26 жовтня 2021 року справа №360/2511/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року (повне судове рішення складено 12 липня 2021 року в м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2511/21 (суддя в І інстанції Кисельова Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації Луганської області (далі - УСЗН Старобільської РДА), в якому просила:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ);
- зобов'язати відповідача надати статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону № 3551-ХІІ та видати посвідчення «Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Постанова № 302).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що чоловік позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.12.1987 був призваний на спеціальні військові збори в військовому званні «сержант» до в/ч НОМЕР_1 та у складі частини до 14.02.1988 виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав дозу опромінювання 9,767 р. 30.12.1992 чоловіком отримано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, тобто ОСОБА_2 було надано статус учасника ліквідації наслідків аварії па ЧАЕС. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 31.03.2010. Експортними висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії №50 від 09.11.2017 встановлений зв'язок захворювання, що призвело до смерті чоловіка, з виконанням обов'язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС. Позивач стверджує, що після смерті чоловіка вдруге не одружувалась та 02.08.2019 отримала посвідчення дружини померлого з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2А, смерть його пов'язана з Чорнобильською катастрофою. В березні 2021 року відповіддю за № 03-18/1514 було відмовлено у зв'язку з тим, що в переліку осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону № 3551-ХІІ, відсутні сім'ї військовослужбовців, смерть яких пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її права на належний соціальний захист.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Управління щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону № 3551-ХІІ.
Зобов'язано відповідача надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону № 3551-ХІІ та видати «Посвідчення члена сім'ї загиблого» ветерана війни відповідно до Постанови № 302.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається на безпідставність позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 не був визнаний інвалідом війни.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
10.09.1976 між позивачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладено шлюб відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (арк.спр.8).
ІНФОРМАЦІЯ ОСОБА_2 помер, про що 31.30.2010 Біловодським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганської області складено відповідний актовий запис № 54 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (арк. спр. 10).
Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії на засіданні № 50 від 09.11.2017 встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 14).
02.08.2019 ОСОБА_1 отримано посвідчення № НОМЕР_5 Дружини померлого громадянина з числа (ліквідаторів, потерпілих) категорії 2А, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою (арк. спр. 11).
Листом від 30.03.2021 № 03-18/1514 УСЗН Старобільської РДА було повідомлено позивача про те, що відповідно до пункту 1 статі 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особами, на яких поширюється чинність цього Закону, визнано, зокрема, сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів; сім'ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов'язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов'язаних з антигромадськими проявами. Підстав для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у позивача не має, оскільки в зазначеному переліку осію відсутні сім'ї військовослужбовців, смерть яких пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк.спр.17).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд враховує наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
В преамбулі до Закону № 3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.
Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 3551 законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами 1, 9 частини другої статті 7 Закону № 3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
З аналізу наведених правових норм слідує, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 у період з 20.12.1987 по 14.01.1988 приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, отримав дозу опромінення 9,767 рентген (арк. спр. 12-13).
Згідно з архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 179/1/18126 від 20.12.2018 ОСОБА_2 був призваний на збори і у складі військової частини № 34003 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 20.12.1987 по 14.02.1988, отримав дозу опромінення 9,767 рентген (арк. спр. 15).
З довідки Біловодського районного військового комісаріату від 03.05.2019 № 32 встановлено, що ОСОБА_2 дійсно проходив військову службу у військовому резерві під час учбових зборів та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 20.12.1987 по 14.02.1988 в в/ч НОМЕР_1 . Отримана доза опромінення 9,767 р. (арк. спр. 16).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії від 09.11.2017 № 50 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 14).
Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що померлий чоловік позивачки належав до осіб з інвалідністю внаслідок війни і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому відповідно до статті 7 Закону № 3551 належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551 - до ветеранів війни.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 Закону № 3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Пунктом 2 статті 10 Закону № 3551 визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
"Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).
Враховуючи викладене, а також те, що позивачка ( ОСОБА_1 ) перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який за висновком місцевого суду у відповідності до положень пунктів 1, 9 частини другої статті 7 Закону № 3551 належав до осіб з інвалідністю внаслідок війни, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 10 Закону № 3551 має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (далі - Постанова № 1317) медико-соціальні експертні комісії (далі - Комісія) визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків та ін..
Відповідно до пункту 19 Постанови № 1317 Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Згідно пункту 24 Постанови № 1317 Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації.
Таким чином, встановлення інвалідності належить до повноважень Медико-соціальної експертної комісії, а не до повноважень суду.
Як вбачається з матеріалів справи, документи про встановлення інвалідності померлому чоловіку ОСОБА_1 до суду не надавалися, з чого слідує, що до осіб з інвалідністю ОСОБА_2 не належав.
Статтею 7 Закону № 3551-ХІІ визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Колегія суддів звертає увагу, що саме на приписи цієї статті ОСОБА_1 посилалась в позові як на підставу для задоволення позовних вимог.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирнии час та інші.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік Позивача не був особою з інвалідністю внаслідок війни, отже, за цієї підстави не був і ветераном війни.
Відтак, підстав для задолення позову не існує.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивачем судові витрати не понесені. Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 360/2511/21 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повне судове рішення - 26 жовтня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук