25 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/9451/20
категорія 112030300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Шимоновича Р.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити та стягнення моральної шкоди,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй у повному розмірі доплати, передбаченої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року;
- зобов'язати відповідача зробити розрахунок, нарахувати та виплатити щомісячну доплату до зарплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на 01 січня календарного року, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини щомісячної доплати до зарплати разом із сумою індексації за період з 17.07.2018 року по дату виплати, індексації невиплаченої щомісячної доплати до зарплати за період з 17.07.2018 року по дату виплати;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини щомісячної доплати до зарплати разом із сумою індексації за період з 17.07.2018 день фактичної виплати, індексації щомісячної доплати до зарплати у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 17.07.2018 день фактичної виплати;
- зобов'язати відповідача виконати постанову негайно та подати звіт про виконання судового рішення протягом 1 місяця з дня набрання постановою законної сили;
- стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди суму 30000 грн.
В обґрунтування позову вказує, що має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, проживає у м. Коростень, Житомирської області (зона гарантованого добровільного відселення) та у період з 2002 року по 2020 рік працював в Управлінні праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації. Зазначає, що з 17.07.2018 громадянам, що працюють на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що праця в зоні гарантованого добровільного відселення є працею в умовах підвищеного ризику для здоров'я, а працівник, що працював або працює в зоні гарантованого добровільного відселення постійно перебував або перебуває в умовах підвищеного ризику для здоров'я та має право на заробітну плату за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати, а в даному випадку, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Окрім того, позивав вказує, що має право на індексацію невиплаченої щомісячної доплати до зарплати з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року. Вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 року поновлено провадження у справі.
Відповідач, правом подати відзив на позовну заяву, не скористався.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджуються матеріалами справи.
Як вбачається із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 :
- 04.11.2002 року позивача призначено на посаду спеціаліста з питань використання трудових ресурсів за конкурсом тимчасово на період вагітності та пологів основного працівника; присвоєно 14 ранг державного службовця; присвоєно 13 ранг державного службовця;
05.12.2004 року переведено тимчасово (на час лікарняного листа основного працівника) на посаду спеціаліста 1 категорії відділу допомог та соціальних компенсацій, як така, що успішно пройшла стажування;
- 08.05.2004 року переведена на посаду спеціаліста 1 категорії відділу допомог та соціальних компенсацій тимчасово, на час соціальної відпустки основного працівника;
- 02.09.2008 року переведена на посаду спеціаліста І категорії сектору прийому громадян відділу грошових виплат і компенсацій;
- 21.01.2013 року переведена за згодою на посаду спеціаліста 1 категорії відділу соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- 25.04.2016 року переведена на посаду провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг та з питань обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, як така, що перебувала у кадровому резерві управління, звільнивши з посади спеціаліста 1 категорії відділу соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- 01.05.2016 року присвоєно дев'ятий ранг державного службовця;
- 01.05.2019 року присвоєно черговий восьмий ранг державного службовця;
- 02.03.2020 року звільнено з роботи, посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг та з питань обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Відповідно до Постанови КМУ від 23 липня 1991 р. №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", м. Коростень згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити доплату до зарплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на 01 січня календарного року, передбачену ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року.
Листом від 30.04.2020 року №07/09-08/322-К відповідач повідомив позивача, зокрема, про те, що кошти по ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" отримувались нею в управлінні праці та соціального захисту населення Коростенської райдержадміністрації в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати у період із 17.07.2018 року по 02.03.2020 року заробітної плати, розмір яких визначено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправними, а свої права порушеними позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній станом на 26.08.2010) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин, встановлено доплату громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітною платою визнається винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 2 статті 4 цього Закону передбачено, що для установ і організацій, які фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Із аналізу статті 39 Закону України №796-XII слідує, що доплати, в розумінні цієї статті, до структури заробітної плати не входять, оскільки відповідно до Закону України «Про формування, порядок надходження i використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» від 10.02.2000 №1445-III (далі - Закон України №1445-III), фінансування видатків на заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, провадиться за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (далі - Фонд) та інших джерел, визначених законами України. Фонд утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.
Отже, доплата, визначена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є складовою заробітної плати та не є заробітною платою за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати на відповідний рік, а є соціальною гарантією.
Щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до заробітної плати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на 01 січня календарного року, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року, суд зазначає наступне.
Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.
Із 17 липня 2018 року стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має такий зміст:
громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
Статтею 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній з 17.07.2018 визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. №936 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
До 2016 року Порядком було передбачено виплату доплат особам за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення відповідно до статей 39, 40 Закону, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №836 та доплату особам, які працюють у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів відповідно до статті 39 Закону та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики. (п. 5 Постанови)
До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.
У той же час, відповідно до п. 4 пп. 11 постанови у редакції Постанови КМУ №759 від 26.10.2016 (станом на момент виникнення спірних правовідносин) виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме: доплата особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до статті 39 Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 р. №831 "Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження".
Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (17.07.2018 по 02.03.2020), у підприємств, установ, організацій, які знаходяться на території зон радіоактивного забруднення (крім зони відчуження) відсутній обов'язок подавати до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат на виплату доплат до зарплати відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто відсутні делеговані державою повноваження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність з 17.07.2018 по 02.03.2020 підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, справа №240/66/21.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою доплати до зарплати разом із сумою індексації, то суд виходить з такого.
Особливості нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюються Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050).
Так, статтею 1 Закону № 2050 передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Таким чином, право на компенсацію втрати частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки.
Відповідно до статті 2 Закону № 2050, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За правилами статті 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць
З метою реалізації Закону № 2050, 21 лютого 2001 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050 та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, згідно з пунктом 1 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
В силу вимог пункту 2 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4 Порядку № 159).
За приписами пункту 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зауважує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у позові в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 17.07.2018 року по 02.03.2020 року, а тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою доплати до зарплати разом із сумою індексації також задоволенню не підлягають.
Щодо моральної шкоди, суд зазначає таке.
За змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».
Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У той же час, як зазначено у вказаній Постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Зі змісту наведених норм випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі, в якому остання просить стягнути з відповідача моральну шкоду, а також завданням їй шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань, з огляду на що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання відповідача виконати негайно рішення суду та подати звіт про виконання судового рішення протягом 1 місяця з дня набрання судового рішення законної сили, то суд вказує, що згідно із п. 1 ч.1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної конкретної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256, 382 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Франка, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500, ЄДРПОУ: 03192690) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити та стягнення моральної шкоди, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25 жовтня 2021 року.
Суддя Р.М.Шимонович