26 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2799/21 пров. № А/857/12028/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Сеника Р.П., Улицького В.З.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, ухвалене суддею Потабенко В.А. у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/2799/21 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління державної казначейської служби України у Львівській щодо повернення постанови про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 року в межах виконавчого провадження № 61240998 із Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на суму 18892,00 грн.;
- зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області прийняти до виконання постанову про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 в межах виконавчого провадження № 61240998 із Головного управління ДФС у Львівській області на суму 18892,00 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції, на підставі аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк пред'явлення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору до виконання.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з'ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про відмову в задоволенні позову.
Позивач у апеляційній скарзі звернув увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не вірно оцінив норми Закону України «Про виконавче провадження», які стосуються строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, в цьому випадку постанови про стягнення виконавчого збору. На думку позивача, відповідач помилково повернув постанову про стягнення виконавчого збору без виконання, вважаючи, що позивач пред'явив її після спливу трьохмісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, відповідно до пункту 13 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, пред'явлення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору можливе і одночасно із виконанням такого рішення.
Отже, на думку позивача, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що 06.11.2019 року Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 1.380.2019.005027 про зобов'язання Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
14.02.2020 року, у межах виконавчого провадження № 61240998, відповідач прийняв постанову про стягнення виконавчого збору.
11.01.2021 року Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) в особі відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) звернулося до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області з листом № В-3/391 про виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 року в сумі 18892,00 грн.
Головне управлінням Державної казначейської служби у Львівській області листом № 04-06/411 від 15.01.2021 року повернуто постанову про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 року без виконання.
Такі дії обґрунтовує тим, що позивач пропустив строк пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору до виконання.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до частини 1-3 статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
Будь-яка дія або сукупність дій, під час виконавчого провадження, повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно із частиною 1 та 2 статті 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Апеляційний суд встановив, що у постанові про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 року, яка є виконавчим документом зазначено, що постанова набирає чинності з моменту її винесення, строк пред'явлення постанови до виконання три місяці.
На підставі аналізу наведених норм Закону № 1404-VIII та постанови, апеляційний суд дійшов висновку про те, що строк пред'явлення постанови про накладення штрафу до виконання, тривалістю у три місяці, відліковується з моменту набрання нею чинності, яким є день винесення цієї постанови.
У цій справі строк пред'явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 року відліковується з 15.02.2020 року, тобто з наступного дня після її винесення. Строк пред'явлення до виконання постанови про накладення штрафу від 14.02.2020 року закінчується 14.05.2020 року.
Апеляційний суд встановив те, що постанову про стягнення виконавчого збору позивач скерував до виконання 11.01.2021 року.
З наведеного слідує, що позивач пред'явив виконавчий документ до виконання (постанову про стягнення виконавчого збору) після спливу трьохмісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Водночас, позивач на підтримку своєї позиції посилається на положення частини 13 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), згідно з якими при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Апеляційний суд вважає, що застосування положень Інструкції не можна визнати обґрунтованим, оскільки Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом і має нижчу юридичну силу ніж Закон № 1404-VIII, і, окрім того, Закон № 1404-VIII, у статті 40 «Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа», не передбачає виконання постанови про стягнення виконавчого збору, у зв'язку із невиконанням судового рішення, після закінчення виконавчого провадження.
Підсумовуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки відповідач правомірно повернув позивачу виконавчий документ щодо якого закінчилися строку пред'явлення його до виконання.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року в справі № 380/2799/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Р. П. Сеник
В. З. Улицький
Постанова складена 26.10.2021 року