2/130/733/2021
130/1342/21
"21" жовтня 2021 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
за участі секретаря судових засідань Тітарчук Я.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,
Представник позивача звернувся в суд з цим позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 25.06.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - виконаним та дійсним; визнати за ОСОБА_2 право власності на 23/50 частин житлового будинку (що складається з коридору 2-1, кімнати 2-2, кімнати 2-3, тамбура ІІІ, 1/2 частини льоху П/А) АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції позивача.
25.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 23/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення сесії пров. Котовського перейменовано на пров. Богдана Ступки.
23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 належать ОСОБА_3 на підставі договору дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар право на 23/50 частин у власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель, що розташований в АДРЕСА_1 під АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки реєстрація права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 проведена за ОСОБА_3 на 23/50 частин у праві власності та за ОСОБА_5 на 27/50 частин у праві власності. Житловий будинок має два окремих входи та поділений на дві частини. Право власності на дану частину будинку зареєстровано за ОСОБА_6 , який придбав її у ОСОБА_5 .
Представник позивача вказав, що нотаріально договір купівлі - продажу не складався і угода не реєструвалась. На підтвердження договору купівлі - продажу ОСОБА_3 , 25.06.2005 року передав позивачу ключі від будинку, вивіз з будинку власні речі, а також власноручно в присутності свідків написав розписку про отримання від позивача 900 доларів США в рахунок продажу 23/50 частини будинку. Того ж року позивач почала проживати у вказану будинку та зареєструвала свого сина, відповідно з 2005 року позивач володіє, користується та проживає в 23/50 частини будинку та будівель, які розташовані в АДРЕСА_1 , несе усі поточні витрати по утриманню будинку.
В подальшому сторони почали готувати усі необхідні документи для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, позивачу були передані усі оригінали документів, необхідних для реєстрації правочину, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 раптово помер в м. Маарду, Естонської республіки. Тому враховуючи вищевикладене позивач була змушена звернутись до суду з відповідним позовом.
Представник позивача в судовому засіданні подану позовну заяву підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача відзив на позовну заяву не подавав.
Процесуальні дії, заяви та клопотання.
21.05.2021 ухвалою судді відкрито провадження у даній справі. Справа призначена до підготовчого судового засідання на 29.06.2021. За клопотанням позивача витребувано з Жмеринської міської нотаріальної контори матеріали спадкової справи щодо майна ОСОБА_3
04.06.2021 надійшла відповідь про відсутність спадкової справи.
29.06.2021підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 15.09.2021.
15.09.2021 в судовому засіданні оголошено перерву для з'ясування усіх обставин справи до 21.10.2021.
21.10.2021 представник відповідача в судове засідання не з'явився у заздалегідь наданій до суду заяві ОСОБА_7 просив проводити розгляд справи у відсутність представника, вирішення справи залишив на розсуд суду.
Суд за погодженням із представником позивача на підстав ч. 3 ст. 211 ЦПК України, розглянув справу у відсутність представника відповідача.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, посилання на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до довідки квартального комітету «Калинка» від 19.04.2021 №12 ОСОБА_2 проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 разом з сином ОСОБА_8 . Здійснюють догляд за будинком (а.с.14), що також підтверджується актом про встановлення фактичного місця проживання та копією з домової книги (а.с.15-17).
Як вбачається з розписки ОСОБА_3 25.06.2005 року отримав від ОСОБА_2 суму в розмірі 900 доларів США за належну йому 23/50 частини житлового будинку в АДРЕСА_5 , яку він продав ОСОБА_2 (а.с.18).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маарду Естонської республіки (а.с.19-20).
Відповідно до копії договору дарування від 22.06.1993 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар 23/50 частини житлового будинку з відповідною часткою господарчих будівель по АДРЕСА_2 (а.с.21-22).
Згідно копії довідки-характеристики КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 16.08.2005 №881 житловий будинок по АДРЕСА_3 реєстрація права власності проведена за ОСОБА_3 на 23/50 частин та за ОСОБА_5 на 27/50 частин у праві власності (а.с.23).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на 27/50 житлового буднику, АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку (а.с.24-25).
Згідно технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_2 , будинок 1917 року побудови, має два окремих входи та поділений на дві окремих частини (а.с.26-28). Ринкова вартість 23/50 частин вказаного будинку становить 85740 грн., що вбачається з копії звіту з визначення ринкової вартості 23/50 частки житлового будинку від загальної площі 107,2 м кв. (а.с.29-33).
Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування.
Мотиви суду. Норми права застосовані судом.
Згідно ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України в редакції станом на 01.01.2005, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Це підтверджує ст. 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст.626 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частино 3 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти в письмовій формі.
Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У відповідності до норм ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 220 ЦПК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно з ст.655 ЦУ України, у редакції станом на 2005 рік, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 657 ЦК України, у редакції станом на 2005 рік, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів", яким частину третю статті 640 ЦК викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК виключено слова "та державної реєстрації". З цього часу не передбачено державної реєстрації правочину, якщо в договорі не передбачено інше, а право на нерухоме майно та його обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (435-15) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому врони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Аналогічний правовий висновок міститься у рішенні Верховного Суду України у справі № 6-162 цс12 від 30.01.2013, відповідно до якого вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін. Договір купівлі-продажу житлового будинку (або його частини) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Зазначена частина вказаної норми застосовується до правовідносин у разі, коли сторони уклали правочин, зміст якого відповідав волі сторін, і лише форма його укладення не відповідала встановленим законом вимогам.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання договору купівлі - продажу 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 25.06.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суперечать закону, оскільки, на момент укладення даний договір підлягав нотаріальному посвідченню, а право власності обов'язковій державній реєстрації, що сторонами договору зроблено не було, тому ч.2 ст. 220 ЦК України в даному випадку не може бути застосована.
Також не підлягає задоволенню похідна вимога про визнання за позивачем права власності на 23/50 частин житлового будинку, з тих же підстав.
Розподіл судових витрат між сторонами.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, відповідно д ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 11, 12, 13, 19, 141, 76-81, 83, 89, 259, 263-265 ЦПК України, Суд
В задоволені позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), Жмеринська міська рада Вінницької області (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Центральна,4, ЄДРПОУ 03084233).
Суддя: А.М. Заярний
Дата складання повного судового рішення 26.10.2021