ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.10.2021Справа № 910/10796/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Ставицької Тетяни Петрівни
АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД"
пров. Охтирський, буд. 7, офіс 4А-301, м. Київ, 03066
про стягнення 235 702, 67 грн.
Фізична особа-підприємець Ставицька Тетяна Петрівна (далі-позивач, ФОП) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" (далі-відповідач) про стягнення 235 702,67 грн. заборгованості за Договором суборенди від 25.04.2018 №250418/ор.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15548/20 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.
21.07.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в котрому позовні вимоги не визнає в повному обсязі та заявляє про пропуск строку позовної давності позивачем.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
25 квітня 2018 року між ФОП Ставицька Тетяна Петрівна та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» було укладено договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор, згідно умов якого Суборендодавець зобов'язується передати у тимчасове володіння і користування Суборендарю сільськогосподарську техніку, зазначену в акті прийому-передачі сільськогосподарської техніки, який є додатком до договору, а також зобов'язується забезпечити своїми силами її керування та технічну експлуатацію, Суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове володіння і користування техніку під керуванням екіпажу, виплачувати Суборендодавцю суборендну плату за користування сільськогосподарською технікою і повернути її у порядку, встановленому цим договором.
Суборендодавцем за даним договором є ФОП Ставицька Тетяна Петрівна, Покупцем - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД».
Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін - п. 11.1.
Строк суборенди встановлюється Додатковою угодою до даного договору - п. 4.1, 11.2.
Розмір суборендної плати встановлюється Додатковою угодою до даного договору - п.5.1.
Додатковою угодою № 1 до договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 сторони погодили: розмір суборендної плати за договором складає 800,00 гри за 1 га; строк суборенди складає з 01.07.2018 по 05.08.2018 року. Суборендар здійснює оплату протягом 10 робочих днів після підписання Актів про виконані роботи. Акт виконаних робіт підписується представниками обох сторін через кожні 7 днів роботи або після кожних 300 га.
За твердженням позивача, котре належними та допустимими доказами не спростовано відповідачем, Суборендодавець, ФОП Ставицька Тетяна Петрівна, свої зобов'язання щодо передачі у тимчасове володіння і користування Суборендарю сільськогосподарської техніки виконала в повному обсязі та надала послуги, згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн.
Таким чином, відповідач отримав послуги на загальну суму 2053030,40 грн, однак свої зобов'язання щодо оплати послуг виконав не в повному обсязі та станом на 01.10.2020 має заборгованість перед позивачем в сумі 216928 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2017-01.10.2020 та актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2020-01.01.2021 між ТОВ «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» та ФОП Ставицька Тетяна Петрівна за договором № 250418/ор від 25.04.2018.
Тобто, за твердженням позивача, відповідач визнав факт невиконання ним своїх зобов'язань за даним договором та факт наявності заборгованості перед позивачем.
Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором. Відповідач в установлений Договором сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 року строк не здійснив сплату на користь позивача суборенди на загальну суму 216928,00 грн.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Укладені між сторонами Договори за своєю правовою природою є договорами піднайму (суборенда), тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.
Статтею 774 ЦК України унормовано, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
У відповідності до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 283 ГК України.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об'єктами оренди за Договором.
Судом встановлено, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн. підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт. Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони відповідача. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач у встановлений вищевказаним договором строк не розрахувався чим порушив умови договору.
Відповідно до практики Верховного суду України зазначається, що у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (Постанова ВСУ у справі №913/1397/16 від 26 квітня 2018 р.).
З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг суборенди сільськогосподарської техніки не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.
З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідачем визнається, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2017-01.10.2020 та актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2020-01.01.2021 між ТОВ «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» та ФОП Ставицька Тетяна Петрівна за договором № 250418/ор від 25.04.2018.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Судом встановлено, що надані позивачем акти звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже визнаються судом такими, що є належними та допустимими доказами у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось судом вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі №910/12604/18.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Отже, з наведеного полягає, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.
Тобто, у даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення оплати наданих послуг по актам здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн. строк позовної давності.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.
Судом встановлено, що із позовної заявою до суду позивач звернувся 29.06.2021, про що свідчить дата зазначена на штампі поштової установи, що міститься на поштовому конверті.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою № 1 до договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 сторони погодили строк суборенди з 01.07.2018 по 05.08.2018 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду із позовом не пропущено загальний строк позовної давності.
Оскільки, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору №250418/ор від 25.04.2018 настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 216928,00 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Відповідач контррозрахунку суми позову, доказів на підтвердження наявності підстав звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору, не надав.
Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 18 774,67 грн. суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.
Враховуючи наведене, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 18 774,67 грн. - 3% річних, нарахованих за період 11.08.2018 - 29.06.2021.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та підхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" (пров. Охтирський, буд. 7, офіс 4А-301, м. Київ, 03066, ідентифікаційний код 36424505) на користь Фізичної особи-підприємця Ставицької Тетяни Петрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 216 928,00 грн. - основного боргу, 18 774,67 грн. - 3% річних та суму судового збору в розмірі 3535,54 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов