ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.10.2021Справа № 910/13074/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, код ЄДРПОУ 25394112)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661)
про стягнення 558 347,54 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія " Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором поставки № 17462/53-124-01-21-14393 від 19.04.2021 у розмірі 556 707,98 грн, з яких: 554 112,00 грн - основного боргу та 2 595,98 грн трьох відсотків річних.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10.09.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому він зазначає, що відповідач не мав можливості у строк, встановлений договором (до 14.06.2021 включно), повністю здійснити оплату для позивача поставленого товару, у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни. Разом з тим, відповідач зазначає, що вважає безпідставним і таким, що не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних, що передбачені статтею 625 ЦК України, проведення позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що включена до вартості товару за договором.
15.09.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що оскільки відповідач визнає суму боргу за договором в розмірі 554 112, 00 грн, у тому числі ПДВ, а також те, що до вартості товару врахований податок на додану вартість у розмірі 92 352,00 грн, який є складовою частиною ціни договору, відповідач повинен сплатити позивачу три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 4 235,54 грн.
Також, до відповіді на відзив позивачем долучено заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути 558 347,54 грн, з яких: 554 112,00 грн - основного боргу та 4 235,54 грн трьох відсотків річних.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія " Енергоатом " в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» укладено договір поставки від № 17462/53-124-01-21-14393, відповідно до умов якого передбачено, що позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору (п.1.1. договору).
Згідно з п.3.2. договору поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок позивача на умовах DPP згідно ІНКОТЕРМС 2020 на склад вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство».
Відповідно до п. 4.1. договору ціна товару по договору становить 554 112,00 гривень з урахуванням ПДВ.
Згідно з п. 5.1. договору оплата за поставлений товар відповідач здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.?
Згідно з п. 6.2. договору встановлено, перехід права власності на товар за договором відбувається з дати поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору.
Відповідно до п. 6.3. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної.
На виконання умов договору позивачем поставлено товар, зокрема, багатофункціональний пристрій HP LaserJet Pro M428fdn (W1A32A), що підтверджується видатковою накладною №ЖК-02100039 від 29.04.2021, товарно-транспортною накладною №ЖК-02100039 від 29.04.2021, довіреністю, які підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені печатками сторін.
Також зазначена поставка товару відображена у податковій звітності шляхом внесення до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України податкових накладних, що підтверджується копією податкової накладної та квитанції до неї, які додаються, на загальну вартість 554 112,00 грн, з урахуванням ПДВ.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач фактично не виконує свої зобов'язання по сплаті грошових коштів по договору в загальному розмірі 554112,00 грн починаючи з 15.06.2021.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість за поставленим товаром (боргом) станом на дату складання даної позовної заяви складає 554 112,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв'язку з чим має сплатити 3% річних у розмірі 4 235,54 грн, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що постачальником 29.04.2021 поставлено відповідачу товар, зокрема, багатофункціональний пристрій HP LaserJet Pro M428fdn (W1A32A), що підтверджується видатковою накладною №ЖК-02100039 від 29.04.2021, товарно-транспортною накладною №ЖК-02100039 від 29.04.2021, довіреністю, які підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені печатками сторін.
Також в матеріалах справи містяться квитанції про реєстрацію відповідних податкових накладних, що підтверджує внесення до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України податкових накладних.
В свою чергу, відповідачем не заперечуються обставини виконання позивачем свого зобов'язання з поставки товару у визначених Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" обсягах та вартості.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами та сторонами підтверджується факт поставки та відповідно прийняття відповідачем товару загальною вартістю 554 112,00 грн.
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відтак, з урахуванням положень статей 253, 530 Цивільного кодексу України та п. 5.1 договору Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" повинне було оплатити товар, поставлений за видатковою накладною №ЖК-02100039 від 29.04.2021 на суму 554 112,00 грн до 14.06.2021 включно.
Позивач стверджує, а відповідачем у своєму відзиві підтверджується, що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не виконаного свого зобов'язання з оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" товару.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів сплати Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Товариству з обмеженою відповідальністю "Український папір" коштів у розмірі 554 112,00 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність та розмір заборгованості Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" про стягнення боргу у розмірі 554 112,00 грн. підлягає задоволенню.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних розмірі 4 234,54 грн, нарахованих за період з 15.06.2021 по 15.09.2021 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у відзиві на позовну заяву зазначає, що в порушенні грошового зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" відсутня його вина, оскільки відповідач не може оплатити поставлений товар з підстав не здійснення з ним розрахунків контрагентами.
Однак, суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є обставинами, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.
Відтак наведені відповідачем обставини не звільняють Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від відповідальності за порушення зобов'язань.
Крім того, суд звертає увагу, що Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" взяло на себе грошові зобов'язання за договором у квітні 2020 року, тобто будучи достеменно обізнаним як про запровадження на території України карантину та відповідно вимоги до забезпечення карантинних заходів, так і про ситуацію на ринку електричної енергії в Україні.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних з урахуванням визначених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань, та визначених позивачем дат, до яких підлягає нарахування 3% річних, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних у розмірі 4 235,54 грн.
В свою чергу, у відзиві Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", посилаючись своє на скрутне фінансове становище та запровадження в Україні карантину, просило суд зменшити заявлені до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" 3% річних.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості.
Натомість у даній справі нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" 3% річних, стягнення яких є правомірним, не перевищує 1% від суми заборгованості, а відтак обставини справи №910/13074/21 є відмінними від обставин у справі №902/417/18.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" підлягають задоволенню в повному обсязі, а з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягає стягненню борг у розмірі 554 112,00 грн та 3% річних у розмірі 4 235,54 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" просило покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відшкодування витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази на підтвердження понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат долучені до позовної заяви.
Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" в межах справи №910/13074/21 здійснювалось адвокатом Омельченком Олександром Миколайовичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №8275/10 від 08.10.2019) на підставі ордеру серії АІ №1140599 від 09.08.2021, договору про надання правової (правничої) допомоги №23/УП/21 від 09.08.2021.
У пунктах 1.1., 2.1. договору про надання правової (правничої) допомоги №23/УП/21 від 09.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" та адвокат Омельченко Олександр Миколайович домовились, що гонорар (винагорода) адвоката за надання правової допомоги, пов'язаної із стягненням з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" заборгованості за договором поставки №17462/53-124-01-21-14393 від 19.04.2021 становить 3 000,00 грн.
Згідно з п. 2.4. договору про надання правової (правничої) допомоги №23/УП/21 від 09.08.2021 оплата гонорару здійснюється клієнтом протягом 3 робочих днів з дня отримання рахунку-фактури від адвоката.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Адвокатом Омельченком Олександром Миколайовичем було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Український папір" рахунок-фактури №23/УП/21 від 09.08.2021 на суму 3 000,00 грн та позивачем було оплачено вказаний рахунок, що підтверджується платіжним дорученням №307589802 від 09.08.2021 на суму 3 000,00 грн.
Також Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" було прийнято виконані адвокатом Омельченком Олександром Миколайовичем договором про надання правової (правничої) допомоги №23/УП/21 від 09.08.2021 юридичні послуги без зауважень, що підтверджується актом №01/УП/12-23 приймання-передачі наданих юридичних послуг від 10.08.2021.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд не погоджується з твердженнями відповідача про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, з огляду на те, що адвокатом в межах справи №910/13074/21 було підготовлено та подано до господарського суду позов до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості (відповідно здійснено розрахунок ціни позову, направлено примірник позову відповідачу); підготовлено та подано відповідь на відзив та направлено примірник такої відповіді відповідачу; підготовлено та подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (відповідно здійснено розрахунок ціни позову до відповідної заяви, направлено примірник заяви відповідачу); прийнято участь у двох засіданнях по даній справі.
З огляду на перелік наданих адвокатом Омельченком Олександром Миколайовичем Товариству з обмеженою відповідальністю "Український папір" юридичних послуг, суд вважає, що гонорар у розмірі 3 000,00 грн є більш ніж співмірним із складністю справи, обсягами наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Відтак, встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог у повному обсязі суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, код ЄДРПОУ 25394112) суму основного боргу у розмірі 554 112 (п'ятсот п'ятдесят чотири тисячі сто дванадцять) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 4 235 (чотири тисячі двісті тридцять п'ять) 54 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 8 375 (вісім тисяч триста сімдесят п'ять) грн 89 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.10.2021
Суддя І.О. Андреїшина