вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
про повернення заяви
26.10.2021 Справа № 917/1520/21
Суддя Паламарчук В.В., розглянувши матеріали
за заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про визнання неплатоспроможним боржника - фізичної особи
01.10.2021р. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Полтавської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі Кодекс).
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.10.2021р. заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху. Запропоновано заявнику протягом трьох днів з дня отримання нею цієї ухвали усунути недоліки заяви, що вказані в мотивувальній частині даної ухвали. Зокрема, заявнику необхідно було надати докази авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, докази заборгованості перед фінансовими установами, переліченими у списку кредиторів та договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , докази, які підтверджують обставини, що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців ( п. 2 ч. 2 ст. 115 Кодексу), постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, або докази, які вказували про відсутність такої постанови.
20.10.2021 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, в якій щодо авансування винагороди повноважень арбітражного керуючого посилається на укладений договір між арбітражним керуючим та боржником №2709/2021 від 27.09.2021 р. та Постанову Верховного суду від 19.11.2020 р.
Правова оцінка договору №2709/2021, як доказу авансування судом була надана в ухвалі від 06.10.2021 та зазначено, що згідно цього договору заявник та арбітражний керуючий фактично домовились про розстрочення сплати грошової винагороди, що ані Кодексом, ані іншими діючими нормами законодавства не передбачено. Отже, зважаючи на те, що заявником не надано суду відповідних доказів авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, суд дійшов висновку про недотримання заявником положень п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу.
Щодо посилання заявника на Постанову Верховного суду від 19.11.2020 у справі №910/726/20, то суд зазначає, що відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому судом може розцінюватись як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства у контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.56 року, Конвенції Міжнародної організації праці N 105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України.
Законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.
Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.
Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.11.2020 у справі №910/726/20.
У п. 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/726/20 від 19.11.2020р., на який посилається заявник як на підставу можливості альтернативного врегулювання питання авансування, зазначено наступне: "37. Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи."
Поза тим, в даному випадку, арбітражний керуючий Волторніст С.І. уклав угоду з боржником, в якій погодився виконувати повноваження керуючого реструктуризації саме на умовах РОЗСТРОЧЕННЯ оплати його праці, а не ВІДСТРОЧКИ оплати до реалізації майна боржника, як це зазначено у постанові Верховного суду від 19.11.2020 у справі №910/726/20.
Крім того, боржником не надано належних та допустимих доказів можливості в подальшому здійснювати оплату послуг арбітражного керуючого у справі про її неплатоспроможність, оскільки в поданій заяві ОСОБА_1 не зазначає про наявність майна, як рухомого так і не рухомого, яке б належало їй на праві власності та могло б бути реалізоване, у тому числі для здійснення оплати праці арбітражному керуючому.
З урахуванням вищевикладеного, боржник має надати докази авансування винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в сумі 35685,00 грн. на депозитний рахунок Господарського суду Полтавської області.
Поряд з цим, суд зауважує, що господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника, в той час як договір, наданий заявником розстрочує оплату послуг арбітражного керуючого протягом 6 місяців, що значно перевищує всі строки проведення процедури.
Крім того, така тривала затримка можливості арбітражного керуючого отримати основну грошову винагороду за виконання повноважень у справі, порушує вимоги КУзПБ, відповідно до яких право вимоги основної винагороди виникає у арбітражного керуючого в ОСТАННІЙ ДЕНЬ КОЖНОГО КАЛЕНДАРНОГО МІСЯЦЯ виконання ним повноважень. Враховуючи вищезазначене, дослідивши обставини справи в їх сукупності, виходячи не лише з інтересів боржника, а й виходячи з принципів дотримання розумного та співмірного балансу інтересів всіх учасників справи, суд зазначає про необхідність авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень у встановленому Кодексом України з процедур банкрутства розмірі та порядку.
Крім того заявником не надано доказів заборгованості перед фінансовими установами, переліченими у списку кредиторів; доказів, які підтверджують обставини, що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців ( п. 2 ч. 2 ст. 115 Кодексу), постанови у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, або докази, які вказували про відсутність такої постанови.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" та від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуюче п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Отже, недотримання заявником приписів ст.ст. 115, 116 КУзПБ та ст. 174 ГПК України, а також не усунення вказаних судом недоліків у встановлений судом строк свідчить у даному випадку про порушення процесуальної дисципліни, яка встановлена національним процесуальним законодавством та тягне за собою застосування наслідків, встановлених статтею 38 КУзПБ та 174 ГПК України - повернення заяви та доданих до неї документів заявнику.
Таким чином, заява (вхід. № 1743/21 від 01.10.2021) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність разом з додатками підлягає поверненню боржнику, оскільки заявниця не усунула недоліки заяви про порушення провадження у справі про неплатоспроможність у строк, встановлений судом.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 3 ст. 38 КУзПБ та ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку, а тому у даному випадку право боржника на доступ до правосуддя, закріплене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод даним судовим рішеннями у цій справі не порушується та не обмежується.
Керуючись ч. 1 ст. 38, ст. ст. 115, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 174, 233-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 (вхід. №1743/21 від 01.10.2021р.) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність - повернути заявниці.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ст. 174 ГПК України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання (ст.ст.235, 255-256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Паламарчук