26 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/10905/21
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 51308,81 грн (виконавче провадження № 50968955).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що З постановою від 01.04.2021 року про стягнення виконавчого збору в сумі 51308,81 грн. ОСОБА_1 не погоджується, вважає, що вона є незаконною та підлягає скасуванню.
Зокрема зазначив, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом № 295/12827/15-ц, виданими 04.04.2016 Богунським районним судом м. Житомира, вважаємо, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 51308,81 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи у порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та призначено її розгляд на 30.06.2021.
30.06.2021 на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, з мотивів викладених у відзиві.
30.06.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 29.07.2021 у зв'язку з необхідністю ознайомлення з відзивом та витребування матеріалів виконавчого провадження. Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
29.07.21в судовому засіданні справа не слухалась, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне судове засідання призначене на 04.08.2021 о 12:00.
04.08.06.2021 заслухавши представників сторін, суд без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
28.04.2016 державним виконавцем Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції на підставі виконавчого листа № 295/12827/15- ц, виданого Богунським районним судом м. Житомира винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50968955 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" заборгованості в розмірі 23798,05 долі США.
12.01.2021 постановою державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) замінено стягувана у виконавчому провадженні на ТОВ "Преміум Легал Колекшн".
12.01.2021 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
22.03.2021 Відповідачем зареєстрована заява від ТОВ "Преміум Легал Колекшн" №15/03з-2 від 15.03.2021 про повернення виконавчого листа стягувану на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Вказана ж заява повторно надіслана стягувачем 25.03.2021.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що в березні 2021 ОСОБА_2 в телефонному режимі звернувся до державного виконавця Михайленко Л.В. з проханням зняти арешт з рухомого майна. Державний виконавець Михайленко Л.В. в телефонному режимі повідомив, що для зняття арешту з рухомого майна та закриття виконавчого провадження ОСОБА_1 повинен доплатити суму виконавчого збору в розмірі 62232,60 грн.
23.03.2021 ОСОБА_1 сплачено 62232,60 грн.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження адвокатом Адаменко Т.С. стало відомо, що 01.04.2021 року державним виконавцем Михайленко Л.В. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 51308,81 грн.
В судовому засіданні Адаменко Т.С. повідомила, що незважаючи на дві заяви стягувана про повернення виконавчого листа без виконання та закриття виконавчого провадження, станом на день ознайомлення з матеріалами справи, виконавче провадження завершено не було, постанова про закінчення виконавчого провадження в матеріалах виконавчого провадження відсутня, документи стягувану не повернуті.
Не погодившись з постановою від 01.04.2021 року про стягнення виконавчого збору в сумі 51308,81грн. ОСОБА_1 звернувся до суду.
Вирішуючи питання про законність оскаржуваної постанови, судом враховується таке.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII).
Законом №1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону №1404-VIII).
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-УІІІ передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-УІІІ виконавчий документ повертається стягувану, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-УІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вище наведених норм Закону №1404-УПІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404- VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувану за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VIII змінено, (Законом України №2475-VIII від 3 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.
Щодо правомірності стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у його повній сумі, зважаючи на повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 37 цього Закону, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон №1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів №1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Вищевказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість, частина друга статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону №1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної норми Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до статті 13 Закону №1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки схваленою Указом Президента України від 20.05.2015 № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08.09.2016 №643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Державним виконавцем в рамках здійснення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа Богунського районного суду жодних коштів у примусовому порядку з ОСОБА_1 стягнуто не було. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Отже, з огляду на наведене правове регулювання спірних правовідносин, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові, а отже така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII та матеріально-правовим приписам, які регламентують діяльність суб'єктів владних повноважень та закріплені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Аналогічного правового висновку дійшла ВП Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, зважаючи на що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката Адаменко Т.С. у розмірі 14 000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Згідно із ч.ч.3,4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закладений у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
З аналізу ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до складу витрат включаються лише сплачені (або підлягають сплаті (пп.1 ч.3 ст. 134) стороною або її представником витрати, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, за вказаними вище приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката та розмір суми, що підлягає сплаті, повинно бути відображено умовами договору, а в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Варто зазначити, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Змістом вказаних норм встановлено, що документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню цієї допомоги та підтверджують її фактичне здійснення.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги № 07/21 від 07.05.2021 року з Додатком №1, акту приймання-передачі наданих послуг від 13 серпня 2021 року позивачу, було надано послуги позивачеві на суму 14000,00 грн.
Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 13.08.2021, вартість послуг, наданих адвокатом Адаменко Т.С. на суму 14000,00 грн. включає: ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження - 1000 грн; складання адміністративного позову-6000 грн; участі в судових засіданнях - 2000 грн. ( 2*1000 грн. ); винагороди (гонорару) -5000 грн.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, у даній категорії справ є усталена судова практика Верховного Суду, а тому написання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль та знання як наслідок сума витрат на її написання є завищеною, розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження, тому за критеріями обґрунтованості її розміру та пропорційності до предмета спору на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 908 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (вул. Леха Качинського, 12А, м.Житомир,10014, ЄДРПОУ 34973387) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 51308,81 грн (виконавче провадження № 50968955).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (вул. Леха Качинського, 12А, м.Житомир,10014, ЄДРПОУ 34973387) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та 908,00грн. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко