текстом заяви про зняття з реєстрації місця проживання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що чинне законодавство не забороняє новому власнику звернутися до відповідного органу реєстрації з заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи з наданням відповідних документів, які свідчать про припинення підстав на право користування такою особою житловим приміщенням чи відчуження житла. Такі висновки суду апеляційної інстанції спростовуються наведеними нормами законодавства. При цьому, посилання суду апеляційної інстанції про наявність у позивача на праві власності іншого житла ніяким чином не впливає на правомірність дій відповідача щодо зняття останнього із реєстрації місця проживання за відсутності його особистої заяви або судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Саме із такого тлумачення положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» та пункту 26 Правил, виходив Верховний Суд у постановах від 02 червня 2021 року в справі № 615/1011/19 та від 15 липня 2021 року в справі № 757/36194/19.
Апеляційний суд встановивши, що при прийнятті 30 березня 2020 року оспорюваного рішення про зняття з реєстрації місця проживання до відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання департаменту реєстрації Харківської міської ради не подавалось судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення ОСОБА_1 права власності на житло, визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом або її виселення, заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 не подавала та не уповноважувала ОСОБА_2 на подання такої заяви, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19,
від 02 червня 2021 року в справі № 615/1011/19, від 15 липня 2021 року в справі № 757/36194/19.
Висновки апеляційного суду в оскарженій постанові відповідають вказаній судовій практиці Верховного Суду.
Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженої постанови .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у розглядуваній справі, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційні скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга департаменту реєстрації Харківської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишенню без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу департаменту реєстрації Харківської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. В. Білоконь О. М. Осіян