08 жовтня 2021 року Справа 160/18231/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
05 жовтня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, подана представником позивача адвокатом Дружина Тетяною Геральдівною, в якій позивач просить суд:
- визнати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № Ю-554-46 від 09.06.2021 року протиправною;
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № Ю-554-46 від 09.06.2021 року на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафу та пені у розмірі 59 977 544, 30 грн. (п'ятдесят дев'ять мільйонів дев'ятсот сімдесят сім тисяч п'ятсот сорок чотири гривні тридцять копійок).
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/18231/21 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини 5 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.
При зверненні з позовною заявою представником позивача було подано заяву про відстрочення сплати та зменшення судового збору у порядку ст. 8 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства, що спричинене скороченням виробництва ракетно-космічної продукції, яка для підприємства є профілюючою.
Відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Водночас, із системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18.
Також у цьому судовому рішенні йдеться про те, що у нормах частини 2 статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України "Про судовий збір", зокрема щодо підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Надаючи оцінку тим обставинам, що наведені у клопотанні про відстрочення та зменшення сплати судового збору як такі, що створюють перешкоди для сплати судового збору саме при зверненні до суду з позовом, вважаю, що відсутні підстави для відстрочення та зменшення сплати такого, адже заявником не надано доказів у підтвердження наявності таких обставин (зокрема не надано доказів відсутності коштів на рахунках, що позбавило позивача можливості сплатити судовий збір у необхідному розмірі).
На підставі зазначеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого представником позивача клопотання про відстрочення сплати та зменшення судового збору за подання адміністративного позову, у зв'язку із чим воно не підлягає задоволенню.
Для звернення до суду в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства обов'язковою умовою є сплата судового збору, що передбачено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX від 15.12.2020 визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270,00 грн.
Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Згідно із приписами ст. 4 Закону України "Про судовий збір" - ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову є вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-554-46 від 09.06.2021 року на загальну суму 59 977 544,30 грн. (позовні вимоги майнового характеру).
Отже, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 22 700, 00 грн. за вимоги майнового характеру, однак доказів сплати позивачем означеної суми судового збору матеріали позовної заяви не містять.
Також, пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов'язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.
Так, частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
У постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 Верховний Суд здійснив системне тлумачення норм права, які регулюють питання обчислення строку звернення до суду в податкових спорах, висловивши правову позицію про те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.
Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.
Також Верховний Суд зробив висновок, що пункт 56.18 статті 56 ПК України встановлює лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
Водночас правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.
У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 змінив попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.
Верховний Суд вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені ст. 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абз. 1 п.102.1 цієї статті.
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).
Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці 1 пункту 102.1 цієї статті.
Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Отже, Верховний Суд вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов'язання, свідчить про те, що вони об'єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.
Верховним Судом зазначено, що численні юридичні наслідки, які з огляду на положення Податкового кодексу України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов'язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов'язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов'язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов'язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов'язання стають неузгодженими. У зв'язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання об'єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.
З вищевикладеного вбачається, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду у випадку не здійснення досудового адміністративного оскарження до вищого податкового органу, а тому такий строк визначається пунктом 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що до вимог про сплату боргу (недоїмки) Кодексом адміністративного судочинства України та Податковим кодексом України встановлені наступні види строків звернення до суду у справах даної категорії:
- шість місяців якщо позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору;
- три місяці якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору, однак рішення за результатами скарги не було прийнято або не було направлено скаржнику;
- один місяць якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору та прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, строк звернення до суду з даними позовними вимогами становить один місяць, оскільки позивачем була застосована процедура досудового врегулювання спору та прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги.
Так, як вбачається з матеріалів справи не погоджуючись з рішенням Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС України позивачем оскаржено вимогу до Державної податкової служби України та 22 червня 2021 року вих. № 22/06 подано скаргу.
Рішенням Державної податкової служби України «про результати розгляду скарги» від 12.07.2021 року № 15817/6/99-00-06-02-01-06 скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» залишено без задоволення.
Вищевказане рішення отримано позивачем 19.07.2021 року за вх. № 1460, про що свідчить відбиток штемпелю Державного підприємства на самому рішенні Державної Державної податкової служби України, долученого позивачем до матеріалів позовної заяви.
До суду позивач звернувся 29.09.2021 рок, згідно поштового оформлення.
Отже, позивачем порушено строк (один місяць) на звернення до суду з даним позовом.
Між тим, заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду позивач не надав.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Суд звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 826/17879/17.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
З огляду на вказане, позивач повинен подати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, що узгоджується із нормою частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, приписами статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття "письмових доказів", якими, зокрема, є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2020), затвердженого наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 року № 144.
За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Однак позивачем, в порушення наведеним нормам прав, для відповідача у справі, у якості додатків до позовної заяви додано ксерокопії документів, які належним чином не завірені.
Висновок щодо обов'язку належного засвідчення копії документів узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 02.10.2018 по справі № 2а-15994/12/2670, від 11.09.2018 по справі № 826/15414/17, від 11.02.2020 по справі № 826/2935/14.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
У задоволенні заяви Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про відстрочення та зменшення сплати судового збору за подання адміністративного позову - відмовити.
Позовну заяву Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- документу про сплату судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у відповідності до Закону України "Про судовий збір" у розмірі 22 700, 00 гривень (двадцять дві тисячі сімсот гривень) за наступними розрахунковими реквізитами для перерахування судового збору:
"Отримувач коштів: ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - №UA368999980313141206084004632, код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення та з наданням належних доказів наявності таких причин;
- належним чином завіренні додатки до позовної заяви для відповідача по справі.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко