про закриття провадження у справі
м. Вінниця
21 жовтня 2021 р. Справа № 120/8841/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Бошкової Юлії Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,
представника позивача: Ткаченко Т.В.,
третьої особи: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження у справі
за позовом: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до: Служби у справах дітей Немирівської міської ради (вул. Гімназійна, 19, м. Немирів, Вінницька область, 22800; код ЄДРПОУ 43646552), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про: визнання протиправним та скасування наказу
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби у справах дітей Немирівської міської ради (вул. Гімназійна, 19, м. Немирів, Вінницька область, 22800; код ЄДРПОУ 43646552), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
Обгрунтовуючи позовну заяву предстаниця позивачки зазначає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивачки. 10.10.2019 року розпорядженням голови Немирівської РДА № 204 малолітньому ОСОБА_3 було надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 24.10.2019 року розпорядженням голови Немирівської РДА № 211 над дитиною встановлено опіку та призначено опікуна - ОСОБА_1 . Рішенням Немирівського районного суду від 06.05.2021 року зазначені розпорядження визнано незаконними та скасовано. В той же день відповідачем було винесено наказ № 01-13/49 "Про постановку ОСОБА_3 на первинний облік дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", водночас видано наказ № 01-07/34 "Про тимчасове влаштування малолітнього, ОСОБА_4 , в сім'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ". Проте, позивачка не погоджується з зазначеним наказом та просить його скасувати з підстав неврахування думки співмешканця ОСОБА_1 , який неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, та думки матері дитини та його рідної бабусі, які мають бажанння виховувати малолітнього ОСОБА_3 ..
Ухвалою суду від 09.08.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу до розгляду на 06.09.2021 року
26.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, проти якої відповідач заперечує та зазначає, що малолітнього ОСОБА_3 було вирішено тимчасово влаштувати в сім'ю ОСОБА_1 , оскільки дитина від народження проживала в її сім'ї та саме ОСОБА_1 25.06.2021 року звернулась до Служби у справах дітей з відповідною заявою. В той час, як ні мати, ні рідна бабуся з такими заявами не звертались. При прийнятті наказу враховано усі обставини, які виникли з малолітньою дитиною, та норми чинного законодавства. Відтак, відповідач вважає доводи позивачки безпідставними, а позовна заява такою, що не підлягає задоволенню.
01.09.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представниця позивачки наголосила, що доводи, наведені в позовній заяві не спростовані у відзиві, додатково обгрунтувавши свою позицію щодо прав дитини.
06.09.2021 року на адресу суду надійшло клопотання представниці позивачки про витребування доказів та заява про виклик свідків.
В судовому засіданні, 06.09.2021 року, представниця позивачки підтримала подане клоптання та заяву про виклик свідків, представниця відповідача та третя особа з приводу клопотання та заяви не заперечували, відповідні клопотання та заява судом протокольною ухвалою із занесенням її до протоколу судового засідання задволено, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.09.2021 року.
В судовому засіданні, 23.09.2021 року, представниця позивачки надала пояснення, аналогічні наведеним в позовній заяві, та додатково наголосила, що приймаючи спірний наказ про влаштування малолітньої дитини в сім'ю третьої особи, відповідачем не враховано думку матері та бабусі дитини, які мають бажання займатись вихованням сина та онука, умови для виховання дитини в їх будинку повністю облаштовані, що підтверджується відповідними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Представниця відповідача наголосила, що 25.06.2021 року на адресу служби у справах дітей надійшла заява ОСОБА_1 з проханням тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_3 в її сім'ю, долучивши до заяви усі необхідні документи. З приводу неповідомлення матері та бабусі дитини зазначила, що такий обов'язок не передбачений нормами чинного законодавства, такі питання вирішуються за заявою особи про тимчасове влаштування дитини.
Третя особа, ОСОБА_1 , повідомила, що малолітній ОСОБА_3 від народження проживав спочатку з ОСОБА_5 в її сім'ї, потім після того, як мати дитини пішла жити до своєї матері, дитина залишилась проживати з нею, тому вважає, що саме в її сім'ї дитина має достатні умови для проживання та відповідний догляд. Також зазначила, що позивачка є інвалідом другої групи та без сторонньої допомоги виховувати дитину не може. Мати позивачки не цікавилась онуком протягом його життя, як і сама мати протягом тривалого часу, яка залишила сина у неї та пішла жити до своєї матері. Вважає, що дитина має залишитись проживати з нею, а тому має намір встановити опіку над ОСОБА_3 .
Свідок, позивачка ОСОБА_5 , повідомила суду, що дійсно після народження сина проживала в сім'ї ОСОБА_1 , рідної тітки по матері, однак, остання знущалась над нею, тому змушена була піти жити до матері, однак дитину їй тітка не віддала. Натомість, ОСОБА_1 намагається незаконно забрати її сина на підставі висновків лікарських комісій про її недієздатність. Розпорядження Немирівської РДА про надання ОСОБА_3 статусу дитини, яка залишилась без батьківського піклування, та встановлення опіки та піклування скасовані судом. Відтак, не погоджується з оскаржуваним наказом та вважає, що дитина має проживати з матір'ю.
Свідок, ОСОБА_6 , є матір'ю позивачки, яка надала суду пояснення, аналогічні поясненням ОСОБА_5 , додатково наголосила, що її дочка дійсно не може самостійно виховувати малолітнього сина, оскільки є інвалідом 2 групи з дитинства, тому має намір звертатись до служби у справах дітей про встановлення опіки над онуком. Під час тимчасового влаштування онкука в сім'ю ОСОБА_1 , її рідної сестри, не знали про можливість написання відповідної заяви, тому не встигли з такою звернутись.
Заслухавши сторін у справі, в судовому засіданні оголошено перерву до 21.10.2021 року.
В судове засідання, 21.10.2021 року, в судове засідання прибули представниця позивачки, третя особа та представник відповідача, Гаєвський С.М., однак останнього судом не допущено до участі у справі, в якості представника відповідача, у зв'язку з відсутністю належного підтвердження його повноважень.
В даному судовому засіданні судом з власної ініціативи поставлено на розгляд питання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Представниця позивачки та третя особа у вирішенні данного питання поклались на розсуд суду.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 цієї частини публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 вказаної частини визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка зазначає, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки під час тимчасового влаштування дитини в сім'ю третьої особи відповідачем порушено вимоги Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, не враховано думки матері та рідної бабусі дитини, які мають намір та бажання виховувати сина та онука, не враховано висновок оцінки потреб особи ОСОБА_5 від 23.06.2021 року, акт оцінки потреб сім'ї/особи від 23.06.2021 року, в той же час надали перевагу заяві третьої особи, яка звернулась до відповідача про влаштування ОСОБА_3 в її сім'ю, що позбавило позивачку, як матір, можливості піклуватись за сином.
Відповідно до частини першої статті 56 Цивільного кодексу України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Отже, дані правовідносини виникли у сфері сімейних відносин, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Таким чином, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих немайнових прав матері малолітньої дитини. При цьому, відповідач у спірних правовідносинах не реалізує публічно-владні управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 18 Сімейного кодексу України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.
Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила: "З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства."
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, які виникають із сімейних відносин, розгляд справи здійснюється у визначеному Цивільним процесуальним кодексом України порядку, а тому суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частинною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За таких підстав та з урахуванням того, що спір між сторонами у справі виник не у зв'язку з виконанням або невиконанням відповідачем публічно - владних управлінських функцій та не віднесений до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачці, що остання має право звернутися з вказаним позовом до відповідного місцевого загального суду.
Також, частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Керуючись частиною 2 статті 19, пунктом 1 частини 1 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Немирівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визання протиправним та скасування наказу - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2 право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.
Роз'яснити ОСОБА_2 , що повторне звернення до Вінницького окружного адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Служба у справах дітей Немирівської міської ради (вул. Гімназійська, 19, м. Немирів, Вінницька область, ЄДРПОУ 43646552).
Повний текст ухвали сформовано: 26.10.2021 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна