21.10.2021м. СумиСправа № 920/976/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/976/21
за позовом: Акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» (бул. Центральна, буд. 11, м. Покров, Дніпропетровська область, 53304, ідентифікаційний код 00190928),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомаш» (вул. Прокоф'єва, буд. 12, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 30175061),
про стягнення 16 087,50 грн.
06.09.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 16 087,50 грн штрафних санкцій на підставі договору поставки № Т328/05 від 18.02.2020, а також покласти на відповідача судові витрати у справі.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору поставки № Т328/05 від 18.02.2020 в частині своєчасної поставки товару.
У позовній заяві позивач, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами
Також у позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 09.09.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/976/21; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання; призначити розгляд справи по суті на 21.10.2021, 10:00.
Копію ухвали від 09.09.2021 про відкриття провадження у справі № 920/976/21 надіслано судом на адресу відповідача, повідомлену позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Прокоф'єва, буд. 12, м. Суми, 40000, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 21.10.2021 за кодом 233854416040 станом на 21.10.2021 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомаш» (ідентифікаційний код 30175061) зареєстровано за адресою: вул. Прокоф'єва, буд. 12, м. Суми, 40000.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 21.10.2021 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
18.02.2020 між сторонами у справі укладено договір поставки № Т328/05 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов'язується передати у власність позивача товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в Специфікаціях (додатках) до договору, які є його невід'ємною частиною, а позивач зобов'язується прийняти його в порядку і на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору відповідач зобов'язується поставити позивачеві товар на умовах та у спосіб, зазначений у Специфікаціях (додатках) до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс 2020. Поставка товару здійснюється відповідачем згідно з пунктом 3.1 договору тільки після отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) позивача.
Пунктом 3.5 договору визначено, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару вважаються виконаними в момент підписання позивачем акту приймання-передачі товару, а відповідно до пункту 3.6 договору відповідач зобов'язується поставити товар позивачу в строки, визначені в пункті 3.2 цього договору.
Відповідно пунктів 5.1, 5.2 договору приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 із змінами і доповненнями. Позивач здійснює прийом товару за якістю відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 із змінами і доповненнями.
За умовами пункту 5.3 договору у разі виявлення позивачем під час приймання невідповідності фактично поставленого товару кількості та/або якості , асортименту та/або будь-яким іншим умовам договору позивач має право відмовитися від прийняття товару та розірвати даний договір в односторонньому порядку без відшкодування будь-яких збитків відповідачу, або діяти в наступному порядку: позивач письмово в тому числі і за допомогою факсимільного та електронного зв'язку або листом з повідомленням про вручення сповіщає про це відповідача і вказує термін, у який повинен прибути представник відповідача на територію позивача. відповідач або його представник за довіреністю зобов'язаний прибути не пізніше чим у триденний термін після отримання виклику , за виключенням часу проїзду, для посвідчення факту невідповідності товару умовам договору шляхом підписання відповідного акту передбаченого вимогами Інструкції П-6/П-7. Відповідач зобов'язаний не пізніше чим на другий день після отримання виклику повідомити (в тому числі за допомогою факсимільного, електронного зв'язку або листом з повідомленням про вручення) прибуття/не прибуття представника для участі у приймання товару за кількістю та/або якістю.
Пунктами 8.3, 8.5 договору визначено, що настання форс-мажорних обставин та їх тривалість підтверджується сертифікатом ТПП України або іншими державними органами. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини права посилатися на зазначені обставини. Як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.
Згідно з пунктами 10.1.1, 10.1.2 договору відповідач зобов'язаний відповідно до умов договору поставити товар відповідної якості. Разом із поставкою товару надати позивачеві оригінали документів передбачені пунктом 3.3 договору, оформлені державною мовою, з відображенням повних реквізитів, які характеризують товар.
Пунктом 11.2 сторони визначили, що у разі порушення строків поставки товару за цим договором позивач має право стягнути з відповідача штраф у розмір 0,5 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів позивач має право додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 10 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару.
Відповідно пункту 13.1 даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами. Термін дії договору закінчується 31.12.2020, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами.
Згідно специфікації № 2 від 18.02.2021 на поставку товару на загальну суму 58 500,00 грн встановлено строк поставки 60 календарних днів з дати направлення позивачем заявки.
24.02.2021 на виконання умов пункту 3.2 договору позивачем надіслано на адресу відповідача лист-підтвердження від 24.02.2021 № 606-05 на поставку товару, передбаченого умовами специфікації № 2 від 18.02.2021. Тобто поставка товару повинна бути здійснена відповідачем до 23.04.2021.
23.04.2021 відповідачем надіслано позивачеві листа № 525, відповідно до якого відповідач заперечує порушення терміну поставки товару та просить продовжити термін поставки до 12.05.2021, посилаючись на введення на території Сумської області карантинних обмежень.
Проте відповідачем не надіслано на адресу позивача у відповідності до пунктів 8.3, 8.5 договору сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин відповідачем не надіслано.
Відповідно до видаткової накладної від 29.05.2021 № 2888 відповідачем поставлено позивачеві товар (ротор насоса ВД 800/56 в зборі 8413910090 в кількості 1 шт) на суму 58 500,00 грн.
Таким чином, відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної поставки товару на 35 календарних днів.
При приймання вищезазначеного товару позивачем виявлено ряд недоліків товару, про що складено акт від 02.06.2021 № 825.
24.06.2021 при повторному прийманні товару актом № 1001 поставлений товар прийнято позивачем з можливістю використання поставленого товару в умовах комбінату.
На виконання умов частини першої статті 222 Господарського кодексу України та частини другої статті 19 Господарського процесуального кодексу України позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.07.2021 № 101-670/110 про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в частині своєчасної поставки товару та з досудовим нагадуванням від 20.08.2021 № 101-781/135 про намір звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проте відповідачем не надіслано позивачеві відповіді на претензію та досудове нагадування, а також не сплачено нараховані позивачем штрафні санкції.
Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку штрафних санкцій за прострочення поставки товару за загальний період з 24.04.2021 по 28.05.2021, позивачем нараховано відповідачеві 0,5 % штрафу у сумі 10 237,50 грн та 10 % штрафу у сумі 5 850,00 грн, всього у сумі 16 087,50 грн.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша, друга статті 712 ЦК України).
Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 11.2 сторони визначили, що у разі порушення строків поставки товару за цим договором позивач має право стягнути з відповідача штраф у розмір 0,5 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів позивач має право додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 10 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару.
Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання зобов'язання перед позивачем за договором поставки в частині своєчасної поставки товару, права позивача щодо нарахування штрафних санкцій передбачені сторонами у договорі, і розраховані позивачем арифметично вірно, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у загальному розмірі 16 087,50 грн, нарахованих за загальний період з 24.04.2021 по 28.05.2021 є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомаш» (вул. Прокоф'єва, буд. 12, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 30175061) на користь Акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» (бул. Центральна, буд. 11, м. Покров, Дніпропетровська область, 53304, ідентифікаційний код 00190928) штраф у сумі 16 087,50 грн (шістнадцять тисяч вісімдесят сім гривень 50 коп.) за порушення строків поставки товару, передбаченого додатком № 2 (специфікація) від 18.02.2021 до договору поставки від 18.02.2020 № Т328/05; та відшкодування судового збору у сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 26 жовтня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа