25 жовтня 2021 року Справа №160/12996/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Гурського В.С. про ухвалення додаткового рішення,-
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дій протиправними та скасування рішень, у якій 03.02.2021 року ухвалою суду було закрито провадження в адміністративній справі на підставі ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачу, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
27.08.202021 року на адресу суду засобами електронного зв'язку надійшла від представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Гурського В.С. заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просить вирішити питання стосовно розподілу судових витрат третьої особи - ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 7300,00 грн., оскільки при прийнятті рішення про закриття провадження по справі судом не було вирішено вказане питання.
Оцінюючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.
В свою чергу, положення статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Так, ухвалою суду від 03.02.2021 року провадження у даній справі закрито саме з підстав, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Питання про відшкодування витрат на правничу допомогу при закритті провадження у справі судом не вирішувалось.
Відповідно до положень ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За приписами ч. 1,2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.139 КАС України).
Частиною 11 статті 139 КАС України встановлено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Так, відповідно до ч.10 ст.139 КАС України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, у зв'язку із тим, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Положеннями статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Виходячи зі змісту статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України, державою гарантовано право кожному на звернення до суду за захистом своїх прав.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся із даним позовом до суду та Дніпропетровським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі №160/12996/20, однак під час розгляду справи судом встановлено обставини справи, що послугували постановленню ухвали про закриття провадження.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи не було встановлено будь-яких необґрунтованих дій з боку позивача.
Сам факт звернення до суду з позовом не може бути визнано як неправомірні дії позивача, оскільки дане право визначено Конституцією України та законодавством України.
У постанові від 21.11.2018 у справі №820/4347/17 Верховним Судом зазначено, що саме по собі факт пред'явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням щодо необґрунтованості дій позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №640/1029/18 висловила такий правовий висновок:
« 44. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, частиною першою статті 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України. Проте суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не встановив факт зловживання позивачем його процесуальними правами.
45. Відповідач стверджує, що необґрунтованість дій позивача, виражених у «свідомому» поданні «безпредметного позову до суду неналежної юрисдикції», підтверджена фактом закриття провадження у справі судом першої інстанції.
46. Велика Плата Верховного Суду з такими доводами відповідача не погоджується, оскільки закриття провадження у справі №640/1029/18 не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України».
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 464/104/16-ц.
Вказані висновки Верховного Суду та Великої палати Верховного Суду щодо застосування норм права в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Отже, у даному випадку положення ч.10 ст.139 КАС України не можуть бути застосовані, оскільки провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, а не внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Крім того суд звертає увагу, що положеннями ч.10 ст.139 КАС України передбачено право саме відповідача заявляти вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача, тоді як судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що передбачені ч.11 ст.139 КАС України, стягуються лише за наслідками вирішення публічно-правового спору, а оскільки судом при прийнятті ухвали від 03.02.2021 року не вирішувалось питання по суті позовних вимог, суд не вбачає правових підстав для покладення на позивача витрат третьої особи на професійну правничу допомогу на підставі ч.11 ст.139 КАС України.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про те, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення заяви представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Гурського В.С. про ухвалення додаткового рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 139, 143, 243, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Гурського В.С. про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева