Рішення від 13.10.2021 по справі 914/1491/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2021 справа № 914/1491/21

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Дзюби М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго”, м.Київ;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 2244732,89грн.

Представники:

Позивача: Кухар Н.В. - представник, адвокат (ордер від 18.05.2021р. серія ВС №1069221);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

28.05.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” від 24.05.2021р. вих. №119-07-2506 (вх. №1619) до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” про стягнення заборгованості; ціна позову: 2244732,89грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих Позивачем послуг за Договором про надання послуг з розподілу електричної енергії від 26.12.2018р. №034.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.05.2021р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” від 24.05.2021р. вих. №119-07-2506 (вх. №1619 від 28.05.2021р.) залишити без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 09.06.2021р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.06.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 22.06.2021р. судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 27.07.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду від 27.07.2021р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 9 днів; відкласти підготовче судове засідання на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду у даній справі від 17.08.2021р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 08.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду у даній справі від 08.09.2021р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою суду у даній справі від 29.09.2021р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 13.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд». Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та надання Позивачем всіх наявних доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.

06.10.2021р. Позивачем за вх. №23469/21 подано до суду Додаткові пояснення від 04.10.2021р. б/н, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог та розрахунку пені, 3% річних і інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати наданих Позивачем послуг за Договором. Вказані додаткові пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2021р. у цій справі судом постановлено Додані до Додаткових пояснень Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” від 06.10.2021р. вх. №23469/21 докази, а саме: Розрахунок боргу за послуги з розподілу електроенергії за березень та квітень 2019р.; Акт приймання-передачі від 31.03.2019р. до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за березень 2023р.; Розрахунок у справі №914/2229/19; Акт приймання-передачі від 30.04.2019р.; Акт приймання-передачі від 31.05.2019р.; Акт приймання-передачі від 30.06.2019р.; Розрахунок боргу за послуги з розподілу електроенергії за квітень 2019р.; Розрахунок боргу за послугу з розподілу електроенергії за період з серпня по грудень 2019р., січень 2020р.; Акт приймання-передачі від 31.08.2019р.; Акт приймання-передачі від 31.10.2019р.; Акт приймання-передачі від 30.11.2019р.; Акт приймання-передачі до Договору від 30.04.2019р.; Розрахунок боргу за послугу з розподілу електроенергії у справі №914/1932/20; Акт приймання-передачі від 31.01.2020р.; Акт приймання-передачі від 29.02.2020р.; Акт приймання-передачі від 31.03.2020р.; Акт приймання-передачі від 30.04.2020р.; Розрахунок боргу з розподілу електроенергії у справі №914/1935/20; Акт приймання-передачі до Договору від 31.05.2020р.; Розрахунок боргу за послуги з розподілу електроенергії за період з липня 2020р. по грудень 2020р. та січень-лютий 2021р.; Акт приймання-передачі від 31.01.2021р. до розгляду не приймати та залишити без розгляду.

Розгляд та вирішення питання про прийняття долучених до Додаткових пояснень Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” від 06.10.2021р. вх. №23469/21 доказів відбувався із виходом суду до нарадчої кімнати.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.06.2021р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 10.06.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 10.06.2021р., та вручено Відповідачу 14.06.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413947459 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду у даній справі від 22.06.2021р. надіслано судом 23.06.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 23.06.2021р., та вручено Відповідачу 02.09.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413989976 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду у даній справі від 27.07.2021р. надіслано судом 02.08.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 02.08.2021р., та вручено Відповідачу 05.08.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414045459 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду у даній справі від 17.08.2021р. надіслано судом 19.08.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 19.08.2021р., та вручено Відповідачу 25.09.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414077377 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду у даній справі від 08.09.2021р. надіслано судом 14.09.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 14.09.2021р., та вручено Відповідачу 21.09.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414117271 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду у даній справі від 29.09.2021р. надіслано судом 30.09.2021р. на адресу місцезнаходження Відповідача: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.09.2021р., та вручено Відповідачу 04.10.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414161416 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27.04.2017р.). У §87 у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23.06.1993р., серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27.10.1993р., серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвали від 09.06.2021р., від 22.06.2021р., від 27.07.2021р., від 08.09.2021р. та від 29.09.2021р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Окрім того, про обізнаність Відповідача із про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі свідчить подання Відповідачем Відзиву на позовну заяву від 16.06.2021р. вих. №44/22-867 (вх. №14356/21 від 18.06.2021р.).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004р.).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання судом явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 13.10.2021р. не обов'язковою, беручи до уваги строки розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2112365,07грн. суми заборгованості з оплати наданих за Договором про надання послуг з розподілу електричної енергії від 26.12.2018р. №034 за лютий та березень 2021р., а також 63715,63грн. пені, 13305,71грн. 3% річних та 55346,48грн. інфляційних втрат за порушення строку здійснення оплати послуг за Договором.

У поданій 30.06.2021р. за вх. №14985/21 Відповіді на відзив від 30.06.2021р. б/н Позивач в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що Відповідачем було подано заяву-приєднання до умов Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з метою реалізації своїх прав, виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії щодо споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення діяльності Позивачем згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та точок вимірювання.

Поданням заяви-приєднання Відповідач засвідчив своє вільне волевиявлення на приєднання до умов договору у повному обсязі, а відтак, Відповідач, як електропостачальник та Позивач як оператор системи розподілу, набули всіх прав та обов'язків, а отже, несуть відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання згідно умов Договору.

При цьому, Позивач акцентує, що спір у даній справі виник внаслідок того, що Відповідачем, всупереч вимогам п.3 Додатку №1 до Договору, не здійснено оплату наданих Позивачем у лютому та березні 2021р. послуг авансовим платежем та не оплачено відповідні послуги після одержання відповідного акту надання послуг та рахунку.

При цьому, Позивачем, у відповідності до п.10 Додатку №1 до Договору проведено нарахування Відповідачу 63715,63грн. пені, 13305,71грн. 3% річних та 55346,48грн. інфляційних втрат за порушення строку здійснення оплати послуг за Договором.

Щодо заперечень Відповідача проти позову з підстав порушення територіальної юрисдикції Позивач зазначає, що відповідно до постанови НКРЕКП від 23.11.2018р. Позивачу надано право здійснювати господарську діяльність на території Львівської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності або в господарському віданні Позивача та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж Позивача.

Відтак, з врахуванням наведеного а також відсутності мереж Позивача за адміністративними межами Львівської області, постачання Позивачем електричної енергії за межами Львівської області фізично неможливе, а тому, в силу приписів ч.5 ст.29 ГПК України, спір підлягає вирішенню Господарським судом Львівської області.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 18.06.2021р. за вх. №14356/21 Відзиві на позовну заяву від 16.06.2021р. вих. №44/22-867 проти позову заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідач є єдиним постачальником електричної енергії а території України, на якого покладені функції постачальника «останньої надії», і від його сталого функціонування залежить діяльність всього енергоринку України. Попри це, у постачальника «останньої надії» відсутні преференції в порівнянні з іншими електропостачальниками.

Відповідач зазначає, що у відповідності до п.8 Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом користування постачальників універсальних послуг, який затверджено постановою Національної комісії, яка здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, на яких надходять кошти від оплати послуг з розподілу електричної енергії. Станом на 14.06.2021р. загальна сума боргу споживачів Відповідача складає 3418483083,07грн., з яких 1442743,41грн. становить сума заборгованості споживачів, яким за період лютого та березня 2021р. Позивач надавав послуги з розподілу електричної енергії.

Відтак, внаслідок низького рівня розрахунків споживачів із Відповідачем утворилась сума боргу з оплати послуг Позивача.

З підстав того, що Відповідач змушений був приєднатись до умов договору електропостачальника про надання послуг з розподілу 19.12.2018р., а сам договір містить дискримінаційні положення по відношенню до Відповідача, Відповідач вважає договір таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що місцезнаходженням Відповідача є м.Київ, а, в силу приписів ст.27 та ст.29 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням Відповідача. З врахуванням наведеного, а також того, що спір не належить до виключної підсудності Відповідач зазначає, що спір у даній справі підлягає розгляду за місцезнаходженням Відповідача у Господарському суді м.Києва.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, заявлених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018р. №312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), які регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами (п.1.1.1. Правил).

Пунктом 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018р. №1479 «Про видачу ПрАТ «Львівобленерго» ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом» видано ПрАТ «Львівобленерго» (код ЄДРПОУ 00131587) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, яка набуває чинності з 01 січня 2019 року, у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Львівської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності або господарському віданні (щодо державного або комунального майна) Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно із законодавством).

Згідно з положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» Позивач є оператором системи розподілу, тобто юридичною особою, що відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу.

Відповідно до п.1.2.3. Правил оператор системи в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), шляхом укладення з цими власниками договорів про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору (додаток 1 до цих Правил).

Згідно п.2.1.5. Правил договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України на основі типового договору, що є додатком 3 до цих Правил; оператор системи розподілу зобов'язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також у друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та у власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії та роз'яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії; договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії за ініціативою споживача або оператора системи відповідно до визначених цими Правилами випадків, як правило, укладається шляхом приєднання споживача за заявою-приєднанням до розробленого оператором системи розподілу договору на умовах складеного оператором системи розподілу паспорта точки розподілу/передачі.

Фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи та/або документально підтверджене споживання електричної енергії (п.2.1.7. Правил).

Заявою-приєднанням від 19.12.2018р. Відповідач приєднався до умов договору Електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії з метою реалізації Електропостачальником своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії щодо споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності Оператора системи розподілу, згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та їх точок вимірювання.

Погодившись з цією заявою-приєднанням (акцептувавши її), Електропостачальник засвідчує вільне волевиявлення щодо приєднання до умов Договору в повному обсязі.

З моменту акцептування цієї заяви-приєднання Електропостачальник та Оператор системи розподілу набувають всіх прав та обов'язків за Договором і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами Договору та чинним законодавством України.

Своїм підписом Електропостачальник підтверджує згоду на автоматизовану обробку його персональних даних згідно з чинним законодавством та можливу їх передачу третім особам, які мають право на отримання цих даних згідно з чинним законодавством, утому числі щодо кількісних та/або вартісних обсягів наданих за Договором послуг.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Відповідач приєднався до публічного Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії Позивача, а відтак, 26.12.2018р. між Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго» (надалі - Позивач, Оператор системи) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (надалі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 (надалі - Договір) шляхом підписання Відповідачем Заяви-приєднання до договору, за умовами якого (п.2.1. Договору) Оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи Постачальника згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та їх точками вимірювання. Реєстр ведеться Оператором системи в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує надання послуг з розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання Постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів.

Відповідно до п.2.2. Договору Постачальник здійснює придбання та оплату послуг з розподілу електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього Договору за сукупністю споживачів Постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу електричної енергії у складі вартості (ціни) електричної енергії Постачальника, та інших послуг Оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком 1 до цього Договору.

Згідно п.3.1. Договору ціна послуг з розподілу визначається згідно з Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії затвердженим регулятором.

Вартість договору складає вартість послуг з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) послуги з розподілу електричної енергії придбаває Постачальник, та вартість інших послуг згідно з договором (п.3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що розрахунковим періодом для цілей цього Договору є календарний місяць.

Відповідно до п.п.3.4., 3.5. Договору оплата (придбання) послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі плановими авансовими платежами. Оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Постачальником на поточний рахунок Оператора системи. Оплата вартості недоврахованої електроенергії за актами про порушення здійснюється споживачем на поточний рахунок Оператора системи.

Згідно п.3.6. Договору факт надання послуг Оператором системи та їх одержання Постачальником оформляється Актом приймання-передачі наданих послуг з розподілу електричної енергії (надалі - Акт приймання-передачі наданих послуг). Акт приймання-передачі наданих послуг направляється Постачальнику до 10 числа місяця, наступного за звітним в електронному вигляді електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису керівника (уповноваженої особи) Оператора.

Постачальник не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати одержання Акту приймання-передачі наданих послуг зобов'язаний направити Оператору системи підписаний примірник Акту приймання-передачі наданих послуг (п.3.7. Договору).

Пунктом 6.6. Договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів оплати, визначених порядком розрахунків, Постачальник сплачує Оператору системи пеню у розмірі подвійної облікової ставки за кожний прострочений день оплати, враховуючи день фактичної оплати, та за весь період прострочення. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п.9.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня приєднання Постачальника до умов цього Договору і діє до кінця поточного року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо протягом останнього місяця поточного року жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Додатки до цього Договору - №1 “Порядок розрахунків”, №2 “Заява-приєднання”, №3 “Порядок інформаційного обміну між сторонами”, №4 “Порядок надання послуг з припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачам Постачальника” є його невід'ємною частиною (п.10.8. Договору).

Згідно п.1 Додатку №1 до Договору розрахунок Постачальника з Оператором системи за надані послуги з розподілу електричної енергії здійснюється у грошовій формі згідно із затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) тарифами на розподіл електричної енергії відповідно до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії. Вартість інформаційних послуг Оператора системи оплачується Постачальником на підставі виставлених рахунків у випадках та за тарифами, передбачених законодавством та умовами додатку 4 цього Договору. Вартість послуг Оператора системи з припинення/відновлення електроживлення споживача (за зверненням Постачальника) оплачується Постачальником на підставі виставлених рахунків у випадках та за тарифами, передбачених законодавством. На вартість послуг з розподілу електричної енергії, додаткових (інформаційних) послуг та послуг з припинення/відновлення електроживлення споживача нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

Пунктом 3 Додатку №1 до Договору передбачено, що оператор системи на підставі даних Постачальника та повідомлення щодо замовлених обсягів купівлі електричної енергії не пізніше 23 числа місяця, що передує місяцю, у якому здійснюється надання послуги з розподілу електричної енергії, формує рахунок Постачальнику за послугу з розподілу електричної енергії та направляє його в електронному вигляді електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису керівника (уповноваженої особи) Оператора системи. Оплата послуги з розподілу електричної енергії згідно з цим рахунком здійснюється Постачальником у формі 100% попередньої оплати не пізніше останнього операційного дня місяця, що передує місяцю, у якому здійснюється надання послуги з розподілу електричної енергії.

Відповідно до п.4. Додатку №1 до Договору обсяг наданої послуги з розподілу електричної енергії визначається за сумарним, фактичним обсягом спожитої електричної енергії в розрахунковому періоді споживачами Постачальника, які входять в балансуючу групу Постачальника і по яких за вибором споживачів згідно з договорами про постачання електричної енергії, укладеними між цими споживачами та Постачальником, оплату послуг з розподілу електричної енергії забезпечує Постачальник.

Згідно до п.5. Додатку №1 до Договору оплата усіх інших рахунків, виставлених Оператором системи за цим Договором, здійснюється Постачальником впродовж 5 операційних днів з моменту отримання такого рахунку.

Якщо фактичне споживання електричної енергії споживачами Постачальника виявиться більшим, ніж заявлене (очікуване), на різницю між сумою платежу попередньої оплати та вартістю обсягу фактично спожитої електроенергії споживачами Постачальника, Оператор системи направляє коригуючий рахунок в електронному вигляді електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису керівника (уповноваженої особи) оператора системи. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку має не перевищувати п'ять операційних днів з дня отримання рахунку (п.7. Додатку №1 до Договору).

Відповідно до п.10. Додатку №1 до Договору у разі прострочення оплати обумовлених цим Договором коштів, Постачальник зобов'язаний сплатити Оператору системи борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний прострочений день оплати, враховуючи день фактичної оплати, та за весь період прострочення.

Згідно п.11. Додатку №1 до Договору датою здійснення оплати за виставленим платіжним документом є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок Оператора системи.

У платіжних дорученнях або інших платіжних (розрахункових) документах, в разі сплати на поточний рахунок Оператора системи, має обов'язково зазначатися така інформація: назва послуги або вид іншого платежу, період, за який проводиться розрахунок; дата та № рахунку; № договору, сума податку на додану вартість (п.12. Додатку №1 до Договору).

Відповідно до п.15. Додатку №1 до Договору сторони погодили, що електронні документи за цим Договором (рахунки, акти, звернення, повідомлення, акти приймання - передачі наданих послуг, реєстри тощо) вважаються надісланими та отриманими відповідною Стороною при їх надіслані електронною поштою Стороні на її електронну адресу, яка зазначена у цьому Договорі чи в заяві-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Актом приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н Позивачем передано, а Відповідачем отримано послуги за Договором на суму 1402380,88грн. з урахуванням ПДВ.

Супровідним листом від 17.03.2021р. вих.№151-07-1418 Позивачем надіслано Відповідачу Акт приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н; Рахунок за послуг з розподілу електричної енергії за лютий 2021р. та Звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії». Відповідачем вказаного листа отримано 23.03.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7905201783460 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), проте залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в порядку п.3 чи п.5 Додатку №1 до Договору в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Актом приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за березень 2021р. від 31.03.2021р. б/н Позивачем передано, а Відповідачем отримано послуги за Договором на суму 709984,19грн. з урахуванням ПДВ.

Супровідним листом від 13.04.2021р. вих. №151-07-1903 Позивачем надіслано Відповідачу Акт приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за березень 2021р. від 31.03.2021р. б/н; Рахунок за послуг з розподілу електричної енергії за березень 2021р. та Звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії». Відповідачем вказаного листа отримано 23.03.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7905201816864 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), проте залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в порядку п.3 чи п.5 Додатку №1 до Договору в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в лютому 2021р. Позивачем надано, а Відповідачем отримано послуги за Договором на суму 2112365,07грн., що підтверджується Актами приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н на суму 1402380,88грн. з урахуванням ПДВ та за березень 2021р. від 31.03.2021р. б/н на суму 709984,19грн. з урахуванням ПДВ.

Внаслідок неоплати Відповідачем наданих Позивачем послуг утворився борг в розмірі 2112365,07грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2112365,07грн. суми заборгованості з оплати наданих за Договором про надання послуг з розподілу електричної енергії від 26.12.2018р. №034 за лютий та березень 2021р., а також 63715,63грн. пені, 13305,71грн. 3% річних та 55346,48грн. інфляційних втрат за порушення строку здійснення оплати послуг за Договором.

У відповідності з п.п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова відзобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, а Сторонами не заперечується факт укладення між Сторонами Договору.

При цьому, з врахуванням відсутності доказів виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань (п.3 Додатку №1 до Договору) з попередньої оплати наданих у лютому та березні 2021р. послуг за Договором, а також дати складення Актів приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н та за березень 2021р. від 31.03.2021р. б/н, дати їх надіслання Позивачем супровідними листами від 17.03.2021р. вих. №151-07-1418 та від 13.04.2021р. вих. №151-07-1903, беручи до уваги дату вручення Відповідачу відповідних актів, а також відсутність належних доказів в обґрунтування вручення таких Відповідачу іншим передбаченим Договором способом, суд зазначає, що строк оплати Актів приймання-передачі до Договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н та за березень 2021р. від 31.03.2021р. завершився на п'ятий день з їх вручення супровідними листами Відповідачу, а відтак, прострочення оплати таких актів настало 30.03.2021р. та 27.04.2021р. відповідно.

Щодо наведеного Позивачем у Додаткових поясненнях від 06.10.2021р. вх. №23469/21 розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 3945353,55грн., а не на суму заборгованості з оплати наданих Позивачем Відповідачу у лютому та березні 2021р. послуг за Договором в розмірі 2112365,07грн. суд зазначає, що як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, підставами позову Позивачем визначено порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих в лютому та березні 2021р.

Наявність заборгованості за інші періоди, окрім лютого та березня 2021 року, не визначались Позивачем як підстава позову.

Таким чином нарахування штрафних санкцій за порушення оплати послуг за Договором за інші періоди, стягнення яких було предметом спору в інших справах та які не визначались Позивачем як підстава позову у даній справі, є безпідставним.

Більше того, за інші періоди, окрім лютого та березня 2021р., в матеріалах справи відсутні докази щодо дат виникнення та періодів існування боргу за інші періоди, що, в свою чергу, унеможливлює і здійснення судом перевірки розрахунку Позивача.

Представник Позивача в судовому засіданні зазначила, що присуджена судовими рішеннями до стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованість за Договором за інші періоди не є підставою позову, але має преюдиційне значення для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у справі №914/1491/21.

З врахуванням наведеного беручи до уваги визначені Позивачем підстави позову (заборгованість з оплати наданих Позивачем Відповідачу у лютому та березні 2021р. послуг за Договором в розмірі 2112365,07грн.), беручи до уваги пояснення представника Позивача щодо того, що заборгованість за Договором за інші періоди не є підставою позову, враховуючи встановлені судом обставини виникнення прострочення оплати Відповідачем таких послуг, суд зазначає, що обставини присудження судом в межах розгляду інших справ до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум заборгованості за Договором за інші періоди, виконання відповідних судових рішень та наявності підстав до нарахування Позивачем Відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат за невиконання взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих Позивачем Відповідачу послуг за Договором за періоди відмінні від тих, що становлять підстави позову у справі №914/1491/21, не входить до предмету доказування у справі №914/1491/21.

Суд також зазначає, що доводи Відповідача про дискримінаційний характер умов Договору, невідповідність умов Договору вимогам законодавства, а також підписання Заяви-приєднання під дією примусу не підтверджені належними засобами доказування, а відтак, відхиляються судом за безпідставністю та необґрунтованістю.

Також суд відхиляє доводи Відповідача про те, що справа підсудна Господарському суду м.Києва в порядку ч.1 ст.29 ГПК України за місцезнаходженням Відповідача у справі з підстав встановлення судом обставини надання Позивачем послуг на підставі Ліцензії, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018р. №1479 виключно у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Львівської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності або господарському віданні (щодо державного або комунального майна) Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно із законодавством), а відтак, можливості виконання Договору лише в межах Львівської області.

Відповідно до ч.5 ст.29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

З врахуванням наведеного суд зазначає про правомірність звернення Позивача із даним позовом до Господарського суду Львівської області за місцем виконання Договору, а відтак, підсудності справи Господарському суду Львівської області.

Щодо стягнення 63715,63грн. пені за період з 30.03.2021р. по 15.05.2021р. суд зазначає.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо стягнення основного боргу та висновки суду та позицію представника Позивача щодо підстав позову, перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано періодів існування боргу (з врахуванням вищенаведених висновків суду щодо дат виникнення боргу) та його розміру. Таким чином сума пені за порушення порядку і строку оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором за вказаний Позивачем період становить 30533,22грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 63715,63грн. пені за період з 30.03.2021р. по 15.05.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 30533,22грн. пені. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 13305,71грн. 3% річних за період з 30.03.2021р. по 15.05.2021р. та 55346,48грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2021р. по 30.04.2021р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018р. у справі №758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо стягнення основного боргу та висновки суду та позицію представника Позивача щодо підстав позову, перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, в тому числі щодо дати виникнення прострочення оплати наданих послуг за Договором, суд встановив, що такий проведено Позивачем оскільки не враховано періодів існування боргу (з врахуванням вищенаведених висновків суду щодо дат виникнення боргу) та його розміру. Таким чином сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати наданих Позивачем та прийнятих відповідачем послуг за Договором за заявлений Позивачем період становить 6352,54грн., інфляційних втрат - 9816,67грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 13305,71грн. 3% річних за період з 30.03.2021р. по 15.05.2021р. та 55346,48грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2021р. по 30.04.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення 6352,54грн. 3% річних та 9816,67грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Суд зазначає, що перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснювався із застосуванням інструменту «Калькулятор штрафів» програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021».

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, беручи до уваги встановлення судом обставин надання Позивачем Відповідачу послуг за Договором згідно Актів приймання-передачі до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №034 від 26.12.2018р. за лютий 2021р. від 28.02.2021р. б/н та за березень 2021р. від 31.03.2021р. б/н, а також недоведеність Учасниками справи обставин повної чи часткової оплати Відповідачем вказаних послуг, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2112365,07грн. суми боргу за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 63715,63грн. пені, 13305,71грн. 3% річних та 55346,48грн. інфляційних втрат за порушення строку здійснення оплати послуг за Договором - частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 30533,22грн. пені, 6352,54грн. 3% річних та 9816,67грн. інфляційних втрат. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 33670,99грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 10400грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 18.08.2021р. №10242 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 33670,99грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

В обґрунтування понесених витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного між Адвокатським об'єднанням «Юріс Консультус» (за Договором - АО) та Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго» (за Договором - Клієнт) Договору про надання правничої допомоги від 18.05.2021р. №21/5-1 (надалі - Договір від 18.05.2021р.), за умовами якого (п.1.1. Договору від 18.05.2021р.) АО приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво Клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а Клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень Клієнта.

Відповідно до п.1.2. Договору від 18.05.2021р. попередня інформація про справу: суд: Господарський суд Львівської області; інстанція: перша; Позивач: ПрАТ «Львівобленерго»; Відповідач: ДПЗД «Укрінтеренерго»; предмет позову: стягнення 2244732,89грн.

Згідно п.1.3. Договору від 18.05.2021р. з метою виконання умов цього Договору АО самостійно визначає одного чи декількох адвокатів, які здійснюватимуть виконання цього Договору, розподіляє обов'язки між ними, контролює хід виконання, а при потребі здійснює заміну адвоката.

