м. Вінниця
25 жовтня 2021 р. Справа № 120/6588/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого структурного підрозділу про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
23.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого структурного підрозділу про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 21.04.2021 року ним отримано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ №Ф-967-17 від 05.04.2021 року.
На переконання позивача, Головним управління ДПС у Вінницькій області винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу з порушенням процедури, яка передує її винесенню, зокрема, відповідачем не надіслано на адресу позивача акт перевірки, чим порушено положення п. 3 розділу VI Інструкції №449.
Крім того, позивач зауважив, що після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру", реєстраційну картку державному реєстратору не подавав, виписку нового зразка не отримував, підприємницьку діяльність не здійснював, а тому підстави для донарахування єдиного внеску у сумі 55601,37 грн., на переконання позивача, відсутні.
Вважаючи, що вимога про сплату боргу недоїмки є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 05.07.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.07.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що згідно п.1 ч.2 статті 6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 Закону України №2464 передбачено, що єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника податків.
За даними інформаційної системи органів ДПС, станом на 31.01.2021 року загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 55601,37 грн.
При цьому, зауважив, що про ведення позивачем підприємницької діяльності свідчить перехід 25.01.2012 року на спрощену систему оподаткування 3 групи та анулюванням реєстрації єдиного податку та переведенням на загальну систему оподаткування.
21.07.2021 року представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи податкових декларацій за період 2012-2015 рік.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 18.09.2001 року.
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до ЄДР внесено 31.03.2008 року (номер запису: 21740170000029681).
Відповідно до даних інтегрованої картки платника, за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 55601,37 грн.
05.04.2021 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-967-17 на суму 55601,37 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
До 01.01.2004 року загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України № 698-XII "Про підприємництво" (далі - Закон № 698-XII).
Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16.01.2003 року № 436-IV.
Оскільки, позивач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності у 2001 році та обґрунтовує свої доводи в тому числі і тим, що не набув статусу фізичної особи-підприємця, і, відповідно, платника єдиного внеску, суд вважає за необхідне надати оцінку наявності/відсутності статусу фізичної особи-підприємця у позивача.
Так, судом встановлено, що 01.07.2004 року набрав чинності Закон України від 15.05.2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-VI). Згідно положень цього Закону обов'язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб'єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
3 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким були внесені зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання зазначеними особами реєстраційних карток державному реєстратору.
Відомості про фізичних осіб-підприємців, які не звернулись з реєстраційною карткою до державного реєстратора у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов'язані були зробити запис про недійсність виданого свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи -підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості щодо них до Єдиного державного реєстру та видати їм відповідну виписку з Реєстру.
Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі волевиявлення особи щодо реалізації цього права в умовах правового регулювання, запровадженого Законом № 755-IV, виключає можливість автоматичного продовження прав і обов'язків, які визначаються таким статусом, набутих до 1 липня 2004 року, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Такий висновок щодо застосування норм Закону № 755-IV у правовідносинах, які виникли у зв'язку із набуттям фізичною особою статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 18.09.2001, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV.
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до ЄДР внесено 31.03.2008 року (номер запису: 21740170000029681).
Підтвердженням волевиявлення позивача на одержання правового статусу ФОП та внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, на переконання суду, є подані ним податкові декларації про майновий стан і доходи за період з 2012 по 2015 рік.
Більше того, згідно даних облікової картки позивача, 27.03.2014 року ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок в розмірі 50 грн.
При цьому, суд також враховує, що на час розгляду справи Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не містить інформації про припинення підприємницької діяльності позивача.
Отже, наведене підтверджує той факт, що позивач набув офіційного статусу фізичної особи-підприємця згідно вимог Закону № 755-VI, а тому доводи позивача про те, що ним не пройдено процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі є безпідставними та такими, що повністю спростовуються фактичними обставинами справи.
Враховуючи підтверджений статус фізичної особи-підприємця, на позивача поширюються усі обов'язки, в тому числі і щодо сплати податків та зборів згідно вимог діючого законодавства, які покладаються на фізичних осіб-підприємців.
Щодо підстав нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.
01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 8.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року за № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
З дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пунктами 2, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч.4 ст.5 Закону №2464-VІ обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Так, згідно з пунктами 1, 2, 4 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Згідно із ч.3 ст.6 Закону №2464-VI обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI)
Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закону від 08.07.2010 № 2464-VI, фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, частиною дванадцятою статті 9 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач перебуваючи на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець хоч і не здійснює підприємницьку діяльність, не отримує доходів від такої діяльності, не звільняє його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 44 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів та зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Іншими словами, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в адміністративній справі № 826/11623/16.
Як встановлено судом, контролюючий орган сформував та виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-967-17, у зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску, яка станом на 31.03.2021 року становить 55601,37 грн.
Вказана вимога містить усі необхідні реквізити, відомості про розмір боргу, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
При цьому, суд наголошує, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку як платник єдиного внеску, а відтак зобов'язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, оскільки на позивача, як на суб'єкта підприємницької діяльності покладено обов'язок зі сплати єдиного внеску у розмірі не нижче мінімального, і позивачем не забезпечено його сплату у встановлені строки та розмірі, відповідачем правомірно, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника, сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки).
При цьому, наявність у позивача боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 55601,37 грн. підтверджується даними облікової картки позивача, та жодним чином не спростовується позивачем у позовній заяві.
Разом з тим, суд враховує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Натомість, матеріали справи не містять доказів того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску відповідно до закону чи доказів сплати за нього такого внеску.
Твердження позивача про те, що норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на підставі даних інформаційної системи ДПС щодо сплати єдиного внеску, а не на підставі звітності та без проведення документальної перевірки для встановлення отриманих позивачем доходів та визначення ним бази нарахування єдиного внеску, суд вважає безпідставними, оскільки у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
При цьому положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 року справа №826/25425/15.
В даному випадку, вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі облікових даних позивача по сплаті єдиного внеску згідно даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, за якими за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 55601,37 грн. Тобто, в цьому випадку акт перевірки не був підставою для винесення оскаржуваної вимоги.
Також, суд звертає увагу, що згідно з положеннями ч.16 ст.25 Закону№2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Більше того, оскаржувана вимога сформована у зв'язку з наявністю недоїмки зі сплати позивачем єдиного внеску та не містить нарахувань пені та штрафів, а отже не покладає на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
З огляду на наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Вінницькій області, сформувавши та направивши позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяло у межах повноважень, у спосіб та у порядку, визначені нормами чинного законодавства, а відтак суд не знаходить підстав як для визнання протиправними дій податкового органу щодо нарахування суми недоїмки по сплаті єдиного внеску, так і підстав для скасування такої вимоги із тих мотивів, які зазначені позивачем у позовній заяві.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що наведені позивачем у позовній заяві мотиви не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 90, 94, 139, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 16.11.20.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач : Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ44069150).
Суддя Дончик Віталій Володимирович