26 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 558/403/21 пров. № А/857/15444/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.,
за участі секретаря судового засідання Рибачука А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2021 року (суддя - Феха Т.С., смт. Демидівка, повне судове рішення складено 09 серпня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 848061, яка винесена 13 липня 2021 року поліцейським Управління патрульної поліції в Миколаївській області рядовим поліції Чубарем М.С. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 510 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а також відсутність у відповідача доказів, що підтверджують вчинення такого правопорушення.
Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2021 року у справі №558/403/21 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем правопорушення. Відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського не є належним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки з вказаного відеозапису неможливо ідентифікувати особу водія, який перебував за кермом в момент скоєння правопорушення, а також марку та номерні знаки транспортного засобу. Також судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачем були порушені гарантовані статтею 268 КУпАП права позивача знайомитися з матеріалами справи (в тому числі доказами), давати пояснення, подавати свої докази, заявляти клопотання. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт надсилання відповідачем копії відзиву на позовну заяву позивачу та його представнику.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 13 липня 2021 року поліцейським Управління патрульної поліції в Миколаївській області Чубарем М.С. було винесено постанову серії ДП18 №818061 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідно до якої, зазначається про те, що ОСОБА_1 13 липня 2021 року о 09 годині 05 хвилин, на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ 111 км керував автомобілем марки «DAF XF», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , здійснив обгін на перехресті, чим порушив вимоги п. 14.6а Правил дорожнього руху. Відносно ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП - 510 грн. штрафу (а.с.8).
Вважаючи постанову від 13 липня 2021 року серії ДП18 №818061 незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами доведений факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, тому постанова від 13 липня 2021 року серії ДП18 №818061 про накладення на позивача штрафу у розмірі 510 грн. є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 14.6 а) Правил дорожнього руху визначено, що обгін заборонено на перехресті.
Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху перехрестя - це місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що обгін - це випередження одного або кількох транспортних засобів, пов'язане з виїздом на смугу зустрічного руху.
Відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Приписами ст.280 КУпАП обумовлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, висновки про наявність чи відсутність у діях позивача, адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Згідно з ч.1,2 ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Частиною 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимогст.283 цього Кодексу.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, наголошено на неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Із відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля поліцейських (video 2021-08-03 14-55-51 (13.07.2021 о 09:07:41)), що міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що транспортний засіб марки «DAF XF», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по смузі для зустрічного руху інших транспортних засобів, проїхавши дорожній знак 1.31 «Пішохідний перехід», не повертаючись у займану ним раніше смугу для руху, здійснив обгін (на місці прилягання дороги) автомобіля, що рухався в тому ж напрямку.
Крім того, на підставі дослідженого відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського DSJX301529_001529, де зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, судом встановлено, що поліцейським під час розгляду справи ОСОБА_1 були роз'яснені його права. При цьому, ОСОБА_1 будь-яких клопотань не заявляв; не заперечуючи факту здійснення обгону, поліцейському пояснив, що причиною обгону на перехресті стала відсутність можливості після виїзду на смугу для руху зустрічного транспорту повернутися в раніше займану смугу руху автомобілів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач, покликаючись на неналежність та недопустимість доказів відповідача, жодним чином не спростовує факту вчинення ним адміністративного правопорушення. Зокрема, в позовній заяві та апеляційній скарзі, позивач покликається на відсутність доказів вчинення ним правопорушення та порушення поліцейськими процедури притягнення його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів, надаючи оцінку діям відповідача, виходить з того, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.
При цьому, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі оглянутого колегією суддів відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля поліцейських, встановлено порушення позивачем вимог п. 14.6 а) Правил дорожнього руху здійснення обгону на перехресті, а саме: на місці прилягання дороги.
Із відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського 001529 також встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейський повідомив позивача, що до постанови буде долучено такий відеозапис. Вказане відповідає змісту оскаржуваної постанови. При цьому, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач не заявляв клопотання про проведення відтворення такого відеозапису.
Крім того, з дослідженого відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського, видно, що поліцейським розглянуто відносно ОСОБА_1 справу про адміністративне правопорушення з дотриманням вимог КУпАП.
Щодо покликань позивача на те, що відеозаписи, надані відповідачем, не можуть бути належними доказами у справі, то колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, надані відповідачем відеозаписи події можуть бути доказом у справі, оскільки на них зафіксовані обставини, що мають значення для справи та підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Так, як відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови від 13 липня 2021 року серії ДП18 №818061 про накладення на позивача штрафу у розмірі 510 грн.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2021 року у справі №558/403/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш