26 жовтня 2021 р. Справа № 520/1463/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.,
суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/1463/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосування закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;
- визнати протиправним та скасуванням наказ Харківської обласної прокуратури від 23.12.2020 № 3573к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Новобаварського відділу Харківської місцевої прокуратур №2 та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020;
- поновити ОСОБА_1 в органах Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) та на посаді прокурора, рівнозначній посаді, яку вона займала станом на 29.12.2020;
- стягнути з Харківської обласної прокуратури (вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, місто Харків, Харківська область, Україна, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 , ідентифікацій код НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.12.2020 по дату винесення судового рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 зупинено провадження у справі №520/1463/21 до набрання законної сили рішенням Конституційного суду України по справі №3/116 (20).
Не погодившись із зазначеною ухвалою Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав зупинення провадження у справі та можливість розгляду справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, спірні правовідносини склались з приводу звільнення позивача з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до п.п. 2 п. 19 розд. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Також, зазначеним Законом доповнено, зокрема, ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" частиною п'ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
На теперішній час на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України N 3/116 (20) від 18.03.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 N 113-IX (зі змінами); ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у даній справі виходив з того, що питання конституційності закону, на підставі якого виникли спірні правовідносини, перебуває у системному зв'язку з потенційним результатом розгляду цього питання та фактичними обставинами адміністративної справи.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
У той же час, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом в постанові від 12.12.2019 у справі № 826/25204/15 сформовано правовий висновок, відповідно до якого зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
Крім того, Верховним Судом зазначено, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією закону, конституційність якого є предметом розгляду Конституційного Суду України, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень такого закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі "Kudla v. Poland" ("Кудла проти Польщі", заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі "Vernillo v. France" ("Вернілло проти Франції", заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі "Frydlender v. France" ("Фрідлендер проти Франції", заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі "Wierciszewska v. Poland" ("Вєрцішевска проти Польщі", заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі "Capuano v. Italy" ("Капуано проти Італії", заява №109381/81) тощо.
Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі "Frydlender v. France" ("Фрідлендер проти Франції", заява № 30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
На підставі викладеного слід вказати, що тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.
Так, у ході судового розгляду справи не встановлено зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом даного спору, та не встановлено у чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного конституційного подання, не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином колегія суддів приходить висновку, що обставини, які розглядаються у даній справі можуть бути встановлені судовим розглядом даної справи, з огляду на що необхідність зупинення провадження у справі відсутня.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зупинення провадження по справі, з огляду на що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 по справі № 520/1463/21 скасувати.
Адміністративну справу № 520/1463/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов