25 жовтня 2021 року Справа № 160/12430/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2020 року по 15.07.2021 року (день виконання рішень судів, виплату позивачу коштів).
Позов мотивовано тим, що під час звільнення позивача зі служби, з ним не було проведено повного розрахунку. Рішеннями судів у справі № 160/12326/20Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року та зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно. Остаточний розрахунок на виконання судових рішень відповідачем проведено 15.07.2021 року. У зв'язку із затримкою розрахунку, позивач у відповідно до ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2020 року по 15.07.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року відкрито провадження по справі № 160/12430/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 та витребувано у другого відповідача докази.
26.08.2021 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позов ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 від 03 липня 2015 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2020 року підполковника ОСОБА_1 , заступника командира Військової частини з морально-психологічного забезпечення звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 25 липня 2020 року № 205 відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 31 липня 2020 року справи та посаду здав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частин НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі №160/12326/20, в частині незадоволених позовних вимог - скасовано та в цій частині прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано неправомірними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2017 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.207 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі №160/12326/20 - залишено без змін.
На виконання рішень судів у справі № 160/12326/21 відповідачами нараховано та виплачено: індексацію грошового забезпечення - 31447,81 грн.; грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 4925,00 грн. Виплату здійснено 15.07.2021 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку позивача.
Позивач, враховуючи, що грошова компенсація замість речового майна та індексація грошового забезпечення виплачена несвоєчасно, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. (Закон № 2011-ХІІ)
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами абзацу другого ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. (Порядок №178).
Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Указом Президента України від 10.12.08 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України , яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. (Положення № 1153/2008)
Відповідно до п. 241 Положення № 1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, проаналізувавши вище викладені норми права, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Так, судом встановлено, що позивачу визначено розмір грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 4925,00 грн. та індексацію грошового забезпечення у розмірі 31447,81 грн.
Однак, вказана сума не була виплачена позивачу під час його звільнення, виплату здійснено лише 15.07.2021 року.
При цьому, позивач зазначає, що письмової згоди на такі дії він не давав, відповідачем вказані доводи позивача не заперечуються.
Оскільки, нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та звільнення, не встановлено порядок здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не визначено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, суд вважає, що у даному випадку необхідно застосувати норми Кодексу законів про працю України, які підлягають застосуванню лише у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №825/598/17.
Враховуючи вище викладені обставини, доведеність факту виплати позивачу грошової компенсації не в день звільнення - 31.07.2020 року, а лише 15.07.2021 року, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за подання позову судовий збір не сплачував.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) середній заробіток за період з 31.07.2020 року по 15.07.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна