Ухвала
Іменем України
25 жовтня 2021 року
м. Київ
Провадження № 51- 5010 ск 21
Верховний суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 липня 2021 року,
встановив:
вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2020 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Харкові, зареєстрована по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 , раніше судимої вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року за ч. 3 ст. 311 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки,
засуджено за ч. 3 ст. 311 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за даний злочин та покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року, остаточно визначено покарання 5 років 1 місяць позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалено рахувати з дня її затримання.
Вирішено питання про судові витрати та речові докази у справі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2021 року вирок змінено.
Призначено ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 311 КК України 5 років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 69 КК України.
Виключено з вироку посилання на застосування ч. 4 ст. 70 КК України. Постановлено вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року, яким ОСОБА_4 призначено за ч. 3 ст. 311 КК України 5 років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки - виконувати самостійно.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_4 визнана винуватою у тому, що вона 14 березня 2017 року у відділені служби доставки «Делівері» за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185, від невстановленої особи отримала посилку та незаконно придбала з метою подальшого збуту лікарський засіб «Акатар» у блістерних упаковках, в кожній з яких по 12 пігулок, які містять у своєму складі псевдоефедрін, після чого, незаконно зберігаючи їх при собі на громадському транспорті перевезла їх за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .
15 березня 2017 року ОСОБА_4 біля входу № 9 станції метро «Двадцять третього Серпня» по вул. Двадцять третього Серпня у м. Харкові приблизно о 18 годині збула ОСОБА_5 дві блістерні упаковки пігулок «Акатар» по 12 пігулок у кожній, отримавши 600 гривень. Цього ж дня, ОСОБА_4 затримана, і під час огляду місця події в неї знайдено 50 пластин вказаних пігулок по 12 пігулок у кожній. Згідно висновку експерта препарат «Акатар» містить у своєму складі псевдоефедрін, який відноситься до прекурсорів, маса псевдоефедріну становить 35,52 г, що відноситься до великих та особливо великих розмірів прекурсорів, що знаходяться у незаконному обігу, затвердженого Наказом МОЗ України № 188 від 1 серпня 2020 року, відноситься до особливо великих розмірів.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення щодо неї у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості. Вважає, що судами при призначенні покарання належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, її особу, яка на обліку у лікаря психіатра не перебуває, визнала вину, щиро покаялась, вказала джерело придбання прекурсорів, сприяла розкриттю кримінального правопорушення, мала на утриманні престарілу мати, яка померла, також те, що лікарський засіб, який збувала є у вільному доступі в мережі Інтернет, і після даних подій кримінальних правопорушень не скоювала, вилікувалась, працює. Вказує, що призначене покарання не відповідає принципу індивідуалізації, суперечить статтям 50, 65 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад призначення покарання, принципу індивідуалізації, крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки у зв'язку із закінченням іспитового строку, і суд помилково зазначив про необхідність виконувати покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року, самостійно.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 , та кваліфікація її дій за ч. 3 ст. 311 КК України в касаційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується призначеного покарання, яке, на думку засудженої, є суворим, то суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.
На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.
Так, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка раніше судима за злочин, що пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, на обліку в наркологічному диспансері перебуває з 2014 року з діагнозом залежність від опіоїдів, на обліку в психіатричному диспансері не перебуває, за час перебування справи у суді оголошувалась у розшук.
Обґрунтовано судом у якості обставини, що пом'якшує покарання визнано і взято до уваги щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Також у вироку зазначено, що суду не надано відомостей та доказів на підтвердження про те, які саме дані про особу обвинуваченої дають підстави для висновку про можливість її виправлення без реального відбування покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із обставинами встановленими судом першої інстанції, який врахував характер, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даними, що характеризують особу ОСОБА_4 , яка раніше судима за злочин, що пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, на обліку в наркологічному диспансері перебуває з 2014 року з діагнозом залежність від опіоїдів, на обліку в психіатричному диспансері не перебуває, працює прибиральницею, заміжня. Разом з тим, врахував наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, та те, що обвинувачена має на утриманні матір 90-річного віку, за якою здійснює догляд, і вважаючи необхідним за наявності вказаних обставин застосувати ст. 69 КК України, призначив покарання без додаткового покарання у виді конфіскації майна.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування положень ст. 75 КК України є недоцільним, оскільки ні суду першої інстанції та ні суду апеляційної інстанції не надано відомостей та доказів, які б давали підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без реального відбування покарання.
Також змінюючи вирок суду першої інстанції, з огляду на застосування інституту звільнення від відбування покарання попереднім вироком, апеляційний суд обґрунтовано виключив з вироку посилання на застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України та постановив вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року виконувати самостійно, що узгоджується з висновком, викладеному у постанові об'єднаної палати ККС Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17).
Твердження засудженої про те, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про необхідність виконувати покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року самостійно, оскільки покарання за цим вироком виконано, є безпідставним, так як суд, керуючись вимогами кримінального закону та дотримуючись правил призначення покарання зобов'язаний його призначити, а ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року, якою ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням у зв'язку із закінченням іспитового строку не має юридичного значення та преюдиційного характеру для суду при призначенні покарання.
Покарання належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої, попередження нових правопорушень та відповідає вимогам статтей 50, 65 КК України. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції.
Апеляційним судом не порушено загальних засад призначення покарання, апеляційний розгляд за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченої проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Отже, переконливих доводів про невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженої внаслідок суворості у касаційній скарзі не наведено, а обставини, на які посилається засуджена, уже були враховані при обранні заходу примусу останній у зв'язку з чим вважати його явно несправедливим через суворість, колегія суддів підстав не вбачає.
Інших доводів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6