Справа № 643/3147/21
Провадження № 2/643/3001/21
(ЗАОЧНЕ)
19.10.2021 року Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Власенка М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Насирової М. М.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - державне підприємство «Харківський електромеханічний завод», ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
20 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ДП «ХЕМЗ», в якому просить визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування кімнатами АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Наймачем цих кімнат згідно ордеру є ОСОБА_3
ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 , проте не мешкає за адресою реєстрації більше трьох років, натомість постійно мешкає у Туреччині. Факт її реєстрації впливає на нарахування заборгованості з комунальних платежів та перешкоджає позивачеві здійснити зміну умов договору найму житлового приміщення у гуртожитку, переоформити особові рахунки та, у подальшому, приватизувати вищевказані кімнати у гуртожитку.
Зазначив, що оскільки реєстрація місця проживання відповідача, яка фактично не мешкає, впливає на нарахування комунальних платежів та перешкоджає позивачеві реалізувати права щодо житлового приміщення, ОСОБА_3 звертається до суду з метою вирішення цього спору.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; залучено ДП «ХЕМЗ» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2021 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано відповідні докази.
31 березня 2021 року, на виконання ухвали суду від 17 березня 2021 року, поштовим відправленням надійшов витяг з Державної прикордонної служби України, згідно якого відповідач ОСОБА_4 у період з червня 2016 року по вересень 2019 року неодноразово перетинала державний кордон України та виїжджала до м. Стамбул, Туреччина. Відомостей про повернення відповідача до України витяг не містить.
20 квітня 2021 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого долучено відповідь комунального підприємства «Харківводоканал» від 09 березня 2021 року, з якої слідує, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано три особи та особовий рахунок відкрито на ім'я позивача, наявна заборгованість станом на 01 березня 2021 року у розмірі 5738,39 грн. Нарахування за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення проводяться відповідно до встановлених норм водоспоживання за кількістю зареєстрованих осіб.
26 квітня 2021 року, на виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2021 року, надійшла відповідь від юридичного департаменту виконавчого комітету Харківської міської ради, з якої слідує, що гуртожиток по АДРЕСА_5 , перебуває на балансі ДП «ХЕМЗ» та, відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» підлягає передачі до комунальної власності, проте питання про таку передачу залишається не вирішеним.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 травня 2021 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , якій встановлено строк для подання письмових пояснень.
02 серпня 2021 року до суду надійшла письмова заява ОСОБА_2 від 30 липня 2021 року щодо позовних вимог ОСОБА_3 , в якій просить не виписувати її доньку ОСОБА_4 .
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - ДП «ХЕМЗ», ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, до судового розгляду. Задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідків, в судове засідання викликано учасників справи та свідків.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, відмовився від допиту свідків та таку відмову прийнято судом. Долучив до матеріалів справи відповідь з Харківського районного управління № 2 ГУНП в Харківській області про те, що заяви та повідомлення від ОСОБА_4 про перешкоди у вселенні та користуванні кімнатами (за адресою: АДРЕСА_2 ) у період з 2010 року по теперішній час відсутні. Просив задовольнити позов та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог. Зазначила, що донька дійсно тривалий час проживає за кордоном, створила там сім'ю, проте має намір приїздити до України, що свідчить про бажання ОСОБА_4 користуватися житлом.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, причини неявки ОСОБА_4 суду не повідомила, відзиву, заяв, заперечень до суду не надала.
Відтак, оскільки відповідач в судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, відзиву на позов не подала, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у матеріалах справи доказів згідно положень ст. 280, 281 ЦПК України.
Суд, заслухавши представника позивача, третю особу, дослідивши матеріали справи, встановив таке.
Відповідно до ордеру № 843 на житлову площу в гуртожитку, виданого державним підприємством «Харківський електромеханічний завод» 27 січня 2009 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету зазначеного підприємства від 21 січня 2009 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 надано право на зайняття з родиною з трьох людей житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_2 .
Згідно довідки ЖКВ ДП «ХЕМЗ» за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
У вказаній довідці також зазначено, що ОСОБА_4 з листопада 2019 року за вказаною адресою не проживає.
Відповідно до інформації з Центру обробки спеціальної інформації ДПС України, наданої на виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2021 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17 вересня 2019 року перетнула державний кордон України у напрямку виїзд сполученням Харків-Стамбул.
Відтак, з вересня 2019 року ОСОБА_4 перебуває за межами території України, що також підтвердила матір відповідача - третя особа у цій справі ОСОБА_2 .
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У відповідності до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).
Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17.
Позивач та третя особа ОСОБА_2 єдині, хто фактично проживають у кімнатах, сплачують комунальні платежі. Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою житла ОСОБА_3 завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб. Вирішити проблему в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості, оскільки відповідач фактично відсутня на території України та постійно проживає поза її межами.
Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Виходячи з вищенаведеного, принципів розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, оскільки на підставі пред'явлених доказів ОСОБА_4 з вересня 2019 року фактично не проживає за вищевказаною адресою, комунальних послуг не сплачує, перешкод в користуванні житлом їй ніхто не чинить, а намірів про повернення для проживання у житло не виявляла.
Посилання третьої особи ОСОБА_2 на те, що під час спілкування з дочкою вона повідомила, що буде приїжджати на територію України, жодним чином не свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Керуючись ст. 4, 12, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 280 - 282, 288, 289, 352 - 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - державне підприємтсво «Харківський електромеханічний завод», ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування кімнатами АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Треті особи:
державне підприємство «Харківський електромеханічний завод», код ЄДРПОУ 05405575, м. Харків, пр-т Московський, 199;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 26 жовтня 2021 року.
Суддя М. В. Власенко