АО бере на себе зобов'язання, в межах предмету Договору представляти інтереси Клієнта в судах, а також інших органах при розгляді правових питань, зі всіма правами, наданими законом стороні, третій особі, заявнику, стягувачу, боржнику, іншій особі, що бере участь у судовому процесі; складати процесуальні документи, листи, запити, виконувати необхідні розрахунки тощо; здійснювати самостійний пошук та виявлення документів і речей, які можуть бути доказами у справі; надавати роз'яснення з правових питань, рекомендації з оптимального вирішення справи; інформувати Клієнта про перебіг справи, перспективи її вирішення; вживати заходи щодо добровільного вирішення спору і виконання боржником своїх зобов'язань в позасудовому порядку або під час розгляду справи у суді, у тому числі із застосуванням інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді (п.2.1. Договору від 18.05.2021р.).

Відповідно до п.4.1. Договору від 18.05.2021р. вартість правничої допомоги становить авансова оплата в розмірі 10400грн.

Згідно п.4.2. Договору від 18.05.2021р. оплата здійснюється авансовою оплатою протягом 30 днів з часу підписання цього Договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання його умов у межах розгляду в одній судовій інстанції, визначеній п. 1.2 цього Договору. Зміни чи доповнення до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковим договором (п.6.1. Договору від 18.05.2021р.).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору від 18.05.2021р.

18.05.2021р. АО виставлено Клієнту до оплати Рахунок №21/059 на оплату послуг за Договором на суму 10400грн., зокрема: вивчення та аналіз матеріалів справи у кількості 4 послуги вартістю 800грн./послуга на суму 3200грн.; аналіз законодавства та судової практики у кількості 3 послуги вартістю 800грн./послуга на суму 2400грн.; складання клопотань, заяв, заперечень та інших процесуальних документів у кількості 3 послуги вартістю 800грн./послуга на суму 2400грн.; участь в засіданні у кількості 3 послуги вартістю 800грн./послуг на суму 2400грн.

Платіжним дорученням від 20.05.2021р. №10561 Клієнтом перераховано на користь АО 10400грн. Призначення платежу: «Рах.№21/059 від 18.05.21 Правнича допомога без ПДВ (10561)).».

Кухар Надія Василівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.09.2016р. серії ЛВ №000461 та Ордером від 18.05.2021р. серії ВС №1069221.

В судовому засіданні 13.10.2021р. представник Позивача пояснила, що Договором від 18.05.2021р. не передбачено складання Акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки вартість послуг професійної правничої допомоги є фіксованою і сплачена Клієнтом на користь АО.

При цьому, представник Позивача звернула увагу суду на те, що в Рахунку від 18.05.2021р. №21/059 на оплату послуг за Договором визначено перелік послуг які надавались АО Клієнту і Позивач прийняв такі послуги, про що свідчить їх оплата згідно Рахунку від 18.05.2021р. №21/059.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002р. “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 10400грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/1491/21 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 33670,99грн. та 10400грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, а також неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 33670,99грн. та витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 10400грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 32286,01грн. судового збору та 10003,11грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В решті судові витрати покласти на Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 599, 610-612, 614,625, 627, 629, 638, 901 - 903 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.85; ідентифікаційний код: 19480600) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.3; ідентифікаційний код: 00131587) 2112365,07грн. суми основного боргу, 30533,22грн. пені, 6352,54грн. 3% річних, 9816,67грн. інфляційних втрат, 32286,01грн. судового збору та 10003,11грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 25.10.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

100578537

Наступний документ

100578539

Інформація про рішення:

№ рішення:	100578538
№ справи:	914/1491/21
Дата рішення:	13.10.2021
Дата публікації:	27.10.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (27.07.2021)
Дата надходження:	28.05.2021
Предмет позову:	про стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

22.06.2021 15:40	Господарський суд Львівської області
27.07.2021 15:15	Господарський суд Львівської області
17.08.2021 11:45	Господарський суд Львівської області
08.09.2021 12:20	Господарський суд Львівської області
29.09.2021 13:45	Господарський суд Львівської області
13.10.2021 09:30	Господарський суд Львівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФАРТУШОК Т Б

відповідач (боржник):

ДП зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

позивач (заявник):

ПАТ "Львівобленерго"