26 жовтня 2021 р. Справа № 120/7913/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) через свого представника - адвоката Якименка О.О. (адвокат, представник позивача) звернувся до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова (відповідач, ВНМУ ім. М.І. Пирогова), за вимогами якого просив визнати протиправними дії відповідача в частині доступу до публічної інформації при розгляді запиту позивача про отримання публічної інформації за вх. № 40 від 29.04.2021 та зобов'язати відповідача повторно розглянути запит № 40 від 29.04.2021 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та з урахуванням висновків суду у даній справі.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що 29.04.2021 позивачем надіслано до розпорядника інформації - Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова запит про надання публічної інформації від 29.04.2021 за № 40. За результатами розгляду відповідного запиту, 07.05.2021 відповідач надав відповідь, яка на думку позивача є неповною інформацією на запит. Відмова у наданні інформації мотивована відповідачем тим, що працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обмежили доступ до інформації про їх заробітну плату. Як зауважує представник позивача, внаслідок протиправних дій відповідача та ненадання ним повної відповіді на запит порушено право позивача на доступ до публічної інформації визначене Законом України "Про доступ до публічної інформації". Також позивач вказує на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи становить 3908,00 грн., що складається із судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 3000,00 грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Ухвалою суду від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, відповідачу встановлений 15-денний строк з дня отримання копії даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України.
18.10.2021 до суду надійшов відзив, у якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволені у повному обсязі. Свої заперечення мотивує тим, що університет є державним вищим навчальним закладом та бюджетною установою, що фінансується з державного бюджету, а тому не є суб'єктом владних повноважень відповідно до вимог приписів п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак запитувана ОСОБА_1 інформація є такою, що не створена суб'єктом владних повноважень, а тому не є публічною інформацією. Крім того, відповідач вказує, що позивач безпідставно відносить усю запитувану інформацію до «публічної інформації» та не враховує, що в цьому випадку університет, як розпорядник інформації, може надавати лише інформацію щодо використання бюджетних коштів, яка й була надана позивачу на його запит. За таких обставин відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що 29.04.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, як розпорядника інформації в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", із запитом (вх. № 40) про отримання публічної інформації, у якому просив надати інформацію про наступне:
1. Перелік усіх працівників відділу кадрів ВНМУ ім. М.І. Пирогова за період часу з 01.09.2019 по 31.03.2021 включно, що повністю або частково отримують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів із зазначенням:
- прізвища, ім'я та по батькові повністю;
- займану посаду відповідно до штатного розкладу;
- загальну суму коштів, нарахованих та отриманих кожним із працівників відділу кадрів за вказаний період часу відповідно до кошторису видатків включаючи заробітну плату, премії та матеріальну допомогу;
- засвідчену копію посадової інструкції начальника відділу кадрів;
- засвідчені копії посадових інструкцій співробітників відділу кадрів (інспекторів, провідних спеціалістів, тощо);
- засвідчену копію посадової інструкції інспектора відділу кадрів Карпової (ім'я та по батькові невідоме).
За наслідком розгляду даного запиту, відповідач листом від 07.05.2021 № 01/10-950 повідомив, що штатний розпис відділу кадрів ВНМУ ім. М.І. Пирогова складає: старший інспектор відділу кадрів - ОСОБА_2 та провідний фахівець відділу кадрів - ОСОБА_3 . З-поміж іншого наголошено, що у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" фонд заробітної плати по працівникам відділу кадрів Університету, які повністю або частково отримували заробітну плату за рахунок бюджетних коштів за період часу з 01.09.2019 по 31.03.2021 включно становить: 123 679,43 грн. При цьому, в якості додатків відповідачем долучено відповідні копії заяв про обмеження доступу до публічної інформації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.05.2021, в яких останні обмежили доступ до відомостей про оплату праці, зокрема вказавши про віднесення даного виду інформації до категорії (виду) конфіденційної інформації, доступ до якої обмежено в силу ч. 1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Вважаючи, що відповідачем безпідставно не надано усієї запитуваної інформації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 за № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
За змістом статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Водночас, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657 - XII).
Так, згідно зі ст. 1 Закону № 2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
При цьому, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
При цьому, відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.
Як з'ясовано судом відповідач - Вінницький національним медичний університет ім. М.І. Пирогова є юридичною особою, державним вищим навчальним закладом ІІІ-ІV рівня акредитації, що надає освітні послуги, бюджетною установою, яка фінансується з державного бюджету.
Тобто, в цьому випадку відповідач є розпорядником публічної інформації в розумінні ст. 13 Закону № 2939-VI, у зв'язку з чим має беззаперечний обов'язок забезпечувати надання відповіді за запитами про доступ до публічної інформації, що стосується використання бюджетних коштів, так і інформації, пов'язаної з виконанням обов'язків відповідача щодо надання освітніх послуг.
За таких обставин доводи відповідача про те, що запитувана ОСОБА_1 інформація є такою, що не створена суб'єктом владних повноважень в процесі виконання ним своїх обов'язків, а тому не є публічною, є безпідставними, позаяк в цьому випадку відповідач є розпорядником публічної інформації не як суб'єкт владних повноважень, а як юридична особа, що фінансується з державного бюджету.
Частина перша статті 6 Закону України № 2939-VI визначає види публічної інформації з обмеженим доступом, а саме: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Так, зокрема, статтею 7 Закону України № 2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За правилами статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Приписами ст. 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
При цьому суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 7 № 2939-VI не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в ч. ч. 1, 2 ст. 13 цього Закону, зокрема інформація щодо юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації. При цьому, надання відповіді на отриманий запит має імперативний характер, у незалежності від того, до яких висновків дійде суб'єкт владних повноважень чи інший розпорядник публічної інформації.
Як уже встановлено судом, відповідачем за результатами розгляду відповідного запиту позивача від 29.04.2021 не надано повну (вичерпну) інформацію в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо загальної суми коштів, нарахованих та отриманих кожним із працівників відділу кадрів в період з 01.09.2019 по 31.03.2021 відповідно до кошторису видатків, включаючи заробітну плату, премію, матеріальну допомогу. Фактично основною підставою для відмови в наданні такої інформації на запит позивача послугував факт надання працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідних заяв про обмеження доступу до інформації про їх заробітну плату.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно, відповідачем не надано жодного із запитуваних позивачем документів, окрім загальних (інформативних) роз'яснень у змісті листа від 07.05.2021 щодо штатного розпису відділу кадрів ВНМУ ім. М.І. Пирогова, що складається із старшого інспектор відділу кадрів - Коденчук Л.О. та провідного фахівця відділу кадрів - ОСОБА_3 . В той же час, відповідачем лише наголошено, що у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" фонд заробітної плати по працівникам відділу кадрів Університету, які повністю або частково отримували заробітну плату за рахунок бюджетних коштів за період часу з 01.09.2019 по 31.03.2021 включно становить: 123 679,43 грн.
Разом із тим, в якості додатків відповідачем долучено дві копії ідентичних за своєю суттю заяв про обмеження доступу до публічної інформації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.05.2021, в яких останні обмежили доступ до відомостей про оплату праці, зокрема, зазначивши про віднесення даного виду інформації до конфіденційної інформації, доступ до якої обмежено в силу ч. 1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Так, в межах даної спірної ситуації суд зважає на положення статті 4 Закону № 2939-VІ, де встановлено, що одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (п. п. 1 та 2 частини першої цієї статті).
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ
При цьому, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
Таким чином, системний аналіз вищевказаних дає підстави для висновку, що відмова у наданні інформації у зв'язку з тим, що остання належить до категорії інформації з обмеженим доступом, допускається лише з одночасним обґрунтуванням розпорядником публічної інформації того, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (так званий "трискладовий тест").
Тобто, доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
При цьому, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Таку ж правову позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18, від 14.05.2020 у справі № 9901/589/19 та від 04.02.2021 року у справі № 9901/598/19.
Як вже зазначалося, відмовою для надання запитуваної інформації, зокрема послугував факт наявності інформації з обмеженим доступом (відомості про оплату праці), про яку власне і зазначено у поданих заявах про обмеження доступу до публічної інформації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.05.2021.
Так, в силу частини п'ятої статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Статтею 31 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.
На підставі абзацу 2 частини 3 статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Згідно з частиною 5 статті 6 Закону №2939-VІ не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що інформація, яка стосується розміру заробітної плати працівника університету, який отримує заробітну плату за рахунок бюджетних коштів, є відкритою і має бути надана у відповідь на запит на інформацію.
Так, у разі наявності підстав для обмеження доступу до інформації - відповідачу належало надати запитувачу (позивачу) обґрунтовану та мотивовану відмову про неможливість її надання. Втім, як свідчить зміст листа Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова від 07.05.2021 № 01/10-950, відповідач в ньому обмежився лише посиланням на те, що частина запитуваної інформації належить до інформації з обмеженим доступом. Крім того, відповідач у своїй відповіді не навів підстав, з яких частина запитуваної інформації належить до інформації з обмеженим доступом, не роз'яснив позивачу, яка саме із запитуваної інформації належить до такої. Наявність таких же обґрунтувань відсутнє і в поданих заявах про обмеження доступу до публічної інформації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.05.2021.
Таким чином, відсутність висновку розпорядника інформації, в даному випадку Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації не відповідає критеріям обґрунтованої та мотивованої відмови про неможливість її надання.
В контексті вищенаведеного, суд також зауважує, що відповідачем у своїй відповіді на запит не наведено й інших аргументів та доводів в розумінні норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо неможливості надання засвідчених копій посадових інструкцій співробітників відділу кадрів, які затребовувалися позивачем та причини ненадання таких документів. Тобто, в цій частині запит позивача був взагалі проігнорованим.
При цьому, навіть якщо відповідач вважає, що запитувана інформація про копії посадових інструкцій працівників відділу кадрів не стосується інформації щодо використання бюджетних коштів, розпорядником якої він може бути, та не повинна ним надаватися, то в цьому випадку відповідач мав би зазначити про це у своїй відповіді для інформування позивача, що можливо було б розцінити як відмову у задоволенні запиту у відповідній частині, а не ігнорувати таку вимогу. Ненадання відповіді (в незалежності від будь-яких підстав) суд не може розцінювати як правомірну відмову у наданні інформації.
З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що дії відповідача щодо надання неповної інформації при розгляді запиту позивача про надання інформації від 29.04.2021 за вх. № 40 є протиправними, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як наслідок, з метою належного захисту порушених прав позивача, є всі підстави для задоволення наступної позовної вимоги про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 29.04.2021 за вх. № 40 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації". На переконання суду, задоволення цієї вимоги є засобом дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За змістом пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Так, позивачем за заявлену позовну вимогу немайнового характеру сплачено судовий збір згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № ПН570 від 13.07.2021. Оскільки судом задоволено адміністративний позов повністю, тому сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 40 від 01.07.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Якименком О.О.; копію акту про приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2021 відповідно до договору про надання правової допомоги від 01.07.2021 № 40, копію квитанції від 14.07.2021 про оплату позивачем 3000,00 грн. за отримані послуги правової допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 16.07.2021.
Так, за умовами Договору про надання правової допомоги № 40 від 01.07.2021 (пункти 1.1, 2.1 Договору) адвокат приймає на себе доручення від Клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну правову допомогу, на умовах, визначених цим Договором, а саме складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв'язку із ненаданням інформації на запит № 40 від 29.04.2021 Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І.Пирогова.
Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг, у будь-якому випадку вартість правової допомоги у суді першої інстанції становить не більше 3000 грн.
Вартість 1 години часу витраченого на надання послуг становить 6000 грн. (п. 2.2. Договору).
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як видно з акта приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2021 відповідно до Договору про надання правової допомоги № 40 від 01.07.2021, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 16.07.2021 надано позивачу такі юридичні послуги:
- складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв'язку із ненаданням інформації на запит від 29.04.2021 № 40 Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І.Пирогова; складність справи - незначна; затрачено 0,5 годин часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 6000 грн.
Загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 3000,00 грн. та розраховувалось наступним чином: 6000,00 (грн.) х 0,5 (год.) = 3000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано квитанцію від 14.07.2021 № 40 про оплату 3000 грн. на виконання умов Договору від 01.07.2021 № 40.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
У той же час суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір визначений у договорі про надання правничої допомоги. Втім, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн. є завищеним в порівняння із рівнем складності цієї справи та її значенням для позивача.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи представник позивача (адвокат) та, власне, сам позивач досягнули згоди (погодили) вартість робіт (наданих послуг) в розмірі 3000,00 грн.
З урахуванням того, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, у позові заявлено лише одну вимогу, що пов'язана із розглядом одного запиту про отримання публічної інформації, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), а також за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень значної кількості судових рішень судів різних інстанцій, в тому числі й Верховного Суду, постановлених у справах, предмет спору та обставини в яких є подібними предмету спору та обставинам, які розглядаються у цій справі, суд вважає, що визначена загальна сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу (3000,00 грн.) є завищеною.
Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 1000 грн., що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова щодо надання неповної інформації на запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 29.04.2021 за № 40.
Зобов'язати Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова повторно розглянути запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 29.04.2021 за № 40 в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 (одна тисяча) гривень.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 26.10.21.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова (код ЄДРПОУ: 02010669, місцезнаходження: вул. Пирогова, 56, м. Вінниця, 21018).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович